Ознакомительная версия. Доступно 26 страниц из 127
— Окрім бажання, щоб ти палко запрагнув мене трахнути, я б воліла тобі допомогти.
— Саме цього я й хочу.
— Що — трахнути?
— Щоб ти мені допомогла.
— Дідько. То пусте. То в чому річ?
— Маєте тут комп’ютер із доступом до Інтернету?
— Маємо спільний комп’ютер у спільній вітальні, але він не підключений до Інтернету. Вони не ризикують. Отож ним послуговуються лише для того, щоб розкладати пасьянс. Але у моїй палаті є власний комп’ютер.
— Скористайся спільним. — Харрі добув з кишені USBмодем і перекинув через стіл. — Це «мобільний офіс», так його назвали у крамниці. Треба лише встромити...
— ...в один з роз’ємів для USB, — сказала Катрина, узявши модем і сховавши його у кишеню. — А хто платитиме абонентську плату?
— Я, себто Хаген.
— Ох і побавлюся я сьогодні у Мережі. Чи є якісь гарячі порносайти, про які мені варто знати?
— Можливо. — Харрі підсунув течку. — Тут рапорти. Три вбивства, три імені. Хочу, щоб ти зробила те ж саме, що й у «справі Сніговика». Знайшла зв’язок, який ми не завважили. Чи ти чула щось про цю справу?
— Так, — мовила Катрина, не глянувши на течку. — Вони всі жінки. Ось тобі й зв’язок.
— Ти читаєш газети...
— Інколи. А чому ти гадаєш, що це не просто випадкові жертви?
— Я нічого не гадаю. Я шукаю.
— Але гадки не маєш, що саме?
— Саме так.
— Одначе ти певен, що злочинець у випадку з Маріт Ульсен той самий, що й убивця решти двох? Як я розумію, спосіб убивства геть інший.
Харрі посміхнувся: Катрина приховує, але вона завжди дуже пильно стежить за всіма подробицями, які є в газетах.
— Ні, Катрино, я не впевнений. Але як я зрозумів, ти дотримуєшся тієї ж думки, що й я.
— Певна річ. Ми ж із тобою обоє рябоє, чи ти забув?
Вона засміялася і враз стала колишньою Катриною, а не просто тінню тієї ексцентричної слідчої, з якою він заледве встиг познайомитися, як усе полетіло шкереберть. На свій подив, Харрі відчув, як у горлі застряг клубок. Бісова різниця часових поясів.
— Як гадаєш, зможеш допомогти?
— Знайти те, на що Крипос витратив два місяці? Послуговуючись старезним компом у місцевій божевільні? Я навіть гадки не маю, чому ти мене про це просиш. В Управлінні поліції є набагато кращі шукачі в Інтернеті.
— Знаю, але я маю те, чого не мають вони. Те, що я віддати їм не можу. Пароль у безодню.
Вона спантеличено глянула на нього. Харрі озирнувся, аби переконатися, що їх ніхто не почує.
— Коли я свого часу працював у Службі безпеки, то отримав доступ до пошуківок, які використовує норвезька Служба безпеки для відстеження терористів. Вони застосовують секретні системи доступу в Інтернет, які MILNET, американська військова мережа, створила ще до того, як у вісімдесятих її віддали у комерційне користування через ARPANET. Як ти знаєш, ARPANET перетворилася на Інтернет, але таємні лазівки збереглися. Такі пошукові системи використовують трояни, які самі підбирають паролі та коди й скачують оновлення під час першого введення пароля чи коду. Замовлення квитків на літак, бронювання номерів у готелях, проїзд платними автошляхами, банківські операції в Мережі — ці пошукові системи знайдуть будь-що.
— Я чула про такі пошукові системи, але, чесно кажучи, не вірила, що вони дійсно існують, — відповіла Катрина.
— Існують. Їх почали використовувати у вісімдесят четвертому. Оруеллівське жахіття здійснилося. Але найпрекрасніше в тому, що мій пароль ще дійсний. Я перевіряв.
— То навіщо тобі я? Адже ти можеш впоратись самотужки?
— Системою дозволено користуватися лише Службі безпеки і, як я вже казав, лише за кризових обставин. Справа в тому, що в ній, як і в Гуглі, можна простежити, хто шукач інформації. Тож якщо виявлять, що я чи хтось інший з Управління поліції використовує пошуковик, нам загрожує судове переслідування. Але коли, шукаючи того, хто послав запит, виявлять, що слід веде до спільного комп’ютера у божевільні...
Катрина Братт розреготалася. Це був інший сміх — злий сміх відьмачки.
