Крізь час. Темна Вежа II - Кінг Стівен

Ознакомительная версия. Доступно 19 страниц из 95

— Мабуть, краще я сам…

— Зажди.

Стрілець невідривно дивився на свою ліву руку. Не те щоб Едді не вірив у телепатію, але й віри у неї в нього ніколи не було. Проте зараз він щось відчував, щось настільки ж реальне, як розжарене повітря з печі. За кілька секунд він збагнув, що то було: то згромаджувалася воля цього дивного чоловіка.

Як, у біса, він може помирати, якщо я відчуваю його нездоланну силу?

Рука поволі переставала тремтіти. Невдовзі вона вже ледве посіпувалася. Не минуло й десяти секунд, як вона стала непорушною, мов скеля.

— Готово, — сказав стрілець. Він виступив уперед, підняв ніж, і Едді відчув, що від нього йде інша енергія — вбивча лихоманка.

— Ти шульга? — спитав Едді.

— Ні, — відповів стрілець.

— Господи, — тільки й спромігся сказати Едді. Він вирішив, що краще заплющити очі. Почувся шорсткий шерех стрічки, яку віддирали.

— Ось так, — сказав стрілець, відступаючи назад. — А тепер тягни якомога далі. Я займуся спиною.

У двері туалету перестали тихенько стукати. Тепер у них гепали кулаком. «Пасажири повиходили, — подумав Едді. — Капець ввічливості. От чорт».

— Виходь, друже! Більше я не проситиму!

— Відривай! — прогарчав стрілець.

Едді обома руками вхопився за щільний кінець стрічки і смикнув з усієї сили. Тіло пронизав пекельний біль. «Кінчай скиглити, — подумав він. — Все могло бути значно гірше. Якби в тебе були волохаті, як у Генрі, груди».

Опустивши погляд, він побачив червону смугу запаленої шкіри, дюймів сім завширшки, що перетинала грудну клітину. Прямо над сонячним сплетінням було те місце, де він поранився. Крізь ранку сочилася кров і червоним струмком стікала до пупка. Пакети з наркотиком під пахвами тепер звисали, як погано прикріплені сідельні сумки.

— Хай буде так, — промовив до когось притлумлений голос за дверима туалету. — Почина…

Решта фрази потонула в несподіваному нападі нестерпного болю, що пронизав його спину, коли стрілець безцеремонно відірвав залишки липкого пояса.

І Едді прикусив губу, аби не закричати.

— Одягни сорочку, — сказав стрілець. Його обличчя, яке Едді вважав настільки блідим, наскільки це можливо у живої людини, тепер набуло відтінку застарілого попелу. Потримавши стрічку (тепер вона заплелася в безглуздий жмут, а великі пакети з білим порошком нагадували дивовижні кокони) в лівій руці, стрілець викинув її геть. Едді побачив, як крізь саморобний бинт на його правій руці просочується свіжа кров. — Зроби це швидко.

Почувся стукіт: але зовсім не схожий на стукіт для отримання дозволу зайти всередину. Едді підвів очі саме тоді, коли двері туалету здригнулися, а світло блимнуло. Хтось із того боку намагався виламати двері і вдертися всередину.

Пальцями, що зненацька стали здаватися надто великими і неслухняними, він підняв сорочку. Лівий рукав був навиворіт. Едді спробував проштовхнути його крізь пройму назад, але рука застрягла, і він так сильно смикнув її, що рукав знову вивернувся назовні.

Бах — двері туалету знову здригнулися.

— На бога, чому ти такий неповороткий? — простогнав стрілець і кулаком проштовхнув лівий рукав сорочки Едді. Коли він витягнув руку, Едді вхопив манжету. Зараз стрілець тримав для нього сорочку, наче дворецький для господаря. Едді вдягнувся і намацав найнижчий ґудзик.

— Ще не час! — гаркнув стрілець і відірвав черговий шмат від власної сорочки, що стрімко зменшувалася в розмірах. — Витри пузо!

Едді зробив усе, що було в його силах. Те місце, де ніж продірявив шкіру, досі сочилося кров'ю. Так, лезо було гострим. Гострющим.

Він жбурнув скривавлений шматок стрільцевої сорочки на пісок і застібнув ґудзики.

Бах. Цього разу двері не просто здригнулися, а прогнулися. Крізь двері на узбережжі Едді бачив, як з підставки біля раковини на його сумку впала пляшечка рідкого мила.

Едді зібрався заправити сорочку (застебнуту на всі ґудзики і, як це не дивно, застебнуту правильно) в брюки, але раптом йому сяйнула в голову краща ідея. І він розстебнув ремінь.

