Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович

— Хто здійснюватиме зв'язок з Фрайтаг? Мюллер сказав, щоб я контактував з нею в Копенгагені… Або в Фленсбурзі…

— Вона готова до від'їзду?

— Так.

— Домовтесь, що через п'ять-шість днів ви чекатимете її в Фленсбурзі… Поточну інформацію краще передавати з нашого посольства, в неї залегендований контакт: обмін між університетами на державному рівні і таке інше… Та й потім у них тепер теж безлад: усі ждуть нашого краху, ввесь світ жде, але багато людей стали цього боятися, повірте… Шведи їй не заважатимуть… Тим більше вона їде не до когось там, а до Бернадота, і не в російське заходитиме посольство — в німецьке…

Проводжаючи Штірліца до дверей, Шелленберг — як і раніше — взяв його під руку й лагідно спитав:

— А якщо раптом Мюллер пошле свою людину до росіян і запропонує їм мою голову, шию рейхсфюрера, Кальтенбруннера, вашу нарешті, як думаєте, вони підуть з ним на контакт?

— Думаю, що ні, — відповів Штірліц без паузи, дуже рівним, спокійним голосом, ніби говорив сам з собою. — Ви для них були б набагато цікавіші.

— Я знаю. Але я туди нікого не пошлю, я — європеєць, а Мюллер з баварського села, причому мати, я чув, пруссачка, він це приховує, бо всі пруссаки в чомусь трохи росіяни… Значить, думаєте, удару в спину з його боку ждати поки що не слід?

Штірліц стенув плечима:

— Біс його знає… Думаю, все-таки — ні… Ви просили мене минулого разу сказати вам, що я пущу собі кулю в лоб, коли кандидат Ейхмана зрадить нас у Швейцарії, і після цього ви по-справжньому поясните мені суть майбутньої справи… Я можу сказати, що ручаюсь за Рубенау…

— Я хочу спробувати фронтально розкласти єврейську карту, Штірліц… Я вирішив поторгувати євреями в наших концтаборах, а замість цього зажадати гарантій на Заході для нас з вами і миру для німців. Але щоб Кальтенбруннер чи Борман не почали чергового раунду боротьби проти нас, незважаючи на перемир'я, яке я вклав з Мюллером, я поставлю перед ними її другу умову, яку легко виконати: не тільки рабини, але кожен єврей повинен бути викуплений. Вартість розраховується в кінських силах моторів і в літрах пального; словом, я даю машини армії, ми допомагаємо фронту, шкурка варта вичинки, камуфляж патріотизмом має бути значно надійніший, ніж у Берні… Єдине, кого я зараз боюся, — це Москву; тільки Кремль може зламати наше діло, якщо знову натисне на союзників.

— Думаєте, вони все-таки натиснули?

— Ще й як, — відповів Шелленберг. — Відомості не липові, дуже надійні, з Лондона… Гаразд, тепер ви знаєте все. Я жду, коли ви — після роботи з Рубенау — доповісте мені з Швейцарії: екс-президент Музі згоден зустрітися зі мною й Гіммлером там-то й там-то. Перше. Після роботи з Фрайтаг ви повідомите: Бернадот готовий виїхати із Стокгольма в рейх тоді-то й тоді-то. Це друге. Все. Бажаю успіху.

— Спасибі за побажання, але це далеко не все, бригадефюрер. Через кого Рубенау підійде до екс-президента Музі? Він що, подзвонить йому й скаже, що, мовляв, добрий вечір, пане екс-президент, це Вальтер Рубенау, в мене є ідея звільнити євреїв з лабетів кривавих нацистів, тільки дайте мені за них кілька сотень добрячих вантажних машин з бензином?

Шелленберг розсміявся весело, заразливо, як сміявся колись.

— Слухайте, Штірліц, ви гуморист, ви вмієте так сумно жартувати, що не лишається нічого іншого, як від душі посміятися… Спасибі вам, любий, я немовби прийняв хорошу вуглецеву ванну в Карлсбаді… Ні, звичайно, Рубенау не повинен дзвонити до Музі, його з ним просто не з'єднають; приставка «екс» — пусте, важливий смисл — «президент»; у Музі й досі державний статус — швейцарці шанують тих, хто очолював їхню конфедерацію. До Музі подзвонить наш з вами Шлаг і попросить прийняти представника підпільного руху, з яким вийшли на зв'язок помірковані сили, які належать до зелених СС та політичної розвідки; є можливість урятувати нещасних; Рубенау має перед цим побувати у рабина Монтре і сказати йому, скільки потрібно буде грошей, щоб урятувати людей. Він спочатку назве не дуже велику суму — п'ять мільйонів франків. Але рабин відмовить йому; думаю, він погодиться мільйонів на два, поставивши умову звільнити певну когорту в'язнів. Думаю, він не буде зацікавлений у тому, щоб звільнили філософів, економістів, істориків єврейської національності — рабини не люблять конкурентів, та й, крім того, багато євреїв у науці відчувають потяг до марксизму… Я думаю, рабинат — у глибині душі — зацікавлений, щоб ми придушили єврейських інтелектуалів, з ними багато клопоту… Знаєте, хто краще за всіх зрозумів Маркса? Не знаєте. Бісмарк. Він сказав: «З цим бухгалтером Європа ще наплачеться»… Що стосується Дагмар…

