Ознакомительная версия. Доступно 7 страниц из 33
Саме тому ми і зібралися тут просто неба, і біля стін нашої Спілки скажемо рішуче «ні!» усіляким зрадникам, відступникам, рейдерам і посіпакам політичних інтриганів з брудними руками, злим серцем і жаром у голові.
Я, як поет нашої Київщини, нашого росяно-барвінкового Приірпіння, не міг не відгукнутися на відомі ганебні події довкола Будинку літераторів. Пропоную вашій увазі мої останні поетичні рядки з цього приводу:
ПРО ШТУРМ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ У НІЧ ПРОТИ З ЛИСТОПАДА 2003 Р.
У листопаді купка знавіснілих інтриганів
В Будинок літераторів ввірвалася вночі,
Ну просто вам боївка очманілих хуліганів,
За браком лиш заряджених обрізів і наганів,
А так завбачливо усе взяли – і постіль, і харчі.
Їм на заваді стала мужня чергова у вестибюлі,
Що кинулась міліцію чимшвидше викликати,
Та поки правоохоронці щось там до пуття розчули,
Немов у відділках своїх геть всі давно поснули,
Вона сама взялась удар нічних гостей тримати.
На ноги підійняла весь письменницький загал,
І в цьому допоміг їй телефон спілчанський,
Й розповіла про штурм, цей камуфляжний бал,
Про це свавілля владою приплачених катал,
Аж ось примчав і розрулив все Ярівчанський.
А де, поете, будеш ти, коли якась сволота
Полізе нашу славну Спілку відбирати?
Невже без бою впустиш вражу зграю у ворота,
Дозволиш слухати її паскудного бридкого рота,
А потім станеш вік себе за це картати?
Не вірю, що ти втратив вогник полум'яний
І думаєш відсидітись в байдужості окопах,
Бо сонця там нема, там є лиш простір тьмяний,
Застигнеш в ньому, мов солдатик олов'яний,
А ти ж митець, якого поважають у європах».
Як аплодували мені побратими! Як посвітлішали їхні обличчя! Мене називали мужнім лицарем української духовності. Як гаряче тис мені руку Владислав Ярівчанський. Ще й сказав:
– Дмитре, ти поет від Бога. Ти навіть сам не усвідомлюєш масштабу свого таланту. Такі, як ти, Дмитре, народжуються не кожні п'ятдесят років.
Саме в цей момент подзвонила Мотря. Спитала, що таке жіноча мастурбація. Сказала, що дівчата щось про таке говорять, а вона – ні в зуб ногою.
Відповів, що саме зараз виступаю перед письменниками і це не найкращий час для ґрунтовної відповіді. Та й не великий фахівець я з цього питання. Але, коротко кажучи, жіноча мастурбація – це дрібненький пустоцвіт на невмирущому дереві кохання. Прісний сурогат, безбарвний ерзац. Любовний самообман нецілісних особистостей. А взагалі, можеш довідатись у своїх «Острозьких черниць», вони про це напевне краще за мене знають.
Кілька молодих поетес, що опинилися поруч, дивилися на мене з неприхованим захватом. Що такого особливого вони в мені побачили?
29 лютого, неділя
Лист від Мотрі! Як приємно, що наші діти все-таки ще пишуть батькам. Наводжу його дослівно:
«Любий таточку!
У мене все гаразд. Пишу собі, як ти і наказував. А от моя найближча подруга Мар'яна закохалася. У мотоцикліста Михайла. Михайло щомісяця з новою дівчиною, він тут усіх дівчат полонив. Михайло каже, що він не мотоцикліст Михайло, а байкер Скажений Мігель, і якщо Мар'яна хоче мати з ним щось конкретне, то нехай навчиться спочатку по-нормальному розмовляти, а не вищебечувати як no-писаному, і тату зробить на плечі, ну і на байку хай навчиться їздити. Мар'яна присвячує йому свої вірші, а він тільки сміється. Каже, що то не вірші, а повна хріновина. Але ж то не повна хріновина, то такий у Мар'яни стиль. Вона постмодерністка і називає себе астральною сестрою Михайла Семенка. Мар'яна тихо плаче і каже мені, що вона для нього все зробить, тільки не знає що.
Казала, що не уявляє собі життя без Михайла і ладна руки на себе накласти.
Маріанна, наша спільна подруга, втішає її, як може, каже, що їй треба просто знайти когось іншого, хто б переспав з нею і оцінив її вірші, і все як рукою зніме. Так от Мар'яна і просила мене показати тобі її вірша, щоб ти дав хоч якусь пораду, бо ти для неї великий авторитет, вона твою поезію знає, може, і дійсно в ньому щось не так? І попросила тебе розказати їй, що треба зробити, щоб сподобатися Михайлові, і чи справді треба піти з іншим? І чи справді це знімає все як рукою?
Мар'яна просила, щоб ти написав їй особисто, будь ласка. Передаю тобі її вірша, в якому вона виливає свою душу і просить поради і допомоги.
Допоможи їй добрим словом, батьку.
P.S. Іще Маріанна радить Мар'яні не носити ліфчика, каже, що всі хлопці від цього просто дуріють. Це правда, татку? Чоловікам більше подобаються дівчата без ліфчиків?»
шпала я на тебе
це вперше зі мною отак
біля твого під'їзду
вся бліда стою
чекаю
коли ти прийдеш
мені холодно
і дощ із серця ллється
та то не дощ
то тільки так здається
то мої невимовні
гарячі
сиві краплі
сліз
ти знаєш які
солоні
із димом
гіркі
ось і ти
пахнеш жінками
дай затягтися
пліз
я бачу
тільки твої черевики
високі
чорні
як два круки
дуже дорогі
а очі підійняти
несила
ти сміявся і казав
дитя провінційне
то не просто черевики
то кльові краги
мала ще ти
а я на байку
в них їздив до Праги
там дівки абалдєнні
і пиво нормальне
рости студентко
ну я пішов
сама знаєш
врем’я воєнне
ще треба
відтягтися
хоча і ти нічого собі
ну давай
па-па
а як же я
куди мені іти
не збагну відразу
повіситись
газ в кухні пустити
у ванні втопитися
по венах бритвочкою
зробити щеплення
проти сказу
чи може напитися
чи вити
і що я маю
біль у серці
прокушені губи
до краплі випиту образу
виходу нема
є тільки спогади
розмиті
невеселі такі
як міські графіті
так що робити
скажіть по секрету
уже б і послала тебе
та коли бачу
як ти прикурюєш
сигарету
ну просто
як мій батько
я знову ладна
цілувати
твої сліди
ну що ти
душу
з
мене
витрушуєш
ідеш
іди
Ознакомительная версия. Доступно 7 страниц из 33
