Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович
Не выноси Алциду з Ахиллесом дЂлным,
Не залецай Гектора з Енеашем силным... —
Ото маеш Рицера, моцій неслыханых,
ЗвЂтяжцу над Еребом сил непоровнаных:
Если для справ высоких до пекла дорогу,
Етеови змыслила, признай то все Богу:
По нем теж задивуйся иж не толко старый
ВЂк множил богатырєв, леч й наш несталый
Поровнает рицеров наш Могила давных,
Бо звЂтяжца таемных єст веспол и явных.
ЛЂторосль наук пятая. Полимніа. Тоєст, цвиченє в быстрой памяти многих речій.
Память, Музо, приводиш на пляц залеценя,
Память скарб непребраный сличного мовеня,
Где слава Цинеова, котрый всЂх Римлянов
Имена мЂл в памяти, и розность их станов:
Фемистоклес валечный добре памятает,
Гды отчизны здорове над все прекладает
Гортенсія й Кира, припомнЂнем гойным
Полимніа выславуй, з уклоном пристойным:
Але ражу мармуром: роспамятываня
Терпеніа Христова будь, из мертвых встаня.
Зостав, Музо, похвалу на мЂстцу высоком,
Где Бог стал звЂтяжцею над пекелным смоком.
ЛЂторосль наук шостая. Фалиа. Тоєст, цвиченє в писаню вЂршов весолых.
СвЂтлый промень солнечный, всЂх увеселяет,
Гды на землю бляск ясный з Олимпу спущает;
Тогды стада в широких полях дознавают,
Обфитои радости, и утЂху мают,
А пастушок убогій, под листем буковым,
Простых пЂсній складаєт ритм, втЂню здоровым:
Аркадскіи быдлята надставляют уха.
Гды спЂваєт, он зась дмет, поки станет духа.
Що ж за радость нам всей ден з солнцем завитала,
А з солнцем справедливым з неба восіала.
О заисте веселя маєм заживати,
Поки солнце-Христос, свЂт нам будет спущати.
Леторосль наук седмая. Евтерпе. Тоєст, цвиченє в спЂваню.
ПовЂж, Музо, для чого Измар Орфеови
Дивовался; и Парнас скалистый Фебови.
Чили, же он пекелных свЂдом был палацов,
Ов зась з крвавых отходил звЂтяжцею пляцов;
Не то, леч иншую снать моц обадва мЂли,
З которою до значных похвал приходили:
Орфеово спЂване, рЂки, лЂсы, боры,
тЂшило, Фебово теж розясняло горы.
Тут здумЂйся Парнассе з Родопом высоким:
Бо везде полно ПЂсній под небом широким.
Еслиж за Кант весолый горы людей чтили:
СлушнЂй бысмы нам Радость даную святили.
ЛЂторосль наук осмая. Терпсихоре, Тоєст, цвиченє в спЂваню инструменталном.
Що за скуток спЂваня в тот час показует,
Терпсихоре, гды лютню для ПЂсній пріймует,
Сладкомыслных, весолых и наддер утЂшных
Юж там забав дознаєш, и годин поспЂшных;
Где Музы на цитарах струны напинают,
ЗемлЂ, Неба и свЂта початок спЂвают,
Вода, огонь, повЂтре, откол вихри, громы,
Солнце, мЂсяць, и гдЂ суть пекалныи домы.
Завитайте юж до нас на Триумф весоло:
Вы, о Музы, c Парнассу пресвЂтлое коло!
Тут мелодій, ту канту, пЂсней тут потреба.
Бо сам Пан триумфует, котры зступил з неба.
ЛЂторосль наук девятая. Ерато, албо цвичене в спЂваню умилном.
Если от злых до добрых речи преносити
Звыкли люде, не треба злого коренити:
Теди Паф опустивши, Музо, и Цитеру,
При пекелном зостав то, Ерато, Кацеру;
До небесных, о Музо, прибирайся тронов,
Там скоштуєш, що за смак вышних Геликонов:
Юж хоры выступают з умилным спЂванєм.
До поможи аггелов, сличным выкрыканєм.
Єсли з доброго стал ся злым человЂк першій.
Вторый все то отмЂнил, діавола стерши.
Теды з наук поганских латво учинити.
Христіаном Христову и за свою мЂти.
ЛЂторосль, цвЂт и оздоба ВсЂх наук и умЂетностій. Аполло.
Справцо плянет пресвЂтлых, Кролю звЂзд вшеляких,
Вдячных годин отмЂно, часов не єднаких,
Фебе, давцо свЂтлости, всего свЂта око,
Котрого взрок всю землю займуєт широко;
Спусти на наш Хоризонт скуток твоєй моцы,
Бы не усхли от зимы новыи овоцы.
