Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий
Ознакомительная версия. Доступно 21 страниц из 102
– Як я пiдiймусь? – запитав пошепки Алi, бо знав – Джарiя його одначе почує.
– Вiдiмкни он тi дверi кривим товстим ключем i давай нагору. Тiльки обережно, бо там схiдцi крутi й поламанi…
Так хлопець i зробив. Щоправда, добре забруднився порохом i кiлька разiв навiть чхнув, але за хвилю вже був на даху.
– Я сюди залiзла, – шепотiла Джарiя, – щоб краще чути спiвака. Тут таке мiсце, що крiзь вiкно звуки краще чутнi, нiж пiд дверима слухати! – А тодi тихiше зашепотiла: – Вони обидвi прийшли – i донька, i жiнка! Хочеш на них подивитись?!
Алi аж в ротi пересохло вiд хвилювання – вiн ще нiколи не бачив жiнок багатiїв. Кивнув негритяночцi головою.
– Тодi тихо повзи за мною, – шепотiла на вухо йому Джарiя. – Вони вилiзли через стелю до покинутої голуб'ятнi. I тепер схованi з усiх бокiв. Сидять собi i слухають крiзь стiну, що в нас дiється. От зараз побачиш, як вони голову в щiлину мiж стовпами встромили…
Негритяночка i хлопець проповзли весь дах i зазирнули вниз через невисокий парапет.
I все було так, як сказала рабиня. Злам стiни сараю i великої голуб'ятнi створювали затишний закапелок. От у цьому закапелку й примостилися двi простоволосi жiночi постатi i зазирали кудись межи двох грубих тикових болонкiв.
Почулися голоснi, дзвiнкi акорди аль-ута, i голос спiвака заволав на найвищiй нотi пiсню славетного Абу Рабiя.
Голос спiвака був високий, майже жiночий, чистий-пречистий. Але чомусь тої млостi, що вiд голосу Нiссо, хлопчина не вiдчув.
Вiн поповз назад до ляди в даху, а Джарiя поспiшила до своєї схованки над вiкном…
По головному каналу пливли човни, переповненi людьми, освiтленi лiхтарями i свiтильниками. Та порожнього човна довелося все ж почекати.
А в садибi Бен Сахла дiйсно не спали. Ворота були наполовину розчиненi. Чорнi мiсячнi тiнi на першому подвiр'ї розривало червоне свiтло нафтового лiхтаря. Пiд лiхтарем, за довгим столом сидiв Бен Сахл i продавав якимсь багато вбраним молодикам запечатанi глеки та трояндовi пагони з блiдорожевими, дуже запашними квiтами.
Коли молодики пiшли з двору, Алi пiдступив до торговця i, не знаючи як вiтати iудея в його садибi, побажав миру цьому дому i його господаревi.
Мiцний пишнобородий чоловiк схилив голову до лiвого плеча, примружив праве око i спитав:
– Вiд кого ти, хлопчику? Я тебе вперше бачу.
– Я слуга мосульського купця Абу Амара.
– А сам ти не мосулець?
– Я зi славної оселi халiфiв, з Мiста Миру i Спокою, – кланяючись i притискаючи руку до грудей, вiдповiв Алi.
– I чого ж бажає твiй мосулець? – Хазяїн посмiхнувся такою посмiшкою, в якiй була i повага до Абу Амара, i сумнiв наче в тому, що вiн, Абу Амар – «мосулець», i готовнiсть задовольнити всi побажання цього «мосульця».
Алi виклав усi побажання Абу Амара. Хазяїн ляснув у долонi. З дверей вийшла висока дiвчина з вiдкритим лицем i розпущеним, пухнастим, як пiна, волоссям.
– Збери з дiвчатами квiти. Та зачекай, не йди! – А тодi знову схилив голову до Алi, тiльки до правого плеча, але око примружив лiве. – А хто прийшов до твого хазяїна? Це не таємниця?
Алi розповiв i про мужiв, i про спiвака. Тiльки ж, звичайно, не сказав жодного слова про сни Абу Амара i про люстро Аллаха. Iновiрцю негоже про це знати. Та й багато злого розповiдали базарнi люди про iудеїв.
Тодi Бен Сахл, вислухавши, повернувся до дiвчини.
– З ромашок сплетiть п'ять вiнкiв! Жасмин i гвоздики зв'яжiть пучками. Iди!
Бен Сахл, випитуючи в Алi про закуски на учтi в Абу Амара, посунув по дошках три запечатанi глеки.
