Не выноси Алциду з Ахиллесом дЂлным,
Не залецай Гектора з Енеашем силным... —
Ото маеш Рицера, моцій неслыханых,
ЗвЂтяжцу над Еребом сил непоровнаных:
Если для справ высоких до пекла дорогу,
Етеови змыслила, признай то все Богу:
По нем теж задивуйся иж не толко старый
ВЂк множил богатырєв, леч й наш несталый
Поровнает рицеров наш Могила давных,
Бо звЂтяжца таемных єст веспол и явных.
ЛЂторосль наук пятая. Полимніа. Тоєст, цвиченє в быстрой памяти многих речій.
Память, Музо, приводиш на пляц залеценя,
Память скарб непребраный сличного мовеня,
Где слава Цинеова, котрый всЂх Римлянов
Имена мЂл в памяти, и розность их станов:
Фемистоклес валечный добре памятает,
Гды отчизны здорове над все прекладает
Гортенсія й Кира, припомнЂнем гойным
Полимніа выславуй, з уклоном пристойным:
Але ражу мармуром: роспамятываня
Терпеніа Христова будь, из мертвых встаня.
Зостав, Музо, похвалу на мЂстцу высоком,
Где Бог стал звЂтяжцею над пекелным смоком.
ЛЂторосль наук шостая. Фалиа. Тоєст, цвиченє в писаню вЂршов весолых.
СвЂтлый промень солнечный, всЂх увеселяет,
Гды на землю бляск ясный з Олимпу спущает;
Тогды стада в широких полях дознавают,
Обфитои радости, и утЂху мают,
А пастушок убогій, под листем буковым,
Простых пЂсній складаєт ритм, втЂню здоровым:
Аркадскіи быдлята надставляют уха.
Гды спЂваєт, он зась дмет, поки станет духа.
Що ж за радость нам всей ден з солнцем завитала,
А з солнцем справедливым з неба восіала.
О заисте веселя маєм заживати,
Поки солнце-Христос, свЂт нам будет спущати.
Леторосль наук седмая. Евтерпе. Тоєст, цвиченє в спЂваню.
ПовЂж, Музо, для чого Измар Орфеови
Дивовался; и Парнас скалистый Фебови.
Чили, же он пекелных свЂдом был палацов,
Ов зась з крвавых отходил звЂтяжцею пляцов;
Не то, леч иншую снать моц обадва мЂли,
З которою до значных похвал приходили:
Орфеово спЂване, рЂки, лЂсы, боры,
тЂшило, Фебово теж розясняло горы.
Тут здумЂйся Парнассе з Родопом высоким:
Бо везде полно ПЂсній под небом широким.
Еслиж за Кант весолый горы людей чтили:
СлушнЂй бысмы нам Радость даную святили.
ЛЂторосль наук осмая. Терпсихоре, Тоєст, цвиченє в спЂваню инструменталном.
Що за скуток спЂваня в тот час показует,
Терпсихоре, гды лютню для ПЂсній пріймует,
Сладкомыслных, весолых и наддер утЂшных
Юж там забав дознаєш, и годин поспЂшных;
Где Музы на цитарах струны напинают,
ЗемлЂ, Неба и свЂта початок спЂвают,
Вода, огонь, повЂтре, откол вихри, громы,
Солнце, мЂсяць, и гдЂ суть пекалныи домы.
Завитайте юж до нас на Триумф весоло:
Вы, о Музы, c Парнассу пресвЂтлое коло!
Тут мелодій, ту канту, пЂсней тут потреба.
Бо сам Пан триумфует, котры зступил з неба.
ЛЂторосль наук девятая. Ерато, албо цвичене в спЂваню умилном.
Если от злых до добрых речи преносити
Звыкли люде, не треба злого коренити:
Теди Паф опустивши, Музо, и Цитеру,
При пекелном зостав то, Ерато, Кацеру;
До небесных, о Музо, прибирайся тронов,
Там скоштуєш, що за смак вышних Геликонов:
Юж хоры выступают з умилным спЂванєм.
До поможи аггелов, сличным выкрыканєм.
Єсли з доброго стал ся злым человЂк першій.
Вторый все то отмЂнил, діавола стерши.
Теды з наук поганских латво учинити.
Христіаном Христову и за свою мЂти.
ЛЂторосль, цвЂт и оздоба ВсЂх наук и умЂетностій. Аполло.
