ДО ЕР. Вибране - Кіяновська Маріанна
Тут можно читать бесплатно ДО ЕР. Вибране - Кіяновська Маріанна. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mir-knigi.info (Mir knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
«І рай, і яр, а яром — вододіл…»
І рай, і яр, а яром — вододіл
Людських надій і небуття земного.
Усі слова збуваються тоді,
Коли я воду п'ю з долоні Бога.
…І вічна смерть, бо смерті в тім нема,
Стає життям, бо іншає надія.
Люблю тебе. Твоя. Така сама.
І воду п'ю — з долоні, як тоді, я…
«Я ще — мов глина Божа, ще м'яка…»
Я ще — мов глина Божа, ще м'яка,
Не діткнута вогнем ані рукою.
Ген вітер крутить душу вітряка,
Ген — яблука із яблуні юрбою
Зібралися на прощу. Гусне сік,
І пахне сонце воском замеділим.
Приблудний джміль, як божий чоловік,
Коло порогу нудить світом білим…
«Ми надто злі і надто нетерплячі…»
Ми надто злі і надто нетерплячі
Рибалки слів (який прозорий ятір).
Мовчу до тебе, як дитина плаче,
Щоразу озираючись на матір.
А в восьмий день від сотворіння сутей
Прийду до тебе Євою у сіті,
Щоб диким диким яблуком забути —
І знову розчинитися у світі.
«Заки сонце не встане, збиратиму роси отруйні…»
Заки сонце не встане, збиратиму роси отруйні.
Праобитель смеркання тонка — чи ж забути той смак?
Бог Адама створив помилково, напевне, у грудні,
І навчив умирати, і спати в могилі навзнак…
Знову стану ясою — тонким покривалом без тіней,
Знову стану землею, спіткавши її у кінці…
Прохолодна вода — у найдальшому кутику сіней,
Як холодна долоня на злому від втоми лиці.
«Заповзає вуж в своє обійстя…»
Заповзає вуж в своє обійстя…
Де тут Єва? Де її повісма?
Ти не бійся, дівчинко, не бійся:
Не знайду тебе, тому й не візьму.
Суєта достукалась у двері.
З висоти ввижається дорога…
Всі дванадцять з Тайної Вечері
Замовкають, слухаючи Бога.
Де ж той ключ, який замок відчинить?
Де ж той дим, який проріже душу?..
Підпираю істину плечима,
Наче риба, кинута на сушу…
«Несите світання вихоплює сонце зі сходу…»
Несите світання вихоплює сонце зі сходу,
Печаль — як печаль, непокірно печуть солов'ї…
Ми прийдемо в сад, здичавіло шукатиме воду
Змілілий Адам, що спіткнеться об коси її…
Ніщо не допите. Прозорі, мов рам'ячко, квіти.
Я Єва, я Єва… По всьому — я смертна, я є…
Я жінка, а отже, я буду любити і гріти
В пекучому лоні загублене сім'я твоє…
«Нагою прийшла я у світ і нагою піду…»
Нагою приишла я у світ і нагою піду.
Оголено все — від душі і до кошичків квітів.
Тут темно від світла. Прости мені, Боже. На світі
Ти той, хто відчинить джерела в моєму саду.
Вівтар — як наперсток: загубиш — і біль розіпне.
У кожному дюймі скорботи — колючки і жала.
Я Єва була. Я тоді при струмкові лежала,
А він все втікав, тільки раз упіймавши мене.
«Наш страх, немов химерний шовкопряд…»
Наш страх, немов химерний шовкопряд,
Обплутаний минулим і прийдешнім,
Шурхоче снами. Спорожнілий сад
Наповнений тривогою черешні.
Там брость, чи парость, чи роса з судин —
Розмочить глину, виліпить склепіння.
Слина — як лезо. Перехресний дзвін
Наповнює галактику тремтінням.
Наш страх, немов химерний шовкопряд,
Що крила розпросторює надвечір.
Ми заблукали, і нема назад
Ні крику, ні рятунку, ані втечі.
«Я люблю тебе з мукою світла, що ріже повіки…»
Я люблю тебе з мукою світла, що ріже повіки,
Це моя повсякденність, як сонце у зламах роси.
І молюся, і знаю — навіки, навіки, навіки —
Що уплетена серцем в таємні твої голоси.
Камінь істини зимний узимку, а влітку — гарячий,
Мов земля, із якої проміння уранці росте.
Проминаємо разом, збагнувши печаль незрячих,
Здатних привідчинити вмирання своє густе.
«А мох у фортечних садах був колючим…»
А мох у фортечних садах був колючим —
Колючим, холодним, далеким, вологим.
Стріляючи в небо, ти в ангела влучив —
і ангел тобі покотився у ноги.
І многе знання, і немногі із тихих —
Як яблука, зважені золотом й віком.
Усе, що ти маєш, — цілунок і видих,
І надто коротке життя чоловіка.
«Чистота замовкання заклякне і стане камінням…»
Чистота замовкання заклякне і стане камінням,
Борозною і далі, росою, покотиться в ніч.
Мерехтіння сльози… Чи відчуєш оте мерехтіння?
А коли не відчуєш, то Бога до себе не клич.
Наче пагін важкий, пригинаєш обличчя додолу.
Перемога молитви, аж слово у душу впаде.
Не забудь свого Бога, не втрать свого болю ніколи,
Бо прокинешся іншим — не тим, не сьогодні, ніде.
Перекушено пам'ять, як нитку, важку й вузлувату,
Чи хотів би втекти, попри душу свою, навмання?
Я стою задля тебе, як липа, покликана в хату,
Мов зі смутку нічного, якому забракнуло дня.
Похожие книги на "ДО ЕР. Вибране", Кіяновська Маріанна
Книги похожие на "ДО ЕР. Вибране" читать онлайн бесплатно полные версии.
Кіяновська Маріанна читать все книги автора по порядку
Кіяновська Маріанна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.