– Вино. Ось бачиш – на печатцi моє iм'я та позначка, що це вино з моєї крамницi. А ось тобi, – вiн пiдсунув до хлопця найбiльший глек, – глек з вином. Але я ставлю на ньому свою печатку i пишу на восковi, що це пальмовий сiк. Його поставиш перед тим шейхом, в якого родимка на щоцi. I скажи голосно, що це пальмовий сiк. Побачиш, той шейх нагородить тебе за цей глек.
– Але для чого обдурювати?.. –Хлопець не встиг договорити, бо його перебив Бен Сахл:
– Знаю як облуплених тих мудрецiв-шейхiв! I вподобання кожного з них добре знаю. Побачиш – вони вп'ються i захочуть одягти вiнки. А вiнки в тебе вже будуть готовi. I знов же-тебе нагородять… А тепер давай грошi!
Алi припечатав на липкi вiд вина дошки столу ваговитi динари.
– Якщо тебе винагородять за вино i вiнки, то прийдеш i подiлишся прибутком зi мною, згода?
Алi хотiв сказати, що Абу Амар йому особисто не давав нi фалса i нiчого не обiцяв навiть.
Побачивши, що хлопець завагався, Бен Сахл посмiхнувся.
– Що, шкода подiлитися з iншим своїм прибутком?
– Клянусь Аллахом, нi! – заприсягся Алi.
– Дивись, ти поклявся iм'ям Отверзаючого Браму…– задоволено засмiявся торговець.
Пишноволоса все щось не приносила квiтiв, i Алi спостерiгав, як над глеком з трояндами зависли зразу три нiчних метелики-бражники… А Бен Сахл з любов'ю роздивлявся на кожну монету, що вторгував за сьогоднiшнiй вечiр. I хлопцевi зовсiм не хотiлося покидати подвiр'я з таким яскравим нафтовим лiхтарем. I ще – так хотiлося побачити бiло-рожеву троянду! Аж калатало серце i пересохло в ротi.
– Господине! Я чув, що ти володар надзвичайного дива… Червоно-бiлої троянди…
– Де ти про це чув?
– У Багдадi, в кварталi золотарiв. Казали на тому базарi, що один торговець вином у Басрi має таку троянду…– збрехав Алi.
– А ти хiба бував у тому кварталi?
– Я по всiх кварталах, по всiх ханах i суках бував.
– А ти, часом, не багдадський базарний злодюжка?
– Аллах менi свiдок – нi! Я носив їм рибу.
– Яка ж риба найкраща? Яка найгiрша?
– Сазан – окраса святкової трапези, вусач дає мiць i вбиває недосвiдчених, сом – аль-кармут – їжа бiдняка.
– Знаєш…
– Господине мiй! благаю тебе – дай поглянути лише раз на червоно-бiлу троянду!..
Торговець випростався за столом i зразу став наче бiльший удвiчi.
Голос його забринiв холодно й неприязно:
– Для чого тобi зазирати на диво? Ти слуга, i знай своє мiсце!
– Я слуга випадком. Дочекаюсь щастя i попливу до Iндiї. Я ж полишив домiвку, щоб побачити дива свiту, про якi чув у Багдадi. Твоя троянда – перше диво.
– Нi, це неможливо! Ми рiзної вiри, а в моїм саду жоден чужий чоловiк не бував.
I Алi зрозумiв, що прохати i молити про ласку – зайве.
Пишноволоса принесла квiти, й Алi поскладав їх до корзини, поверх глечикiв.
Човняр лаявся, що Алi змусив його стiльки чекати.
Та зайва монета заткнула йому пельку, i вiн в одну мить пригнав човна до садиби Айшi.
Коли Алi вiдчинив потаємну хвiртку i зайшов на подвiр'я, то почув, як з розчиненого вiкна неслися пiсня i ляскання в долонi.
Джарiя покликала його згори, але хлопець не спинився i не пiднявся до неї на дах, а поспiшив до бенкетуючих.
У кiмнатi чадiли свiтильники, пахло розлитим вином i розкритими, розлущеними помаранчами…
Всi були пiдпилi i то добре – i спiвак, i Абу Амар, i обидва шейхи. Третiй же, похмурий, мов хворий крук, сидiв i жував стеблину цукрової тростини.
Алi полiз до корзини i доставив перед ним великий глек.
– Що ти менi ставиш? Я виконую всi заповiти Магомета i вина не вживаю!
– О достославний i найшановнiший! Тут ось печаткою вiдтиснуто на восковi, що ще сiк, пальмовий сiк.
– Ну наливай, побачимо, чи не шахраї нашi торговцi!
Алi стало страшно – раптом Бен Сахл жорстоко над ним посмiявся? Що тодi буде?!
Ознакомительная версия. Доступно 21 страниц из 102
Похожие книги на "Таємниця одного дiаманта", Логвин Юрий
Логвин Юрий читать все книги автора по порядку
Логвин Юрий - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.