Робінзон Крузо - Дефо Даниэль

Ознакомительная версия. Доступно 15 страниц из 73

Незважаючи на все це, терпіпням та працею я довів до кінця всі роботи, до яких мене змусили обставини, як видно буде далі.

В листопаді й грудні я чекав врожаю ячменю та рису. Ділянка, що я засіяв, була невеличка, бо, як я вже казав, через посуху в мене загинув майже весь урожай першого року, і мені залишилось не більше як півпека кожного сорту зерна. Цього ж разу врожай мав бути чудовий, але раптом я виявив, що знову ризикую втратити все, бо моє поле спустошують численні вороги, від яких важко вберегтись. Цими ворогами були насамперед кози й звірки, названі мною зайцями, які, вподобавши ніжні стебельця, днювали й ночували на моєму полі і з’їдали молоді сходи, не даючи їм викинути колос.

Проти цього був лише один засіб: обгородити все поле, І ця робота забрала в мене багато праці, головним чином тому, що треба було поспішати. А втім, моє поле було таке маленьке, що за три тижні огорожа була готова. Вдень я відганяв ворогів пострілами, а на ніч прив’язував до огорожі собаку, що гавкав цілу ніч. Завдяки цим застережним заходам ненаситні злодії втекли з цього місця; мій хліб чудово виколосився і почав швидко достигати.

Проте, як раніше, поки хліб був зелений, мене розоряли чотириногі, так почали розоряти мене птиці тепер, коли він виколосився. Якось, обходячи свою ниву, я побачив, що над нею кружляють цілі зграї не відомих мені птахів, як видно, чекаючи, поки я піду. Я відразу ж випустив у них заряд дробу (я завжди мав при собі рушницю), але не встигнув я вистрілити, як з самої ниви знялась інша зграя, якої я спочатку не помітив.

Це дуже стурбувало мене. Я передбачав, що за кілька днів такого грабунку пропадуть усі мої надії; я голодуватиму, і мені ніколи не пощастить зібрати врожаю. Я не міг придумати, чим зарадити такому лиху, але вирішив відстояти свій хліб, хоча б для цього довелось вартувати день і ніч. Передусім я обійшов усю ниву, щоб визначити, чи багато шкоди наробили птиці. Виявилося, що хліба попсовано чимало, але оскільки зерно ще не зовсім достигло, то втрата була б не дуже велика, якби вдалося зберегти решту.

Я зарядив рушницю і, відійшовши трохи, побачив, що злодії посідали на дерева навколо, ніби чекаючи, щоб я пішов. Так воно й сталося: як тільки я сховався від їхнього зору, вони один по одному почали злітати на ниву. Це так розсердило мене, що я не міг стерпіти й не діждався, поки їх збереться більше. Я знав, що кожне зернятко, яке вони з’їдять тепер, дало б згодом цілий пек ^{43} хліба. Підбігши до огорожі, я вистрілив і забив трьох птахів. Мені тільки того й треба було; я підібрав усіх трьох і зробив з ними так, як у нас в Англії роблять з запеклими злодіями: повісив їх на страх іншим ^{44}. Не можу описати, як дивно подіяв цей засіб. Не тільки жодна птиця не сідала більше на ниву, але всі вони покинули мою частину острова; принаймні я більше не бачив їх, поки мої три опудала висіли на жердині.

Можете собі уявити, як я радів з цього. Наприкінці грудня, коли настав час збирання хліба, ячмінь та рис достигли, і я зняв урожай.

Я не знав, як узятись до жнив, не маючи ні коси, ні серпа. Єдине, що я міг зробити, це скористатись для цієї роботи широким кортиком, чи тесаком, який я взяв з корабля разом з іншою зброєю. Правду сказати, мій урожай був такий невеликий, що зібрати його було, дуже легко, та й збирав я його особливим способом: я зрізав лише колоски, носив великим кошиком, а потім перетирав їх руками. Виявилось, що з половини пека насіння кожного сорту вийшло десь два бушелі ^{45} рису і більше як два з половиною бушелі ячменю, певна річ, приблизно, бо тоді я не мав мірки.

Це мене дуже підбадьорило: тепер я міг сподіватися, що згодом, коли бог поможе, я матиму завжди вдосталь хліба. Але переді мною з’явилися нові труднощі. Як змолоти зерно й зробити з нього борошно? Як просіяти борошно? Як, нарешті, спекти з борошна хліб? Усі ці труднощі разом з бажанням відкласти в запас якнайбільше насіння, щоб після завжди мати його, спричинилися до того, що я вирішив не займати врожаю цього року, залишити його весь на насіння й докласти всіх зусиль, щоб розв’язати велике завдання — забезпечити себе надалі хлібом.

