Байки - Глібов Л. І.
Тут можно читать бесплатно Байки - Глібов Л. І.. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mir-knigi.info (Mir knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Конец ознакомительного отрывкаКупить книгу
Ознакомительная версия. Доступно 6 страниц из 30
1858
ДУБ І ЛОЗИНА
Стояв високий Дуб серед долини
І гордовито всюди поглядав.
Сміявся він з тоненької Лозини
І так їй раз сказав:
- Яка химерна ти, нікчемная Лозина!
Твій батько Верболіз здурів:
Неначе ти йому не рідная дитина -
На сміх тебе тут посадив.
Захоче вітер буйний розходитись,
Як гайдамак у вражому селі,
Не знаєш ти, де з переляку дітись,
Кладеш поклони до землі;
А що ж як часом на долину
Сердита буря набіжить?
Рвоне тебе з корінням, як пір’їну,
Аж курява угору полетить.
От я - не ти… я - Дуб, се інше діло:
Не тільки вітру не боюсь -
Я з бурею змагаться буду сміло:
Нехай як хоче дме - не поклонюсь.-
І гордий Дуб від сміху захитався.
На се Лозина так осмілилась сказать:
- Поважний Дубе наш! Великий ти удався,
Нащо ж маленьких зневажать?
Не всім однакова судилась в світі доля:
Тому шуміть, тому поклони бить,-
На все, на все є божа воля,
Усім під богом треба жить…-
І добалакались… Надвечір лихо склалось:
Страшенна буря зразу заревла…
Дуб стрепенувсь, загув, аж листя розліталось,
Лозина бідненька на землю прилягла;
Грім гуркотів, огнями розсипався,
Неначе страшний суд настав…
Змагався довго Дуб, стогнав, не подавався,
А далі затріщав, зломився і - упав…
Пробігло лишенько, у степ загуркотіло,
І ясне сонечко долину освітило;
Лозиночка заплакана стоїть,
А Дуб поламаний лежить.
Хто величається і других зневажає,
Нехай про Дуба казочку читає,
На ум собі кладе,-
Наука в ліс не заведе.
1891.
ВОВК ТА МИШЕНЯ
На полі Вовк овечку взяв,
Потяг сердешную в діброву -
Не на розмову,-
А щоб із’їсти: він бажав
М’ясця свіженького давненько.
От взяв овечку, обідрав,
Як знав,
Та й заходився хорошенько
М’ясце під дубом уминать,-
Аж на зубах кістки хрущать.
Їв Вовчик, їв - аж утомився;
Гаразденько удовольнився,
А все-таки всього не з’їв:
«Нехай вже,- каже,- другим разом».
М’ясце травицею прикрив,
А сам спочинуть ліг тим часом.
Неначе пан який - лежить…
А Мишенятко під вербою
Почуло, що м’ясце пахтить,
Та й крадеться поміж травою
(Яке мале, а вже хитрить!)…
От помалесеньку підкралось,
Взяло м’ясця та у дупло й сховалось.
Угледів Вовк, дарма що спав,
І на ввесь гай гукать зачав:
- Ой ненечко! Рятуйте! Поможіте!
Ловіте злодія, держіте!
Добро моє покрав!
Я в одному селі по ярмарку гуляв
Та й бачив диво:
Якийсь там становий хвинтив спесиво
Біля чумацьких хур.
Чого він там никав - усі на вус мотали…
От якось у його тарані в’язку вкрали,
А він гукає: «Пробі! Калавур!»
1853.
ТІНЬ І ХЛОПЧИК
Раз на лужку проворний Хлопчик грався,
Побачив Тінь свою і засміявся;
«От зараз,- каже,- я її вловлю,
На шапку наступлю,
Незчується і не вгадає…»
І, як метелик, Хлопчик полетів,
А Тінь попереду, неначе утікає,
Щоб не вловив.
Женеться Хлопчик дужче, прудче,
А Тінь ще лучче,-
Ніяк не дожене,
Бо, сказано, мале - дурне.
Біг Хлопчик, біг, удовольнився,
Далеко бігти не схотів,
І верть назад - як м’ячик покотився,
Задихався, почервонів.
Неначе пташка в клітці, б’ється
Маленьке серденько його…
Коли глядить - а Тінь за ним женеться,
Мов ловить дратуна свого.
Знов Хлопчикові закортіло.
«Ні,- каже він,- мене не доженеш!
От я вернусь, на тебе кинусь сміло,
Тоді вже не втечеш!»
Плиг… плиг… і знов повітрилась робота,
Дуріє молода охота,
Ганяв, ганяв, -
І не піймав;
Розсердивсь він на ту дурницю
І покотився на травицю,
Оддихать трошки, переждать.
Тим часом сонечко за хмарку закотилось,
І Хлопчикові знов побігать захотілось,
І знов він став шукать,
Усюди розглядать,
Туди-сюди головку повертає,
Де ділась тінь - і не вгадає.
Як тая тінь, так щастя між людьми,
І бачили, і знаєм ми,
Біжить воно за тим, хто не шукає,
А той, хто хоче, не піймає.
1892.
ДВІ БОЧКИ
Дві Бочки їхало колись селом:
Одна з горілкою, повненька,
Друга - порожня, тож слідком.
Та, що з горілкою,- тихенько,
Повагом йде собі та йде;
Порожня ж так тобі пустує,
Та так брика, та так басує,
Що аж на все село гуде.
Хто йде - і з ляку швидш звертає,
Та ще й налає:
«Який се враг її приніс?
Нехай їй біс!»
Хто про свої діла стрекоче,
Кому й не слід, коли захоче,
Тому усяк мерщій зверта,
Бо він такий, як Бочка та:
Усіх од себе проганяє.
Зате розумний чоловік
Живе тихесенько ввесь вік,
Не торохтить і не гукає -
Та й місце має.
Ознакомительная версия. Доступно 6 страниц из 30
Похожие книги на "Байки", Глібов Л. І.
Книги похожие на "Байки" читать онлайн бесплатно полные версии.
Глібов Л. І. читать все книги автора по порядку
Глібов Л. І. - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.