Невидимець - Уэллс Герберт Джордж
— Крав? А чорт! Ви ще назвете мене злодієм! Кемпе, ви ж не такий дурний, щоб співати оцих старих пісень. Ви ж розумієте моє становище!
— І його теж, — сказав Кемп.
Невидимець зірвався з місця.
— Що ви хочете цим сказати?
Обличчя Кемпове стало суворим. Він хотів уже відповісти, але стримався.
— На мою думку, — промовив він, раптом змінившись на виду, — на мою думку, так воно й мало статись. Ви були в скруті. Тільки…
— Звичайно, я був у скруті, та ще й якій! Та й він сказив мене, ганяючи за мною по всьому будинку, клеючи дурника з своїм револьвером і відмикаючи та замикаючи двері. Я був просто в розпачі. Ви ж не засуджуєте мене, правда? Правда ж?
— Я ніколи й нікого не засуджую, — відповів Кемп. — Це вийшло з моди. Ну, і що ж ви зробили потім?
— Я був голодний. Внизу я знайшов хлібину і трохи препоганого сиру; цього було досить, щоб угамувати голод. Тоді я випив коньяку з водою і, пройшовши повз свій імпровізований клунок, — він лежав непорушно, — повернувся в кімнату з старою одежею. На вікні, що виходило на вулицю, висіла брудна мережана фіранка. Я визирнув у вікно. День стояв ясний, сліпуче ясний, а надто коли виглядати з похмурого темного будинку, де я був. На вулиці панував жвавий рух — візки з фруктами, якийсь екіпаж, віз із горою ящиків на ньому, візок рибаря… Коли я обернувся до тьмяної кімнати, у мене аж кольорові плями попливли перед очима. Збудження моє уляглося, я почав усвідомлювати свій стан. У кімнаті відгонило бензином, — мабуть, тут чистили одяг.
Я почав ретельно оглядати приміщення і прийшов до висновку, що горбань жив у будинку сам. Цікавий він був тип!.. Усе, що могло мені придатись, я позносив у кімнату, де був у нього склад одягу, і тоді вже заходився розважливо вибирати. Я знайшов валізу, яка могла стати мені в пригоді, трохи пудри, рум’ян та липучого плаетиру.
Спершу я хотів був напудрити та нарум’янити обличчя і все, що залишалось на видноті. Але це малр свою незручність. Щоб змити грим і стати невидимим знову, потрібні були скипидар та інше знадіб’я і досить багато часу. Зрештою, я вибрав найкращої форми ніс, — трохи смішний, але не більший, ніж носи в багатьох із нас, — темні окуляри, сивуваті бакенбарди й перуку. Білизни я не знайшов ніде, але її можна було купити потім; тим часом я одягнув перкалеве доміно і білий кашеміровий шарф. Не знайшов я і шкарпеток, задовольнившись черевиками горбаня, хоч трохи й завеликими, як на мене. В касі крамниці лежали три соверени й шилінгів на тридцять срібла, а розламавши замкнуту шафу у внутрішній кімнаті, я натрапив на вісім фунтів золотою монетою. Тепер я був екіпірований і міг вирушати в світ.
Але тут мене знову пойняв сумнів: чи й справді пристойна моя зовнішність? Я пильно оглянув себе в маленькому дзеркалі, намагаючись виявити який недогляд, але все нібито було гаразд. Вигляд я мав кумедний, щоправда, — наче жебрак з якої п?еси, але що ж, є люди і з такою зовнішністю. Прихопивши з собою те дзеркальце, я з більшою вже певністю зійшов униз, спустив у крамниці штори і ще раз оглянув себе у трюмо.
Кілька хвилин я набирався духу, а тоді відчинив двері й вийшов на вулицю, залишивши горбаня самотужки викараскуватись із простирадла. Я звернув в один бік, другий, третій і незабаром був уже далеко від крамниці. Ніхто, здавалось, не придивлявся до мене. Останні труднощі наче було подолано. Невидимець замовк.
— А що горбань — вам було й байдуже? — спитав Кемп.
— Та! Не знаю, що з ним сталося. Мабуть, спромігся якось вибратися. Вузли, правда, були міцні.
Він знову замовк, встав і підійшов до вікна.
— А що було, коли ви вийшли на Стренд?
