— Чи не радіацію ви маєте на увазі, пане полковнику? — гукнув хтось.
Кокс скинув на того крижаним оком, і, вирішивши через деякий час, що журналіста покарано достатньо (на радість Розі, то був не Вульфі, а те напівлисе, пустопорожнє базікало [374] з «Фокс-ньюз»), він продовжив:
— Тепер ми вважаємо, що небезпеки немає, принаймні на даний час, і тому визначили п'ятницю, двадцять сьоме жовтня, тобто післязавтра, днем побачень біля Купола.
Реакцією на це стала злива запитань. Кокс чекав, поки вона вщухне, а коли аудиторія трохи заспокоїлася, він дістав з полиці під трибуною пульт і натиснув кнопку. На білому екрані вигулькнув знімок високої роздільності (на погляд Джулії, його навряд чи було просто завантажено з Google Earth [375]). На знімку було видно Честер Мілл і обидва сусідніх міста від нього на південь — Моттон і Касл Рок. Кокс поклав пульт і взяв лазерну указку.
Внизу телевізійного екрана вже з'явилися титри: НА П'ЯНИЦЮ ПРИЗНАЧЕНО ДЕНЬ ПОБАЧАНЬ БІЛЯ КУПОЛА. Джулія посміхнулась. Коксу вдалося заскочити титрувальника-коректора Сі-Ен-Ен зненацька…
— Ми вважаємо, що зможемо прийняти і розмістити дванадцять сотень візитерів, — рішуче промовив Кокс. — Це число обмежене близькими родичами, принаймні цього разу… хоча ми всі сподіваємось і молимось, щоб наступного разу ніколи не трапилось. Місця збору призначено тут, на ярмарковому полі Касл Рока, і тут, на треку Оксфорд-Плейнз, — відзначив указкою він обидві локації. — Ми подамо дві дюжини автобусів, по дванадцять на кожне місце збору. Їх нам надають шість сусідніх шкільних округів, котрі, допомагаючи нам у наших зусиллях, на цей день відміняють заняття, і ми висловлюємо їм велику за це подяку. Двадцять п'ятий автобус буде подано до магазину «Наживка і знаряддя» у Моттоні для преси. — І далі сухо: — Оскільки цей заклад також є ліцензованим місцем продажу алкоголю, я певен, більшість із вас його добре знає. У цій подорожі буде також дозволено взяти участь одній, я повторюю — одній, машині для відеофіксації події. Ви самі організуєте репортерський пул, леді і джентльмени, компанію, яка транслюватиме подію, буде вибрано лотерейним розіграшем.
У відповідь на це почувся загальний стогін, проте, радше за все, лиш рефлекторний.
— В автобусі для преси сорок вісім місць, хоча очевидно, що тут присутні сотні представників медій з усього світу…
— Тисячі! — прокричав якийсь сивочолий молодик, чим викликав загальний сміх.
— Дивіться-но, я щасливий, що хоч комусь радісно, — гірко промовив Ерні Келверт.
Кокс дозволив собі усмішку.
— Уточнюю, містере Грегорі [376]. Місця в автобусі буде розподілено між різними інформаційними організаціями: телеканалами, агенціями «Ройтерз», «Тасс», «Ей-Пі» тощо… і від самих цих організацій залежатиме, кого вони виберуть своїми представниками.
— Краще би був Вульфі з Сі-Ен-Ен, от і все, що я тут можу сказати, — оголосила Розі.
Журналісти збуджено зашварготіли,
— Якщо дозволите, я продовжу? — запитав Кокс. — А тим з вас, котрі зараз розсилають текстові повідомлення, ласкаво раджу припинити.
— Ого, мені подобається його напористість, — сказала Джекі.
— Добродії, сподіваюсь, ви згадаєте, що центральними фігурами цієї події є не ви? Хіба ви поводилися б таким чином, якби тут ішлося про людей, яких засипало в шахті, або тих, що потрапили в пастку під будинком, зруйнованим у результаті землетрусу?
Після цих його слів запала тиша того типу, що паралізує четвертокласників, коли в їхнього вчителя врешті-решт уривається терпець. Він дійсно має напір, подумала Джулія, і на мить їй усією душею схотілося, щоби Кокс був зараз тут, під Куполом, і взяв владу в свої руки. Та звісно ж, аби свині мали крила, сало сипалось би з неба.
— Ваша робота, леді і джентльмени, має два напрямки: допомогти нам розповсюдити це повідомлення і забезпечити, щоб у день побачень біля Купола все відбувалося якомога делікатнішим чином.