Завитай до Печерских садов цнотородных
И до краев Россійских, в науку голодных:
Там впрод звалчиш Питона, Цикліопы зголдуеш,
А на приЂзд Минер†мЂстце приготуєш.
Єст Геликон, сут Музы в Парнасском покою,
Зараз зачнут весолый кант пЂсни с тобою.
Толко славы в звЂтяжст†першом уступити,
И пляцу похвал Богу треба допустити:
Цитра єднак з лютнею при тобЂ зостанет;
И в науках твой гонор нЂгды не устанет:
Єще память вдячности гды при тобЂ будет,
Меценас теж атлетов твоих не забудет:
Що Кролевич тебанскій злотным влосом справил,
Тож ты, Фебе, патроном; бо ся для них вславил.
Як бачимо, загальний тон цього віршування радісний, надійний, самопевний. Могилине "гроно" було певне будучності своєї культурної місії "в Росії". В кінцевому віршу на адресу "Зоилеви невдячному" автори дають наперед таку відправу:
Зоилеви невдячному Вдячность 1.
Не шарпай злый Зоиле; псЂм зубом таємне
Ни вчом славы людской; бо нато ж взаємне,
Єсли трафиш, дознаєш иж камень скалистый
Зубы крушит, и псует гвозд ногу сталистый.
Кто на мЂстцу високим, пес тому не шкодит:
А где острый гостинец, там нихто не доходит.
Дійсно, "весна утЂх новых, веселя нового криниця, а пожар фрасунку старого", привітана в цих писаннях, відкривала з безкоролів’ям і кінцем понурої влади єзуїтів перспективи нових здобутків православної Русі. Змобілізувалися всі сили на її оборону, і між першими постулатами стала легалізація православної ієрархії. Формально ці справи відсунено на елекційний сойм, що мав початися з кінцем вересня н. с., але кулуарно, так сказати, вони були поставлені, обговорені і принципи їх полагодження були визначені, — це річ безсумнівна, — вже під час конвокації в липні. Була вибрана парламентарна комісія, зложена з сенаторів і послів, під проводом самого королевича Володислава; представники православної й уніатської ієрархії виступили перед нею з своїми домаганнями. Ми дещо знаємо з цих дебатів і з тих проектів розв’язання релігійного питання, які тоді були поставлені 2.
1 "Вдячність" тут персоніфікована, промовляє до Зоїла.
2 Історія України, VIII, с. 147-150.
Правда, не чуємо в них нічого про долю самочинної православної ієрархії і про порядок обсадження православних владицтв, але можна вважати безсумнівним, що принцип відсунення владик Феофанового ставлення був уже тоді поставлений твердо, і кандидатура Могили була прийнята обома сторонами — урядовою і православною, себто православними верхами, шляхетськими й ієрархічними, що брали участь у соймуванню 1. Напереді стояла справа поділу бенефіцій між православною й уніатською церквою; справа обсади православних владицтв стала руба під кінець елекційного сойму, потім, як справа розділу бенефіцій була так чи інак полагоджена, властиво розрубана. Я згадував уже вище (с. 476) про цей факт, внесений з листопаду н. с., себто зараз по затвердженні "пунктів заспокоєння грецької релігії" (розділу бенефіцій), тоді подано королеві нових кандидатів на митрополії і таким чином вирішено долю нової православної ієрархії.
Мотивуючи наглість справи тим, що митрополита нібито треба було вибрати перше, ніж приступити до вибору владиків, а такого збору представників (шляхетських) з усіх єпархій православної Русі, як вони зібралися на елекції, трудно було б зібрати знову для вибору митрополитів, а "пункти заспокоєння" поставили, щоб на коронаційний сойм уже подано королеві кандидатів на затвердження, — зібрана на соймі шляхта зараз же приступила до виборів кандидатів, не відкладаючи і не відсилаючи справи на компетентні місця, себто до київської митрополичої резиденції 2.
Могилині противники представляли це ділом його приватних заходів і інтриг: Єрлич оповідає, що Могила надужив повновласті, даної від митрополита Ісайї на заступство в церковних справах, і на підставі цієї повновласті вистаравсь у короля привілей на митрополію, а надуживши знов якихось листів до львівських міщан і старостинського уряду, дістав також незаконно свячення від молдавського митрополита 3.
Похожие книги на "Історія української літератури. Том 6", Грушевський Михайло Сергійович
Грушевський Михайло Сергійович читать все книги автора по порядку
Грушевський Михайло Сергійович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.