— На це нема часу! — Стрілець зрозумів, що намагається крикнути, але не може. — Ті двері витримають тільки один удар!

— Я знаю, що роблю, — сказав Едді, сподіваючись, що так воно і є, і переступив поріг дверей між світами, розстібаючи джинси і ширіньку.

За одну мить по тому — мить відчаю і безнадії, стрілець пішов слідом. І тіло, сповнене фізичного болю, наступної секунди перетворилося на спокійне ка в свідомості Едді.

18

— Ще раз, — рішуче сказав Макдональд, і Дір кивнув. Тепер, коли всі пасажири зійшли з трапа і він від'їхав від літака, митники витягли зброю.

— Нумо ж!

Двоє чоловіків рвонули вперед і разом навалилися на двері. Вони розчахнулися, уламок на мить затримався в замку, а потім упав на підлогу.

І перед їхніми очима виникла така картина: містер ЗА зі штаньми, опущеними до колін, краї линялої пістрявої сорочки ледве прикривають член. «Схоже, ми справді піймали його на гарячому, — втомлено подумав капітан Макдональд. — Єдина проблема в тому, що це гаряче, наскільки мені відомо, — цілком у рамках закону». Зненацька він відчув тупий біль у плечі, в тому місці, яким він бив у двері — скільки? три рази? чотири?

— Що, в дідька, ви там робите, містере? — гаркнув він уголос.

— Взагалі-то я срав, — відповів пасажир 3А. — Але якщо вам, хлопці, дуже припекло, то я можу підтертися в терміналі…

— І, мабуть, зовсім нас не чув, так, розумнику?

— До дверей не зміг дотягтися. — 3А виставив уперед руку, щоб продемонструвати, і хоча двері зараз криво звисали з петлі, спираючись на стінку праворуч, Макдональд зрозумів, про що йдеться. — Звісно, я міг би і встати, але в мене, типу, була безвихідна ситуація і руки зайняті. Ну, не те щоб вони були зовсім зайняті, якщо ви розумієте, до чого я веду. Я б і не хотів, щоб вони були зайняті. Ви слідкуєте за моєю думкою? — ЗА посміхався переможною, трохи дурнуватою посмішкою, яка здавалася капітанові Макдональду справжньою, як купюра вартістю дев'ять доларів. З його слів виходило, що нахилитися вперед — це трюк, якого ніхто його ніколи не вчив.

— Вставайте, — сказав Макдональд.

— Залюбки. Ви не могли б трохи затулити собою жінок? — 3А чарівно всміхнувся. — Знаю, в наші дні це старомодно, але я нічого не можу з цим вдіяти. Такий вже я сором'язливий. Хоча взагалі-то мені нема чого соромитися. — Він підняв ліву руку, розвівши великий і вказівний пальці на півдюйма, і підморгнув Джейн Дорнінґ, котра, сильно зашарівшись, вискочила на трап. Сюзі вибігла слідом.

«На сором'язливого ти не схожий, — подумав капітан Макдональд. — Ти схожий на кота, який з'їв сметану, от на кого ти схожий».

Коли стюардеси зникли з поля зору, ЗА встав і натягнув труси та джинси. Потім потягнувся до кнопки зливу, і капітан Макдональд хутко вдарив його по руці, вхопив за плечі і повернув у напрямку проходу між кріслами. А Дір взявся за ремінь штанів Едді ззаду.

— Тільки без залицянь, — сказав Едді рівним і невимушеним голосом (принаймні, так йому здавалося), але всередині все обірвалося. Він відчував іншого, ясно відчував'. Той перебував у його свідомості й пильно за ним спостерігав, стояв рівно, збираючись втрутитися, якщо Едді облажається. Боже, усе це — лише сон, ясна річ? Поза всяким сумнівом?

— Стій спокійно, — сказав Дір.

Капітан Макдональд зазирнув в унітаз.

— Ніякого лайна, — сказав він і люто зиркнув на бортмеханіка, який мимоволі голосно розреготався.

— Ну, ви ж знаєте, як це буває, — сказав Едді. — Часом як припече, а виявляється — фальшива тривога. Хоча я кілька разів так газонув — болотяний газ відпочиває. Якби три хвилини тому тут запалили сірника, то можна було б спокійно засмажити індичку на День подяки. Мабуть, щось не те з'їв перед тим, як сісти на літак…

— Заберіть його геть, — сказав Макдональд, і Дір, що досі тримав Едді за штани ззаду, виштовхав його з літака на трап, де його взяли попід руки митники.

Ознакомительная версия. Доступно 19 страниц из 95