Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж

Він спитав себе, чи Стиг вже досяг Жбиру-в-Пущі. Той їздив верхи гірше, ніж вихвалявся — залізняки не надто дружили з кіньми — але часу мав досить. Аша мусила вже вирушити в дорогу. «Якщо вона дізнається, що я втратив Старків… гидко навіть думати.»

Бранова опочивальня була порожня. Ріконова, за пів-оберту башти під нею — теж. Теон люто залаявся. Треба було поставити коло них варту, але ж він вирішив, що вартовим важливіше ходити мурами та боронити брами, ніж панькатися з двома дітьми, один з яких до того ж каліка.

Знадвору чулися зойки та плач — то замковий люд витягали з ліжок і зганяли надвір. «Вони в мене поплачуть. Я до них з добром та ласкою, і ось мені відплата.» Він навіть наказав відшмагати батогами до крові двох своїх людей за згвалтування дівки з псярні, щоб показати свою справедливість. «І все одно вони винуватять мене за ту дівку. І за решту.» Яка невдячність. Адже Мікен вбив себе сам, своїм чорним ротом — так само, як Бенфред. Що до Чайла, то мав же Теон віддати когось Потоплому Богові. Його люди цього чекали.

— Я вам зла не бажаю, — казав він септонові, перш ніж того кинули до колодязя, — але ви з вашими богами віднині не маєте тут місця.

Здавалося б, інші люди мали бути вдячні, що обрали не їх, але дзуськи. Цікаво, скільки з них доклали рук до цієї лукавої змови?

Урзен повернувся разом з Чорним Лореном.

— Мисливська брама, — мовив Лорен. — Краще вам глянути на власні очі.

Мисливська брама розташувалася зручно коло псярні та кухні. Вона виходила просто на поля та ліси й дозволяла вершникам виїжджати мимо зимівника, за що її шанували замкові мисливці.

— Хто тут стояв на чатах? — вимогливо спитав Теон.

— Дренан та Скіс.

Дренан був один з тих двох, які згвалтували Паллу.

— Якщо це вони допомогли малим втекти, то цього разу батогами не відбудуться! Ременів їм зі спини наріжу, їй-бо!

— Їм вже байдуже, — сухо зазначив Чорний Лорен.

А й справді, ті двоє вже не боялися кари. Скіс плавав долілиць у рові, розкидавши по воді кишки, наче гніздо блідих змій. Дренан лежав напівголий у брамній башті — в малій кімнатці, звідки піднімали та опускали моста. Горлянку йому перетнули від вуха до вуха. Подерта сорочка ховала напівзцілені рубці на спині, але чоботи валялися розкидані серед очерету, а штани сплуталися навколо п’ят. На невеличкому столику коло дверей лежало трохи сиру, стояв порожній глек. І два кухлі.

Теон узяв один і нюхнув рештки вина на дні.

— Скіс мав ходити по мурі, чи не так?

— Еге ж, — відповів Лорен.

Теон жбурнув кухля у комин.

— Скидається на те, що Дренан спустив штани, аби встромитися у жінку, а та взяла і встромила дещо у нього. Треба гадати, його власний ніж для сиру. Гей, хто-небудь! Знайдіть якогось гака і виловіть іншого дурня з рову.

Інший дурень виявився пошкоджений куди гірше за Дренана. Коли Чорний Лорен витяг його з води, то усі побачили, що одна рука відірвана йому до ліктя, половина шиї вигризена зубами, а на місці пупа та нижче зяє кривава дірка. Коли Лорен тягнув покійника з рову, то подер йому гаком кишки. Сморід стояв жахливий.

— Лютововки, — мовив Теон. — І напевне, обоє зразу.

Скривившись з відрази, він закрокував назад до підйомного мосту. Зимосіч оточували два товсті гранітні мури з широким ровом між ними. Зовнішня стіна була заввишки вісімдесят стоп, а внутрішня — більше як сто. Не маючи досить людей, Теон змушений був кинути оборону зовнішнього муру і поставити чати тільки на внутрішньому — не міг-бо ризикувати лишити їх не на тому боці, якщо раптом проти нього збунтується замок.

«Мало бути ще двоє чи більше», вирішив він. «Одна жінка розважала Дренана, а інші випустили вовків.»

Теон послав по смолоскипа і повів усіх сходами на мур. Там він майнув полум’ям низько перед собою, шукаючи… осьде! На доріжці, якою ходить варта, і в широкій прогалині між двома високими зубцями.

— Кров! — оголосив він. — Затерта, але недбало. Мушу гадати, жінка вбила Дренана і опустила міст. Скіс почув брязкіт ланцюгів, прибіг подивитися, але добіг лише сюди. Тіло зіпхнули з муру в рів, щоб його не знайшли наступні вартові.

