Обліковець - Троян Марина

– Сергію, що це за туфта? – звернувся він до слідчого, маючи на увазі справу.

Андрій уже давно був у «цьому бізнесі», тому без проблем дізнався про склад тієї справи.

– Чи у вас усе настільки погано, що варганите абищо? – питав у слідчого не тому, що хотів показати свою зверхність, а через щирий подив, як вони планують таку нісенітницю направляти до суду.

– Без коментарів, – втомлено буркнув слідчий, вкотре вражаючись, як тому адвокату вдається завжди бути в курсі.

Андрій його добре знав – це був хлопець грамотний, працьовитий і совісний. Саме тому адвокат був переконаний, що той довго тут не затримається. І саме тому для розслідування цієї справи до оперативно-слідчої групи включили ще одного слідчого й кількох оперів – для брудної роботи. Щодо дій тієї трійці Андрій мав найбільші побоювання, тому щодо зустрічі зі своєю новою підзахисною прийшов одразу до Сергія.

Те, що справу в міліції зліпили, м’яко кажучи, з абичого, міг не помітити хіба що неук. Не було жодного прямого доказу, який би прив’язував Серафиму до місця злочину. Судячи з усього, слідство розраховувало на Серафимине зізнання. І Андрій на руках мав неабиякий козир: підозрювана досі відмовлялася підписати викривальні покази щодо себе, роздруківка яких уже лежала в слідчого на столі. По суті, йому навіть не доведеться пускати в хід свої зв’язки та іншу зброю з адвокатського арсеналу, вистачить самою своєю присутністю налякати слідчу групу, щоб утрималися від протизаконних методів слідства, та підбадьорити підозрювану, щоб із переляку не напідписувала зайвого.

А підбадьорювання його підзахисна таки потребувала, так само, як і вечері та кількох годин сну. Судячи з її вигляду, ні їжі, ні відпочинку вона не мала, відколи сюди потрапила, а минула вже доба.

У цій справі Андрія насторожували лише дві речі. Перша: його підзахисна займалася знахарством і була затребуваною повитухою. Чи ж ми повертаємося до кам’яного віку? Друга: його підзахисна не визнавала себе винною, але відмовлялася повідомити, де була в ніч скоєння злочину. Пояснення, що вона два дні обстежувалася в лікарні й ночувала на вокзалі, не витримали перевірки – ні в лікарні, ні на вокзалі її тоді не було.

– Перше й основне питання, – звернувся Андрій до Серафими, коли їх уперше залишили удвох. – Де ви були і хто міг вас бачити в ніч із десятого на одинадцяте грудня минулого року?

Вони перебували в тісній кімнатці з прибитими до підлоги столом та стільцями й невеликим заґратованим вікном попід самою стелею. Тут усе, вкупі з освітленням і запахами, демонструвало, що без байок існує місце, протилежне тому, що називають «у Бога за пазухою». Якщо відкинути формальності, Андрій назвав би його «у чорта в дупі». Із Серафиминого вигляду можна було припустити, що ця думка цілком виправдана.

– Я не можу цього сказати, – тихо відповіла вона на поставлене питання. Її червоні з опухлими повіками очі безтямно дивилися в одну точку на адвокатській краватці, а на блідому обличчі страхітливо залягли тіні, яких у живої людини, здавалося б, не могло бути.

– Добре, – зітхнув адвокат. – Підемо околицями. – Він поглянув у свої нотатки. – Такий собі Шрам стверджує, ніби ви самі йому казали, що ввечері десятого грудня йдете до Полуботок Світлани приймати в неї пологи.

– Це відверта брехня, – тріпнулася Серафима. – Він має на мене зуб і хоче мені помститися.

– За що?

– Він був співмешканцем моєї дочки й жив у нашому домі. Коли Лейла його вигнала, він в усьому звинуватив мене – мовляв, це я настроїла дочку проти нього.

– Зрозуміло. Ідемо далі. Сусідка стверджує, що ви лікували Полуботок Світлану під час вагітності. Це так?

Серафима без будь-якого виразу пояснила:

– Вона якось прийшла до мене за порадою, у неї часто паморочилося в голові, кілька разів непритомніла. Лікар сказав, що це через анемію, і виписав їй препарат заліза, але він не допомагав, а тільки викликав блювоту. Я подивилася обмінну карту, яку вона принесла із собою, і дала їй плодово-ягідний і трав’яний збори для нормалізації артеріального тиску та поліпшення складу крові.