Тепер про мене можна було з повним правом сказати, що я заробляю свій хліб. Трохи дивно, що люди так мало думають про те, скільки різних дрібних робіт треба виконати, щоб виростити, зберегти, зібрати, приготувати й випекти звичайний шматок хліба.

Потрапивши у справді первісні умови життя, я щодня впадав у відчай, бо труднощі давалися мені взнаки дедалі більше, починаючи з того часу, як я зібрав першу жменю ячменю й рису, що так несподівано виросли біля мого житла.

По-перше, у мене не було ні плуга, щоб орати землю, ні заступа, щоб скопати її. Я вже казав, що переміг цю перешкоду, зробивши дерев’яну лопату. Але яке знаряддя, така й робота: не кажучи вже про те, що моя лопата, не оббита залізом, служила дуже недовго (хоча робив я її багато днів), працювати нею було важче, ніж залізною, і сама робота виходила далеко гіршою.

Проте я з цим примирився і, набравшись терпіння і не звертаючи уваги на якість роботи, копав далі. Коли зерно було посіяне, нічим було заборонувати його. Довелось замість борони тягати по полю величезний важкий сук, що тільки дряпав землю, а не рівняв її.

Поки мій хліб ріс та достигав, я побачив, що мені ще багато чого бракувало. Треба було обгородити ниву, стерегти її, скосити чи зжати врожай, висушити та перевезти його додому, змолотити, перевіяти й сховати зерно. Після того мені ще були потрібні: млин, щоб змолоти зерно, сита, щоб просіяти борошно, сіль та дріжджі, щоб замісити тісто, піч, щоб спекти хліб. І все ж таки, як побачимо далі, я обійшовся без усього цього. Мати хліб було для мене найціннішою нагородою та втіхою. Все це вимагало від мене важкої і впертої праці, але іншого виходу не було. Мій час був розподілений, і я віддавав цій роботі кілька годин щодня. Оскільки я вирішив не витрачати зерна, доки його не набереться більше, в мене залишилось ще шість місяців на те, щоб постаратися винайти та виготовити знаряддя для перероблення зерна на хліб.

Проте спочатку треба було підготувати під засів просторішу ділянку землі, бо тепер у мене було стільки насіння, що я міг засіяти більше ніж акр. Ще раніше я зробив лопату, що забрало в мене цілий тиждень. Нова лопата завдала мені багато прикрощів: вона була важка, і копати нею було вдвоє тяжче. Однак я впорався і з цією роботою й засіяв дві великі рівні ділянки землі, які вибрав якнайближче до мого житла і обгородив частоколом з того дерева, що так швидко приймалось. Я сподівався, що через рік мій частокіл перетвориться на живопліт, який майже не потребуватиме лагодження. Усе разом — оранка землі і спорудження огорожі — відібрало в мене не менше трьох місяців, бо більша частина їх припала па дощову пору, коли я не міг виходити з дому.

В ті дні, коли йшов дощ і мені доводилося сидіти удома, я виконував інші потрібні роботи, а водночас розважався розмовами зі своїм папугою. Невдовзі він знав уже своє ім’я, а згодом навчився досить голосно вимовляти його. «Попка» — було перше слово, яке я почув на цьому острові не від себе, а з чужих уст. Але, певна річ, розмова з Попкою була для мене не роботою, а лише розвагою під час роботи. Як уже сказано, справ у мене було дуже багато. Давно вже я намагався так чи інакше виготовити собі череп’яний посуд, дуже мені потрібний, але я зовсім не знав, як це здійснити. Однак, зважаючи на жаркий клімат, я не мав сумніву, що коли мені пощастить дістати гарної глини, я виліплю горщик, він висохне на сонці і так затвердне, що можна буде брати його в руки .й зберігати в ньому всі припаси, які треба тримати в сухому. І от я вирішив виліпити кілька якомога більших глечиків, щоб зберігати в них зерно, борошно тощо.

Читач, напевне, пожалів би мене, а може, й посміявся б з мене, якби я розповів йому, як невміло замісив глину, які недоладні, незграбні й потворні речі я виробляв; скільки моїх виробів сплющилось і скільки розпалось через те, що глина була надто м’яка і не витримувала власної ваги; скільки інших потріскалось від того, що я поспішив виставити їх на сонце; скільки розсипалось на дрібні шматки від першого ж дотику до них як перед сушінням, так і після нього. Одно слово, за два місяці невтомної праці, коли я, нарешті, знайшов глину, накопав її, приніс додому й узявся до роботи, у мене вийшло дві непоказні посудини, які аж ніяк не можна було назвати глечиками.