«Отже, це так я сміюся перед тим, як мені померти! — подумав Барбі. — Треба це запам'ятати». І від цієї думки розреготався ще дужче.
Джуніор обернувся до нього. На правому боці його обличчя відбилося здивування; ліва сторона залишалась застиглою в вищирі.
Цей його вираз нагадав Барбі якогось супернегідника, книжку про котрого він читав у дитинстві, хоча якого саме, він згадати не міг. Імовірно, якийсь із ворогів Бетмена, вони завше були найстрахолюднішими. Потім йому згадалося, як його молодший брат Венделл намагався вимовити слово «вороги», а в нього повсякчас виходили «вовоги». Це змусило його розреготатися ще дужче, ніж перше.
«Це не найгірший із тих фіналів, які могли б статися, — подумав він, просовуючи руки крізь ґрати і тицяючи Джуніору одночасно два гарненькі «факи». — Згадай Стабба з «Мобі Діка»: "Яка не випаде мені доля, я зустрічатиму її сміючись"» [416].
Джуніор побачив, що Барбі показує йому аж два середні пальці, синхронно, і геть забув про Расті. Виставивши вперед руку з пістолетом, він кинувся по коридору. Розум у Барбі зараз працював дуже ясно, але він йому не довіряв. Люди, які, як він чув, ходили нагорі й балакали, були, радше за все, плодом його уяви. Але, попри все, мусиш догравати свою роль до кінця. Не маючи нічого іншого, він може подарувати Расті кілька вдихів повітря, трохи часу життя.
— А ось і ти, сракоротий, — гукнув він. — Пам'ятаєш, як я начистив тобі пику тієї ночі біля «Діппера»? Ти ще скиглив, як суче цуценя.
— Я не скиглив.
У нього це прозвучало, як назва чогось екзотичного у вже й без того геть покитаєному меню. Обличчя Джуніора виглядало суцільною машкарою. Кров із лівого ока скрапувала йому на темну від щетини щоку. І тільки тепер у Барбі промайнула думка, що в нього тут є хай невеличкий, але шанс. Хай не прекрасний, але поганий шанс все'дно кращий за ніякий. Він почав рухатися з боку в бік перед своїм тапчаном і туалетом, спершу повільно, потім швидше. «От тепер ти знаєш, що відчуває механічна качка в тирі, — подумав він. — Це теж треба запам'ятати».
Джуніор поводив за його рухами своїм єдиним цілим оком.
— Ти її трахав? Ти трахав Ейнджі? — «Фиї-і твафау? Фи твафау Ейньї?»
Барбі зареготав. То був сміх скаженого, такий сміх, що він його не визнавав за свій власний, але в ньому не було нічого фальшивого.
— Чи я її трахав? Джуніоре, я трахав її згори і знизу, спереду і ззаду, вздовж і впоперек. Я трахав її, допоки вона не почала співати «Слава командиру» і «Сходження злого місяця» [417], я трахав її, допоки вона не почала тіпатися на підлозі й волати: «Ще-ще-ще». Я…
Джуніор перевів погляд на свій пістолет. Барбі це помітив і негайно стрибнув вліво. Джуніор вистрелив. Куля вдарила в цегляну стіну в глибині камери. Розлетілися темно-червоні уламки. Деякі з них вдарилися об грати — Барбі почув металевий брязкіт, ніби горох у жерстяному кухлі, навіть попри те, що від пострілу йому задзвеніло у вухах, — але жоден з них не дістав Джуніора. Курва. Далі по коридору щось волав Расті, либонь, намагаючись відволікти Джуніора, але Джуніор уже покінчив з відволіканнями. Джуніор мав на мушці свою головну ціль.
«Аж ніяк, нічого ти не маєш, — подумав Барбі. Він не переставав сміятися. Абсурд, божевілля, але вже як є. — Я не твій, ти, жалюгідний одноокий мазефакер».
— Вона казала, що в тебе не стоїть, Джуніоре. Вона тебе називала Ель М'яко Херотто. І ми з нею з цього сміялися під час наших…
Він стрибнув вправо одночасно з пострілом Джуніора. Цього разу він почув, як куля свиснула йому повз голову, з отаким звуком: зззззз. Знову бризнули цегляні осколки. Один ужалив Барбі в шию.