Титри Сі-Ен-Ен оголосили: ПРЕСА ДОПОМАГАТИМЕ УЧАСНИКАМ ДНЯ ПОБАЧЕНЬ У П'ЯНИЦЮ.
— Останнє, чого б нам хотілося, це раптового масового напливу до Західного Мейну родичів з усієї країни. У нас і так тут, довкола, вже зібралося близько десяти тисяч рідних тих, хто опинився в пастці під Куполом. Готелі, мотелі й кемпінги переповнені вщент, ледь не вибухнуть. Моє послання родичам з інших регіонів країни таке: «Якщо ви ще не тут, не приїздіть». Вам не лише не буде надано перепустку для участі в дні побачень, вас зупинять і повернуть назад на пропускних пунктах тут, тут, тут і отут. — Він висвітив указкою Люїстон, Оберн, Норт-Віндем і Конвей в Нью-Гемпширі.
— Родичі, які вже перебувають поряд, мусять звернутися до офіцерів-реєстраторів, котрі вже знаходяться на ярмарковому полі й Спідвей-треку. Якщо ви гадаєте, що можете цієї ж секунди вскочити в свою машину і примчати, не надійтесь. Це не «Білий розпродаж» у Філена [377], тож навіть якщо хтось опиниться першим у черзі, йому це ще нічого не гарантує. Відвідувачі будуть обиратися за лотереєю, і для участі в ній слід зареєструватися. Кандидатам на побачення потрібні будуть ідентифікаційні картки з двома фотографіями. Ми намагатимемося надавати перевагу тим, хто має двох або більше родичів у Міллі, але ніяких гарантій надати не можемо. І, попереджаю, ті з вас, хто з'явиться на посадку до автобуса в п'ятницю без перепустки або з фальшивою перепусткою — іншими словами, якщо хтось створюватиме перешкоди нашій операції — опиняться у в'язниці. Не намагайтеся перевірити на собі серйозність моїх слів.
— Посадка вранці в п'ятницю розпочнеться о восьмій нуль-нуль. Якщо все йтиме гладко, ви матимете щонайменше чотири години спілкування з вашими близькими, а може, й більше. Створюватимете завади, значить, час побачення буде скорочено для всіх. Автобуси відправлятимуться від Купола о сімнадцятій нуль-нуль.
— У якому саме місці відбуватиметься побачення? — гукнула якась жінка.
— Я якраз наблизився до цього, Ендріє [378].
Кокс узяв пульт і збільшив картинку, сфокусувавшись на шосе 119. Джекі добре запам'ятала цю місцину; саме там вона мало не зламала собі носа об Купол. Вона впізнала дахи ферми Дінсмора, господарського дому, стодол і корівників.
— На Моттонському боці Купола є базарчик, — показав Кокс указкою. — Автобуси стануть там. Відвідувачі висадяться і пройдуть до Купола пішки. По боках дороги вільні поля, там достатньо місця, де люди зможуть поспілкуватися. Усі рештки аварій звідти вже прибрано.
— Чи буде дозволено відвідувачам підходити до Купола впритул? — спитав хтось із репортерів.
Кокс ще раз подивився прямо в камеру, звертаючись до потенційних відвідувачів. Розі могла собі уявити, які зараз надії і страхи відчувають ті люди, котрі дивляться телевізор у мотелях і барах, слухають цю передачу по радіо в своїх машинах. Вона сама їх зараз відчувала.
— Відвідувачам буде дозволено стояти на відстані два ярди від Купола, — сказав Кокс. — Ми вважаємо таку дистанцію безпечною, хоча гарантій надати не можемо. Це не сертифікована спеціалістами з безпеки поїздка на швидкісних гірках у парку розваг. Люди з електронними імплантатами мусять утриматися від відвідин. Тут кожний відповідає за себе сам, ми не в змозі перевірити кожні груди на присутність там шрамів від серцевих операцій. Відвідувачі також залишать всі електронні прилади, включно з «Ай-Подами», стільниковими телефонами, «Блекбері» та тому подібними дівайсами в автобусах. Репортери з камерами і мікрофонами мусять триматися подалі. Ближній простір тільки для відвідувачів, те, що відбуватиметься між ними і їх рідними, стосується лише їх і більш нікого. Громадяни, все в нас вийде, якщо ви допоможете нам, щоби воно вийшло. Якщо дозволите, я висловлюсь фразою зі «Стар Треку»: «Допоможіть нам зробити це як слід». — Він поклав указку. — Тепер я готовий відповісти на кілька запитань. Усього кілька. Містере Бліцер.
