Тінь вітру - Сафон Карлос Руис

Ознакомительная версия. Доступно 22 страниц из 107

— А я мав надію, — сказав батько, — що Федеріко буде обачнішим.

Пан Анаклето схилив голову, наче священик.

— Не забувайте старого прислів’я: горбатого могила виправить. Але я ще не розповів про найгірше.

— Будь ласка, ваша милосте чи не могли б ви нарешті наблизитися до отієї клятої суті? Бо з усім цим метафоричним кружлянням та пишномовством я відчуваю, як вогонь проникає мені в нутрощі, — заявив Фермін.

— Не звертайте уваги на цю тварину. Мені подобається, як ви розповідаєте. Наче справжній актор, пане Анаклето, — втрутилася Мерседітас.

— Дякую, дитино моя, але я лише простий учитель. Тож повернімося до моєї розповіді. Без преамбул та прикрас: здається, пан Федеріко або Кучерява панночка, як він сам себе вперто називав під час затримання, вже заарештовувався кілька разів за подібних обставин, що записано в літописі злочинів пером стражів порядку та закону.

— Рецидивіст, — зауважив Фермін.

Я не втручаюся в чужі справи, але чув, що бідолашного пана Федеріко спершу збили зі сцени влучно націленою пляшкою, а потім двоє поліціянтів потягли його до відділку, що на вулиці Лаєтана. Якби нашому годинникареві трохи пощастило, можливо, усе б скінчилося жартами, парою стусанів та іншими невеличкими приниженнями, але, на превеликий жаль, сталося так, що на чергуванні був горезвісний інспектор Фумеро.

— Фумеро, — пробурмотів Фермін. Навіть згадка про ворога примушувала його здригатися.

— Так, він, власною персоною, єдиний та неповторний. Невтомний борець зі злочинністю в місті, чоловік, який щойно повернувся з тріумфального рейду до нелегального тоталізатора та закладу на вулиці Віґатанс — там займалися організацією тарганячих перегонів. Після цього рейду Фумеро доповіли, що до відділку завітала нещасна мати одного з хлопців-утікачів і передала колективну скаргу. Почувши про це, відомий інспектор, котрий, як виявилося, з вечора вже перехилив дванадцять подвійних порцій коньяку, вирішив утрутитися у справу. Після дослідження всіх обтяжувальних обставин Фумеро проінформував чергового сержанта, що такий розгул педерастії (щоб відтворити документальну доречність подій, я наводжу це слово в його суто літературному значенні, незважаючи на присутність молодої леді) треба припинити і що годинникар Федеріко Флавія-і-Пухадес має (задля його ж блага та задля спасіння безсмертних душ дітей із впливових сімей, чия участь у цій оргії була випадковим, але вирішальним чинником) провести ніч у загальній камері, у підземеллі відділку, в компанії добірних горлорізів. Як вам, певно, відомо, ця камера славиться у кримінальному світі своїми суворими умовами й антисанітарією, і приєднання пересічного добропорядного громадянина до списку її гостей завжди є святом для постійних її мешканців, бо додає присмаку цікавості монотонному життю за ґратами. Не слід нагадувати вам, що пан Флавія-і-Пухадес славиться ніжною та витонченою душею — сама доброзичливість та християнське милосердя. Якщо до його крамниці залетить муха, він, замість прибити її черевиком, бува, широко відчинить двері та вікна, щоб комаху, одну з Божих істот, витягло протягом назад до її природного оточення. Пан Федеріко — вірянин, причому вірянин дуже побожний, який переймається парафіяльними справами; але все своє життя він змагається з ганебним нахилом, який час від часу перемагає його й жене на вулиці, змушуючи вбиратися, як повія. Про вміння пана Федеріко полагодити все — від ручного годинника до швейної машинки — у місті ходять легенди; крім того, всі ми любили його як людину, навіть ті з нас, хто не схвалював його нічних забав із перукою та сукнею для фламенко.

— Ви говорите про нього так, наче він помер, — із жахом промовив Фермін.

— Не помер, дякувати Богові.

Я з полегшенням зітхнув. Пан Федеріко мешкав разом із глухою вісімдесятирічною матір’ю, яку в окрузі звали Пепітою, себто Коростою; коли Пепіта пускала вітри, вона могла оглушити горобців на балконі, й вони спускалися на землю.