Справцо плянет пресвЂтлых, Кролю звЂзд вшеляких,
Вдячных годин отмЂно, часов не єднаких,
Фебе, давцо свЂтлости, всего свЂта око,
Котрого взрок всю землю займуєт широко;
Спусти на наш Хоризонт скуток твоєй моцы,
Бы не усхли от зимы новыи овоцы.
Завитай до Печерских садов цнотородных
И до краев Россійских, в науку голодных:
Там впрод звалчиш Питона, Цикліопы зголдуеш,
А на приЂзд Минер†мЂстце приготуєш.
Єст Геликон, сут Музы в Парнасском покою,
Зараз зачнут весолый кант пЂсни с тобою.
Толко славы в звЂтяжст†першом уступити,
И пляцу похвал Богу треба допустити:
Цитра єднак з лютнею при тобЂ зостанет;
И в науках твой гонор нЂгды не устанет:
Єще память вдячности гды при тобЂ будет,
Меценас теж атлетов твоих не забудет:
Що Кролевич тебанскій злотным влосом справил,
Тож ты, Фебе, патроном; бо ся для них вславил.
Як бачимо, загальний тон цього віршування радісний, надійний, самопевний. Могилине "гроно" було певне будучності своєї культурної місії "в Росії". В кінцевому віршу на адресу "Зоилеви невдячному" автори дають наперед таку відправу:
Зоилеви невдячному Вдячность 1.
Не шарпай злый Зоиле; псЂм зубом таємне
Ни вчом славы людской; бо нато ж взаємне,
Єсли трафиш, дознаєш иж камень скалистый
Зубы крушит, и псует гвозд ногу сталистый.
Кто на мЂстцу високим, пес тому не шкодит:
А где острый гостинец, там нихто не доходит.
Дійсно, "весна утЂх новых, веселя нового криниця, а пожар фрасунку старого", привітана в цих писаннях, відкривала з безкоролів’ям і кінцем понурої влади єзуїтів перспективи нових здобутків православної Русі. Змобілізувалися всі сили на її оборону, і між першими постулатами стала легалізація православної ієрархії. Формально ці справи відсунено на елекційний сойм, що мав початися з кінцем вересня н. с., але кулуарно, так сказати, вони були поставлені, обговорені і принципи їх полагодження були визначені, — це річ безсумнівна, — вже під час конвокації в липні. Була вибрана парламентарна комісія, зложена з сенаторів і послів, під проводом самого королевича Володислава; представники православної й уніатської ієрархії виступили перед нею з своїми домаганнями. Ми дещо знаємо з цих дебатів і з тих проектів розв’язання релігійного питання, які тоді були поставлені 2.
1 "Вдячність" тут персоніфікована, промовляє до Зоїла.
2 Історія України, VIII, с. 147-150.
Правда, не чуємо в них нічого про долю самочинної православної ієрархії і про порядок обсадження православних владицтв, але можна вважати безсумнівним, що принцип відсунення владик Феофанового ставлення був уже тоді поставлений твердо, і кандидатура Могили була прийнята обома сторонами — урядовою і православною, себто православними верхами, шляхетськими й ієрархічними, що брали участь у соймуванню 1. Напереді стояла справа поділу бенефіцій між православною й уніатською церквою; справа обсади православних владицтв стала руба під кінець елекційного сойму, потім, як справа розділу бенефіцій була так чи інак полагоджена, властиво розрубана. Я згадував уже вище (с. 476) про цей факт, внесений з листопаду н. с., себто зараз по затвердженні "пунктів заспокоєння грецької релігії" (розділу бенефіцій), тоді подано королеві нових кандидатів на митрополії і таким чином вирішено долю нової православної ієрархії.
Мотивуючи наглість справи тим, що митрополита нібито треба було вибрати перше, ніж приступити до вибору владиків, а такого збору представників (шляхетських) з усіх єпархій православної Русі, як вони зібралися на елекції, трудно було б зібрати знову для вибору митрополитів, а "пункти заспокоєння" поставили, щоб на коронаційний сойм уже подано королеві кандидатів на затвердження, — зібрана на соймі шляхта зараз же приступила до виборів кандидатів, не відкладаючи і не відсилаючи справи на компетентні місця, себто до київської митрополичої резиденції 2.
Могилині противники представляли це ділом його приватних заходів і інтриг: Єрлич оповідає, що Могила надужив повновласті, даної від митрополита Ісайї на заступство в церковних справах, і на підставі цієї повновласті вистаравсь у короля привілей на митрополію, а надуживши знов якихось листів до львівських міщан і старостинського уряду, дістав також незаконно свячення від молдавського митрополита 3.