— Давай, Джуніоре, ти, часом, не погано почуваєшся? Щось із тебе стрілець, як з байбака математик. Ти дійсно тупак? Так тебе зазвичай називали Ейнджі з Френкі…
Барбі зробив фальшивий порух управо, але натомість кинувся до лівої стіни камери. Джуніор вистрелив тричі, гуркіт був оглушливим, запах пороху густим і різким. Дві кулі зарилися в цеглу, третя поцілила в металеву основу туалету зі звуком: «дзинннь». Почала витікати вода. Барбі так вдарився об дальню стіну камери, що аж зуби йому торохнули.
— Тепер я тебе дістану, — захекано промовив Джуніор. «Фефев'я фефе фіфану».
Але в глибині того, що залишилося від його перегрітого думального двигуна, він дивувався. Ліве око в нього осліпло, а в правому мерехтіло. Він бачив не одного Барбі, а трьох.
Ненависний сучий син упав долі, коли Джуніор вистрелив, і ця куля також пролетіла мимо. Тільки крихітне чорне вічко відкрилося у центрі подушки в узголів'ї тапчана. Але він нарешті лежав нерухомо. Уже не стрибав, не смикався. «Слава Богу, я вставив новий магазин», — подумав Джуніор.
— Ти отруїв мене, Бааарбі.
Барбі не мав поняття, про що він белькоче, але відразу ж погодився.
— Правильно, проклятий сцикодристунчику, саме це я й зробив.
Джуніор просунув «Беретту» крізь ґрати і примружив своє негодне ліве око; таким чином кількість Барбі зменшилася всього до двох. Язик у нього залип між зубами. Його обличчя спливало потом і кров'ю.
— Побачимо, як ти тепер побігаєш, Бааарбі.
Барбі не міг бігати, але міг повзти і зробив це, різко посунувшись прямо в бік Джуніора. У нього свиснуло над головою, і він відчув легкий обпік вздовж однієї з половинок гузна, коли куля розпорола йому джинси і труси, заодно зчесавши верхній шар шкіри під ними.
Джуніор відхитнувся назад, поточився, ледь не впав, ухопився за ґрати камери праворуч і так утримався на ногах.
— Не рухайся, мазефакер.
Барбі перекотився до тапчана й лапнув під ним, сподіваючись ухопити ніж. Він зовсім забув про цей довбаний ніж.
— Хочеш дістати в спину? — спитав Джуніор позаду нього. — Окей, мені це годиться.
— Стріляй! — закричав Расті. — Стріляй у нього. СТРІЛЯЙ!
Перш, ніж прозвучав наступний постріл, Барбі встиг подумати: «Господи Ісусе, на чиєму боці ти, Еверете?»
31
Джекі спускалася сходами, і Роммі йшов слідом за нею. Вона встигла зауважити дим, що плавав навкруг забраних у сітку верхніх світильників, і пороховий сморід, а тоді Расті закричав: «Стріляй, стріляй у нього».
Вона побачила в кінці коридору Джуніора, той притискався до ґрат камери в самому кінці, тієї камери, яку копи іноді називали «Ріц». Він щось горлав, але розібрати було неможливо.
Вона не розмірковувала. І не наказувала Джуніору підняти руки й повернутися. Вона просто зробила два постріли йому в спину. Одна куля ввійшла в праву легеню, а друга пробила серце. Джуніор помер раніше, ніж сповз додолу з обличчям, затиснутим між двома рейками ґрат, і очі йому так сильно відтягнуло вгору, що лице його скидалося на якусь посмертну японську маску.
Позаду трупа Джуніора знайшовся сам Барбара, припалий до тапчана з так ретельно приховуваним там ножем. Ножем, якого йому так і не випало шансу розкрити.
32
Фредді Дентон ухопив офіцера Генрі Моррісона за плече. Дентон не належав до найприємніших йому особистостей цього вечора й ніколи не належатиме знову. «Та й ніколи він мені не подобався», — скривився подумки Генрі.
Дентон показав рукою:
— Чого це той старий дурень Келверт заходить до поліцейської дільниці?
— Звідки, чорти забирай, мені це знати? — спитав Генрі, тим часом перехоплюючи Донні Барібо, котрий якраз пробігав повз них, викрикуючи якусь безглузду муйню про терористів.
— Гальмуй! — гаркнув Генрі просто в обличчя Донні. — Все скінчилося! Все класно!
Донні підстригав Генрі регулярно, двічі на місяць, впродовж десяти років, переповідаючи одні й ті самі затхлі анекдоти, але зараз він дивився на Генрі, немов на абсолютно незнайому людину. А тоді з силою вирвався і побіг у напрямку Іст-стрит, де містилася його перукарня. Можливо, хотів сховатися там.
