Тихо... тихо... то я, і не підходь заблизько,
Витри соплі, дивись мені в рот.
Всьо, що зара' почуєш, запиши на листок
і не забудь вже.
Не роби мені зле...
Він був добрий і тому собі все
Носив за спиною важкий пістолет,
Щоб стріляти дурних.
І за то я його поважав і любив.
Я був друг.
Його пес Медор, що мав очі, як кров,
Білі зуби і лапи мінні, як залізо,
Любив з ним гуляти, вони разом ішли
Туди, де завжди було повно дурних.
А над домом його висів прапор добра,
А під домом стояв БТР, і коли
Хтось наглий вилазив на голову людям,
він їхав
І всі дихали легше.
І сусіди, і просто люди любили його,
І ствердно махав головою наш бог,
Як дивився на нього від себе згори,
Але та, як все, всьо то, що зле і дурне,
Ніколи не спить і все чекає момент.
Мені тяжко казати, але треба, щоб чули ви:
Його давній і нібито вірний друг
Купився за гроші і зрадив.
І довго не міг зрозуміти Медор,
Чому йому треба сидіти в підвалі, і вмер...
Але то ще не всьо...
Десь всередині я чую,
що можу так само, як він.
Я тоже вже маю велику собаку і пістолет.
Не роби мені зле...