— Починаю розуміти. Я потрібна тобі не як геніальна слідча Катрина Братт, а... — вона махнула рукою, — як пацієнтка Катрина Братт. Її ж все одно не засудиш, адже вона неосудна.
— Саме так, — усміхнувся Харрі. — Поза тим, ти ще й одна з небагатьох, у кому я впевнений, що нічого не розпатякаєш. До слова: якщо ти й не геніальна, то принаймні кмітливість у тебе вища за середню.
— А, до дупи все це!
— Ніхто не дізнається, що ми тут із тобою затіяли. Але я тобі гарантую, що тут ми з тобою наче The Blues Brothers [38].
— On a mission from God! [39]
— Пароль я на зворотному боці сім-картки написав.
— А чому ти певен, що я упораюсь із цими шукалками?
— Вони працюють як Гугл. Навіть я з ними упорався, працюючи у Службі безпеки. — Він криво посміхнувся. — Адже їх розробляли для поліцейських.
Вона глибоко зітхнула.
— Дякую, — мовив Харрі.
— Я нічого ще не обіцяла!
— Як гадаєш, коли ти для мене накопаєш щось?
— Пішов ти! — вона гепнула кулаком по столу.
Харрі зауважив, як на них пильно зиркнув санітар. Харрі витримав дикий погляд Катрини. Перечекав.
— Не знаю, — прошепотіла вона. — Скажімо так: наврядчи я сидітиму серед білого дня у загальній вітальні й послуговуватимуся таємними пошуковиками.
Харрі підвівся.
— Гаразд, я зв’яжуся з тобою за три дні.
— Ти нічого не забув?
— Про що?
— Розповісти, what’s-in-it-for-me? [40]
— Гаразд, — відповів Харрі й застебнув плаща. — Тепер я знаю, чого ти хочеш.
— Чого я хочу... — Здивування на її обличчі змінилося зніяковінням, щойно вона второпала сенс його слів, і вона гукнула услід Харрі, котрий уже прямував до дверей:
— Безсоромний нахаба, ось ти хто! Та ще й фантазер!
Харрі сів у таксі, скомандував: «Аеропорт», добув з кишені мобільник і побачив, що було три пропущених дзвінки з одного з двох номерів, які він мав у своєму переліку контактів. Чудово, отже, вони щось таки знайшли.
Він зателефонував.
— Люсерен, — сказала Кая. — Там була майстерня із сукання мотузок, але її закрили п’ятнадцять років тому. По обіді місцевий поліцейський з Утре-Енебака покаже нам це місце. У тій місцині є кілька чолов’яг з кримінальним минулим, але всі дрібні правопорушники: крадіжка зі зломом, викрадення автомобілів. Є ще один, засуджений за те, що побив жінку. Але він переслав нам увесь список, і я зараз порівнюю його зі списком осіб, які були засуджені за сексуальні злочини.
— Добре. Заберіть мене у «Гардермоені». Це дорогою до Люсерена.
— Зовсім не з руки.
— Ти маєш рацію. Все одно заберіть.
Розділ 19. Наречена у білому
Швидкість була незначною, «вольво-амазон» пахкав і трусився на вузькій звивистій дорозі між полями та рівнинами Естфолда.
Харрі куняв на задньому сидінні.
— Отож, навколо Люсерена — жодних злочинів на сексуальному ґрунті, — мовив Бйорн.
— Просто нікого не арештували, — уточнила Кая. — Хіба ти не читав опитування у «Верденс ганг»? Лише одна людина з двадцятьох зізнається, що скоїла щось таке, що нині можна назвати сексуальним домаганням.
— А хіба люди, які беруть участь у таких опитуваннях, кажуть правду? Якби я зайшов з панянкою надто далеко, мені б стачило клепок згодом викинути це з голови.
— Хіба ти заходив так далеко?
— Я? — Бйорн повернув і пролетів повз трактор, додавши газу. — Ні. Я з тих дев’ятнадцяти. Утре-Енебак. Трясця, як звати того коміка з телека, котрий звідси родом? Того бевзя-селюка в окулярах із розбитим склом та мопедом? Такий-то з Утре-Енебака. Страшенно смішна пародія.
Кая знизала плечима. Бйорн зиркнув у люстерко, але побачив лише роззявлений рот Харрі.
Місцевий поліцейський, як і було домовлено, чекав їх біля очисних споруд у Вьойєнтанген. Вони припаркувалися. Він назвався Скай, і це дуже сподобалось Бйорну Гольму, а потому вони рушили вниз до плавучої пристані, де на тихій воді гойдалося кілька човнів.
