Ознакомительная версия. Доступно 9 страниц из 42
І батько, й дід його,
І рід, і плід його
Се все було ледащо:
Бо козакуючи,
Статки гайнуючи,
Позводились нінащо».
Так старенький із старою
День у день сварився,
А козак із їх дочкою
Тайкома любився.
Була гарна вбога панна,
Краля-королиця:
Як ясна зоря, рум'яна,
Як сніг, білолиця.
Народила мати доню -
Мов намалювала;
Надала їй щастє-долю,
Щоб біди не знала.
А біда не за горами,
Ходить проміж нами…
Очі з чорними бровами
Миготять сльозами.
Миготять, мов блискавиці,
З-під густої тучі,
Як стоїть коло криниці,
Свою долю ждучи.
«Не ходи вже, доле й воле,
Вранці до криниці:
Продають мене за поле,
За важкі червінці». -
«Ні, покіль на небі зорі
Місяця стрічають,
Покіль на безкраїм морі
З вітром хвилі грають,
Товстогубу не придбати
Чорних брів дівочих!
Завтра будемо єднати
Козаків охочих,
І полинемо з вітрами
На безкрає море,
І поробимось панами,
І забудем горе.
Побудуєм собі пишні
Хати на помості,
І вчащатимуть велишні
До нас дуки в гості.
Оксамити, златоглави
Будемо носити,
Килимами крити лави,
Меди-вина пити.
Бо мене старшим обрали
Над всіма старими,
Щоб на море я човнами
Вилітав, мов крильми.
А у мене - як заграє
Моречко з вітрами,
Мені духа підіймає
Вгору, мов руками.
Грають, грають-примовляють
Кобзарі великі:
Будуть грати-примовляти
По всі вічні віки.
О, се дивна кобза - море!
Дивні в кобзи й струни!
Як заграє, відчиняє
Предковічні труни.
І виходить з них лицарство,
Що на морі билось,
Більшою, ніж пишне панство,
Славою покрилось.
І я, Маню, буду славен
Проміж лицарями,
Проміж дуками-панами,
Проміж кобзарями.
Будуть Левка Кочубея
По Вкраїні знати,
І під струни про Мурея,
Що він бив, співати. [10]
Будуть Левка Кочубея
Знати й за морями,
Споминати, мов Енея, [11]
Перед королями.
Бо Левко твій до султана
Знайде шлях-дорогу
І всю шатами зодягне
Україну вбогу.
Бо Левко твій бесурмена
Спліндрує-зруйнує
І самого королеві
В'язнем подарує».
І весела, і щаслива
Мріями коханка,
І ясніша уродлива
Весняного ранка.
Як на світі любо жити,
Милого любити,
З його мислями навіки
Душу й серце злити!
«Чи ти чуєш, паньматусю,
Що Левко говорить?
До твоєї він Марусі
Мов у дзвона дзвонить.
Каже милий, є десь море,
Гонище безкрає,
Що, мов житом добре поле,
Золотом сіяє.
Каже милий, що здобуде
Здобич нам велику;
Златоглав носити буде,
Покіль його й віку.
Каже милий, що ми будем
Жити-панувати,
І величні з нами дуки
Знай бенкетувати». -
«Моє щастє, моя доня,
Радуюсь від серця,
Що мені на старість доля
Молода всміхнеться.
Буде мати в вас сидіти
Хоч коло порогу
Та на вас обох гледіти,
Дякуючи Богу.
Буде хоч щодня помости
Шарувати-мити,
Аби в панській високості
З вами й їй пожити». -
«Ні, до тебе ще й над нього,
Мамо, прихилюся,
Що з козаченьком ззирнуся,
До тебе всміхнуся.
Будеш павою, матусю,
В парчах походжати
І в шовки свою Марусю,
В жемчуги вбирати».