— Навряд чи Пепіта уявляла, — продовжував учитель, — що її Федеріко потрапить до брудної камери, де ціла банда негідників поводитиметься з ним як зі шльондрою з вечірки. А що, як вони, наситившись його худосочною плоттю, заб’ють його до смерті, співаючи хором: «Був собі голубець, та настав йому кінець»?!

Мертва тиша повисла проміж нас. Мерседітас схлипувала. Фермін намагався був утішити її, взявши в ніжні обійми, та вона відскочила вбік.

19

— Лишень уявіть собі! — підбив підсумок пан Анаклето.

Епілог цієї історії аніяк не покращив нам настрою. Серед ночі сірий поліцейський фургон скинув пана Федеріко біля його дверей. Він був увесь у сечі, обличчя посинцьоване, вкрите саднами, циганська сукня подерта на клаптики, а перуки та вишуканих прикрас і слід прохолов. Син пекаря знайшов його на подвір’ї. Пан Федеріко увесь тремтів та плакав, наче дитина.

— Це несправедливо, несправедливо, — тужила Мерседітас, зупинившись біля дверей книгарні, подалі від невтомних рук Ферміна. — Бідолаха, у нього не серце, а золото, й він ніколи не втручався в чужі справи. Ну, якщо йому подобається вбиратися циганкою та співати перед людьми — кого це обходить? Люди злі!

— Не злі, — заперечив Фермін, — не злі, а дурні, що зовсім не одне й те саме. Злоба передбачає моральне рішення і свідомий намір. А недоумки ніколи не замислюються над своїми діями: вони діють інстинктивно, наче тварини, хоча й переконані, що чинять завжди добре. Вони — ханжі, вони радіють, коли принижують когось, хто не такий, як вони самі, і байдуже, чим саме він відрізняється, — чи то кольором шкіри, чи то віровизнанням, чи то мовою, чи то національністю, чи то своїм хобі, врешті-решт! Краще б у світі було більше злих, але розумних людей, і менше примітивних йолопів.

— Не верзіть дурниць. Що нам справді потрібно, так це трохи більше християнського милосердя та менше недоброзичливості. Ми ж безсовісні, — вела своє Мерседітас. — Усі відвідують службу Божу, але ніхто не прислухається до слів Господа нашого Ісуса Христа.

— Мерседітас, облиште Святе Письмо. Воно не розв’яже проблеми, а якщо й розв’яже, то тільки почасти.

— Знов лунає голос атеїста. Можна спитати, що вам заподіяла церква?

— Ну ж бо, не сваріться, — втрутився батько. — Ти, Ферміне, піди навідайся до пана Федеріко — може, йому щось потрібно, може, треба сходити до аптеки або на ринок.

— Так, пане Семпере. Уже йду. Вибачте. Вам відомо: багатомовність — мій гріх.

— Ваш гріх — безсоромність та брак пошани до Господа, — повчально проказала Мерседітас. — Ганебнику! Вам слід вичистити душу із хлоркою!

— Послухай, Мерседітас, — зупинився на порозі Фермін, — я знаю, ти добросерда людина, хоча трохи недалека, а якщо чесно, то дурна — аж світишся. Але оскільки нашому товаришеві терміново потрібна допомога, я наразі втримаюсь від того, щоб прояснити тобі кілька основних моментів...

— Ферміне! — закричав батько.

Фермін замовк і поквапився вийти геть. Мерседітас з осудом дивилася йому вслід.

— Коли-небудь цей чоловік втягне вас у халепу, запам’ятайте мої слова. Він анархіст, масон чи, щонайменше, єврей. Із таким величезним носом...

— Не звертайте на нього уваги. Він любить сперечатися.

Мерседітас здавалася роздратованою. Вона похитала головою.

— Гаразд, я піду. У мене ще багато роботи, а час летить. Бувайте здорові.

Ми всі щиро побажали їй того самого й дивилися, як вона йде геть — із прямою спиною, на високих підборах, виносячи надвір свій побожний гнів. Мій батько глибоко зітхнув, немов хотів увібрати в себе трохи спокою з повітря. Пан Анаклето присів поряд із ним, нарешті спустившись із небес своєї риторики. Його обличчя було бліде, а очі затопив осінній сум.

— Країна дійшла до ручки, — сказав він.

— Ну ж бо, пане Анаклето, вище носа. Таке завжди траплялося. То тут, то ще десь. Несправедливість є скрізь, та коли вона приходить до нас, вона здається гіршою, ніж деінде. Побачите, пан Федеріко видужає. Він міцніший, ніж нам усім здається.

Ознакомительная версия. Доступно 22 страниц из 107