Штірліц перебив його; він зрозумів, що Шелленберг десь у самій своїй глибині остаточно зломлений, йому зараз забаглося рівності, в ній він знаходить бодай якусь надію на майбутнє:

— Дагмар — ваша людина? Чи Мюллера?

— Вона — ваша людина, Штірліц. Не треба грати роль шукача правди. Вони всі — істерики. Правдолюби найчастіше народжуються серед пригноблених народів. Вільні люди не шукають правди, а утверджують самих себе; особистість — вища правда буття.

— Браво! Надішліть цю тираду, надрукувавши її на друкарській машинці, конфіскованій у комуністів, особисто фюреру!

— Ви збожеволіли? — діловито запитав Шелленберг.

— У мене є рапорт Шлага. — Штірліц витяг з кишені аркуш паперу. — Копії я не знімав… Це стенограма розмови Вольфа з Даллесом… Прочитайте там про себе: «Шелленберг, будучи інтелектуалом, до трепету ненавидить фюрера…» То що ж ви скажете мені про Дагмар?

«А як же я?! Мені потрібні контакти на Заході!»

Кальтенбруннер подався в концтабір Флоссбург прямо від Бормана, не заїхавши навіть у головне управління імперської безпеки: справа, яку доручив йому рейхслейтер, була варта того.

…Борман, який приймав Кальтенбруннера в бункері, попросив свого ад'ютанта принести з буфету хорошої кави, звареної із зелених бразільських зерен, пляшку улюбленого айнціану, справжньої баварської горілки з Берхтесгадена, лимонів і мигдалю, обсмаженого в солі; налив у чарки запашного вишнево-яблучного самогонного зілля, випив, цокнувшись із своїм протеже, й сказав:

— Знаєте, що вам треба буде зробити, старина?

— Я не знаю, що мені треба буде зробити, рейхслейтер, але, якщо це в моїй силі, я зроблю.

Борман посміхнувся:

— У тому й принадність завдання, що це не в вашій силі… Треба поїхати в концтабір до адмірала Канаріса й сказати йому ось що: «Деякі зрадники СС, які втратили сором і совість, намагаються домовитися з вашими британськими друзями про те, щоб — продавши їм багатих в'язнів єврейської національності — дістати гарантію їхньої власної недоторканності. Для цього зрадники мають намір не послухатися фюрера і не дати вірним людям СС знищити всіх євреїв, а тіла їхні облити бензином і спалити, щоб не лишилося слідів. Мабуть, у чомусь зрадники досягнуть успіхів і якусь частину євреїв зможуть вивезти в Швецію й Швейцарію, бо переговори в нейтральних країнах уже йдуть. Отже, ви, адмірале, в найближчому майбутньому взагалі нікому не будете потрібні. Вашу провину доведено, і тільки завдяки мені, Ернсту Кальтенбруннеру — так, так, кажіть саме так, — вас досі не повісили на рояльній, тонкій струні, яка ріже шию. Тому я обіцяю вам, що цей концентраційний табір, де разом з вами в сьомій камері сидить ваш лідер Гердлер і пише для мене проект відбудови майбутньої Німеччини, роздавлять танки зелених СС після того, як вас стратять, якщо ви не погодитесь написати мені все про ваші опорні пункти в Іспанії, арабському світі, Англії, Штатах, Латинській Америці — особливо в Латинській Америці. Ми знаємо, що у вас там створено принаймні дев'ять великих банківських і нафтових корпорацій, які мають тенденцію до того, щоб розростатися вшир і вглиб. Ми хочемо мати від вас не тільки номери банківських рахунків і паролі для вільних операцій з їхніми грошима, але, головне, імена тих ваших людей, які і в майбутньому зможуть продовжувати роботу — як на вас, так і на мене. Питання репутації в діловому світі — питання питань; ви розумієте, що в мене є гроші, багато грошей, але мені потрібні бізнесмени з репутацією, які зможуть негайно реалізувати наші капітали, гарантувати, що не тільки надійно їх помістять у сейфи банків, але ми матимемо цілком легальні рахунки. Або ви пишете мені імена цих людей і я влаштовую вашу евакуацію з цього табору в інше місце — цілком безпечне, — або я перестану боротися за ваше життя». Вам ясно завдання, старина? Розумієте, як він викручуватиметься?