— О, нове розчарування! Я гадав, що всі неприємності вже минулись. Власне, я гадав, що можу вільно робити все, що схочу, аби тільки не викривати своєї таємниці. Так я думав. Наслідки моїх вчинків мене не обходили: що б я не зробив, мені досить було скинути одяг — і я вже зник. Ніхто не міг затримати мене. Гроші можна брати де завгодно. Я вирішив влаштувати собі бенкет, а тоді зняти кімнату в доброму готелі і придбати нове майно. Я до смішного вірив у своє щастя, — тепер просто ніяково згадувати, який я був осел. Я зайшов у ресторан і замовляв уже полуденок, коли мені спало на думку, що я ж не можу їсти, не відкривши обличчя! Замовивши-таки полуденок, я сказав лакеєві, що зараз повернуся, і в розпачі вийшов з ресторану. Не знаю, чи доводилось вам коли-небудь так пошити себе в дурні?!
— Аж настільки — ні, — відповів Кемп. — Але уявити це я можу.
— Я був ладен розтрощити тих ідіотів! Нарешті, знесилений голодом, я зайпґов до іншого ресторану і замовив окрему кімнату, пославшись на те, що в мене, мовляв, спотворене обличчя. Вони подивились на мене з цікавістю, але, звичайно, їм до цього не було діла, і я таки зміг поїсти. Полуденок був не дуже добрий, але мене він задовольнив. Підвечерявши, я запалив сигару і почав думати, що робити далі. А надворі — саме завірюха.
Що більше я думав, Кемпе, то ясніше розумів, яке дике безглуздя невидима людина у вогкому й холодному кліматі, у людному, цивілізованому місті. Перед здійсненням своєї божевільної спроби я мріяв про тисячі переваг, і ніщо з того не справджувалось. Я думав про все, чого тільки може побажати собі людина. Невидимість, правда, давала змогу здобути все, але перешкоджала ним скористатися. Честолюбство? Але який сенс бути першою людиною в місті, коли не можеш і на очі нікому показатися? Який чорт з жіночої любові, коли жінка неодмінно стане Далілою? [4] Мене не приваблюють ні політика, ні сумнівна слава, ні філантропія, ні спорт. Що залишилось мені робити? І заради чого я обернувся на цю сповиту таємницю, на цю закутану й забинтовану пародію на людину?!
Він спинився; погляд його наче блукав поза вікном.
— А як ви опинилися в Айпінзі? — спитав Кемп, боячись, щоб розповідь не обірвалася.
— Я поїхав туди працювати. У мене була надія, невиразна думка… є вона в мене й тепер, але тепер уже цілком ясна: знайти дорогу назад… повернутися до попереднього вигляду… Коли я схочу, коли я зроблю все, що хотів зробити, бувши невидимим. Ось про це, головним чином, я й хотів би розповісти вам.
— Ви поїхали зразу до Айпінга?
— Так. Мені тільки треба було одержати три томи своїх записок, чекову книжку, купити білизну й таке інше і замовити деякі хімікалії, щоб мати змогу здійснити свою ідею… розрахунки я покажу вам, як тільки дістану ці книжки. Тоді я поїхав. Я ще й досі згадую ту завірюху і ту кляту мороку з цим носом — треба ж було вберегти його, щоб не змок!
— А під кінець, — перебив його Кемп, — позавчора, коли вас викрили, то, судячи з газет, ви трохи…
— Авжеж, трохи. Може, вбив того йолопа констебля?
— Ні, він, кажуть, одужує.
— Його щастя, виходить. Мені терпець увірвався. Дурні! Чому не давали вони мені спокою? Ну, а той бевзь-крамар?
— Помирати щось ніхто не збирається, — відповів Кемп.
— Про мого бродягу я цього не скажу, — злостиво посміхаючись, зауважив Невидимець. — Люди з такою вдачею, як ваша, Кемпе, і не уявляють собі, що таке гнів!.. Працювати цілі роки, складати плани, обдумувати все, і раптом наражаєшся на якогось вайлуватого, тупого ідіота. Всі гатунки дурнів, які тільки є на світі, стають мені на заваді! Якщо так буде й далі, я оскажецію й почну нищити їх. На кожному кроці! Вони й так уже зробили моє становище в тисячу разів складнішим.
4
Даліла, за біблійного легендою, виказала ворогам свого коханця Самсона, дізнавшись, що його могутня сила від семи пасом волосся.
Похожие книги на "Невидимець", Уэллс Герберт Джордж
Уэллс Герберт Джордж читать все книги автора по порядку
Уэллс Герберт Джордж - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.