Урзен зиркнув уздовж муру.

— Інші вартові гнізда недалечко. Я бачу там смолоскипи…

— Смолоскипи є, а варти нема, — кисло відповів Теон. — Зимосіч має більше гнізд для вартових, ніж я — людей, щоб у них сиділи.

— Четверо вартових поставлено на головній брамі, — мовив Чорний Лорен, — і п’ятеро ходять мурами, окрім Скіса.

Урзен почав був:

— Якби ж він засурмив у ріг…

«Ой леле, яких бовдурів я мушу при собі тримати.»

— Ану уяви собі, Урзене, що це ти тут стоїш нагорі. Тут темно і холодно. Ти чатуєш вже кілька годин, ходиш туди-сюди, чекаєш кінця своєї варти. Раптом ти чуєш якийсь шум, рушаєш у бік брами і бачиш нагорі сходів очі, що при смолоскипі блищать зеленим та золотим. Дві тіні кидаються на тебе швидше, ніж ти міг уявити. Ти схиляєш списа, коли бачиш вишкір зубів, і тут вони допадаються до тебе і шматують черево, розпанахавши шкіряний каптан, наче сирну шкуринку.

Він грубо пхнув Урзена долонею.

— І ось ти вже на спині, тельбухи висять в тебе з пупа, один зі звірів патрає тобі горлянку.

Теон схопив кощаве горло вояка, стиснув пальці та зловісно всміхнувся.

— Розкажи мені тепер: коли саме ти збирався дмухнути у свій гойданий ріг?

Він грубо відштовхнув Урзена; той сперся спиною на зубець стіни і потер горлянку. «Я мав би вколошкати звірюк того самого дня, коли узяв замок», гнівно подумав він. «Я ж бачив, як вони вбивають людей. Я знав, які вони небезпечні.»

— Треба їх наздогнати, — мовив Чорний Лорен.

— Та не в темряві ж! — Теона не втішала думка про гонитву за лютововками глупої ночі крізь ліс. Мисливці легко могли перетворитися на здобич. — Почекаємо, доки настане день. А до того я мушу побалакати з моїми вірнопідданими.

Внизу в дворі попід стінами незатишно товкся натовп чоловіків, жінок та дітей. Багатьом не дали навіть вдягтися, і вони щулилися у нічних сорочках, голі накидалися вовняними ковдрами чи кобеняками. Оточував їх тузінь залізняків зі смолоскипами у одній руці та зброєю в іншій. Дмухав поривчастий вітер, миготливе жовтогаряче світло кидало тьмяні відблиски на залізні шоломи, рясні бороди, похмурі очі.

Теон пройшов уздовж бранців туди-сюди, роздивляючись обличчя. Усі вони, як на нього, виглядали винуватими.

— Скількох немає?

— Шістьох. — Поруч став Смердюк, пахкотячи милом і розвіваючи довгим волоссям на вітрі. — Зникли обоє Старків, отой малий з болота і його сестра, дурник зі стайні та ваша дичацька молодуха.

Оша. Він підозрював її з тієї миті, коли побачив другий кухоль. «Навіщо я їй довіряв? Вона така сама дика почвара, як Аша. Ба навіть ім’я має схоже.»

— Хтось дивився, що робиться у стайнях?

— Аггар каже, усі коні на місці.

— І Танцівниця досі там?!

— Танцівниця? — зморщив лоба Смердюк. — Аггар каже, усі коні там, де й були. Зі стайні зник лише дурник.

«Отже, вони йдуть пішки.» Найкраща новина від пробудження. Ясна річ, Бран їхатиме у кошику на Ходоровій спині. А Оша муситиме нести Рікона — на своїх маленьких ніжках він сам далеко не зайде. Теон відчув надію, що скоро бранці повернуться до його рук.

— Отже, Бран та Рікон втекли, — мовив він замковій челяді, роздивляючись їхні очі. — Хто знає, куди?

Ніхто не відповів.

— Вони не могли втекти без допомоги, — вів далі Теон. — Без харчів, одягу, зброї.

Він зачинив під замок усі мечі та сокири, які знайшов у Зимосічі. Але кілька, напевне, сховалося від його очей.

— Я взнаю імена усіх, хто їм допомагав. І усіх, хто навмисне дивився в інший бік. — Єдиною відповіддю йому був шурхіт вітру. — З першим світлом я виїду, щоб повернути втікачів назад.

Він заклав великі пальці за пас із мечем.

— Мені потрібні мисливці. Хто хоче собі на люту зиму гарну теплу вовчу шкуру, га? Гейдже, ти?

Кухар завжди весело вітав його при поверненні з полювання, питав, чи не привезли вони чогось особливого до столу. Але зараз змовчав. Теон закрокував назад, звідки прийшов, шукаючи на обличчях найменші ознаки провини.