Адвокат черкнув щось у своєму блокноті й знову запитав:

– Після того випадку ви її бачили? Як на неї вплинули ваші збори?

– Якось я її бачила, – відповіла знахарка. – Я приходила до лежачої бабусі з діабетом, яка живе зі Свєтою на сусідній вулиці. Ми перестрілися на дорозі, і Свєта сказала, що голова в неї більше не крутиться. Нас тоді ще дід Панас бачив, із кутової хати…

Андрій швидко занотував собі й продовжив:

– І після того ви її не зустрічали? Ніхто не міг вас бачити разом?

– Ні.

– І вона не просила, щоб ви приймали в неї пологи?

– Просила. Тоді, коли я зустріла її на вулиці. Але я їй відмовила й сказала, щоб вона народжувала в лікарні.

Андрій підсунувся ближче.

– А ви взагалі приймаєте пологи в жінок? – запитав він.

– Тільки в екстрених випадках, коли без мене може статися лихо. – Серафима глянула на випещеного адвоката й зрозуміла, що тут потрібно пояснити. – У нас віддалені від райцентру села, фапу немає – лише фельдшер, і той часто буває напідпитку. «Швидка» до нас може добиратися годинами, коли не днями. У разі передчасних пологів родичі часто прибігають по допомогу до мене.

– І що, так багато траплялося передчасних пологів? – недовірливо ворухнув бровою адвокат. – Чи не могло бути такого, що породіллі навмисне не хотіли заздалегідь їхати до пологового будинку, а сподівалися, що обійдуться вашою допомогою?

– Могло бути. І всі про це прекрасно знають. Я не хочу образити всіх лікарів, бо серед них є багато видатних людей і прекрасних спеціалістів, але є деякі дуже прохані, які нажили негласної слави м’ясників, які, якщо їм гарно не позолотити ручку, у пологовому залі займаються тим, що дивляться у вікно. І нічого дивного, що люди не хочуть усі гроші, які збирали на дитину, віддавати за пологи.

– А вам ручку не золотять? – криво посміхнувся Андрій.

– Я ціни не назначаю, – відрубала Серафима. – Мені кожен віддячує, як може. Інколи доводиться півночі не спати, а потім годину вертатися пішки по холоду за пляшку горілки та коробку цукерок. – Жінка випросталася й подивилася своєму захиснику просто у вічі. – Попит на мої послуги пов’язаний не з шахрайським окозамилюванням із мого боку, аби побільше заробити, а з намаганням людей викрутитися в тих умовах, у які їх загнали.

Андрій подумав, наскільки влучно вона підмітила. Уся ця справа – це намагання людей викрутитися в тих умовах, у які їх загнали.

– У вас бували ускладнення під час такої допомоги? – продовжував допитуватися він. – Смертельні випадки?

– Смертей не було. Ускладнення були тільки ті, які виникали ще до мене. Але це говорить не так про мої заслуги, як про добросовісність породілей: вони завчасно лягли б до лікарні, якби знали, що мають якісь проблеми зі здоров’ям. Але навіть коли я беруся допомогти, то завжди вивчаю всі наявні медичні документи й наполягаю на негайному виклику «швидкої»: рано чи пізно вони мусять приїхати й забрати породіллю з дитиною до лікарні.

– Напишіть мені імена та адреси жінок, у котрих ви приймали пологи.

Наразі ситуація Андрія цілком влаштовувала, але якось таки треба було докопатися до основного питання.

– І останнє, – спробував підійти він з іншого боку, – десятого чи одинадцятого грудня хтось міг вас бачити у Верхніх Лозах?

– Сто процентів – ні! – твердо відповіла Серафима. – Я була далеко звідти.

– Якби ви сказали, де були в ті дні, і назвали людину, яка б це підтвердила, – запопадливо продовжив адвокат, – ви вже завтра могли б звідси вийти.

Серафима тільки стисла зуби.

– Вам доведеться задовольнятися тим, що маєте, – заявила вона.

– Я зможу й цим задовольнитися, – погодився адвокат, спаковуючи свої папери, – якщо ви мені урочисто пообіцяєте навіть не чхати до слідчого без моєї присутності!

Слідчому він по-дружньому порадив:

– Доки не пізно, шукайте собі іншого підозрюваного, бо на мою клієнтку ви це не повісите.