Веселий господар Дем’ян
Любив гостей на бесіду скликати.
Він був багатший від усіх селян,
Всього доволі мав, було чим шанувати.
Вподобався йому найбільше Клим,
Земляк хороший, що й казати,
На все умів розумну раду дати,
Усі дружили з ним.
Прийшов він раз обідать до Дем’яна,
А у Дем’яна страва добрая була:
І маслечко, і сало, і сметана,-
Гаразд, як кажуть, піч варила і пекла.
Поставили на стіл вареників макітру
І пляшку - свашку всіх мирян.
- А нум, мірошнику, молоть без вітру,-
Сказав, шуткуючи, Дем’ян.-
Попереду підмажемо колеса,
Щоб млин не торохтів
І шестірня довготелеса
Не дряпала боків.-
Всесвітня свашка поклонилась,
І чарочка перчівочки вродилась.
- Ну, по сій мові,- каже Клим,-
Дай, боже, здрастувать усім! -
І прийнялись мірошники молоти:
Дем’ян кладе, а Клим товче;
Від дружної роботи
Аж маслечко по бороді тече.
- Ох, важко! - Клим сказав.- Перемололи дуже,
Не лізе більше, кіш малий…
- Ану,- озвавсь Дем’ян,- потіш мене, мій друже!
Ось глянь, вареничок бокастенький який…
- Хіба один…- промовив Клим ліниво,
Посилкувався і змолов.
- От бач, один проліз щасливо -
Ну, ще! - Дем’ян благає знов.
- Ой, схаменися, друже милий! -
Аж стогне Клим.- Немає сили,
Я намоловся досхочу…
Не силуй, братику, бо утечу!
- Нехай наш ворог утікає! -
Дем’ян товче своє.-
Он на весіллі тісно як буває,
А прийде старшина - і місто є…
Щоб вовка ми у лісі не боялись -
Голубчику, ковтни ти старшину!.-
Мірошники зареготались.
- Для тебе,-каже Клим,- ковтну.-
І ще ум’яв один вареник.
- Ну, се вже,- каже,- побіденик,
Всі заставки запер,
Хоч хто не влізе вже тепер.
- А може, хоч звершечку ляже? -
Дем’ян йому лукаво каже,
Вареничок узяв
І на тарілочку поклав.
- Послухай,- каже Клим,- ти справді
вже глузуєш!
Схотів, щоб я п’ятами накивав?.
- Тривай! - гуде Дем’ян.- Недобре шеретуєш!-
І хапнув Клима за рукав…
Схопився Клим і дременув із хати
І у Дем’яна годі гостювати.
І переказував Дем’ян, і сам просив,
А Клим і слухать не хотів.
