Тінь вітру - Сафон Карлос Руис
Ознакомительная версия. Доступно 22 страниц из 107
— Нічого більше не кажи, — прошепотіла Беа. — Просто відведи мене туди.
...Уже було темно, як у склепі, коли ми опинилися біля дверей Цвинтаря забутих книжок. Я підняв кільце з головою диявола й тричі постукав. Ми чекали, сховавшись під аркою входу, і вдихали запах деревного вугілля. Обличчя Беа було дуже, дуже близько до мого, і вона посміхалася.
Невдовзі ми почули кроки, що наближалися до дверей, а потім — стомлений голос сторожа.
— Хто там? — спитав Ісак.
— Це Даніель Семпере, Ісаку.
Здається, я почув, як він вилаявся собі під ніс. Складна система замків видала тисячі рипів та стогонів, перш ніж двері нарешті подалися на кілька сантиметрів і у світлі свічки показався орлиний ніс Ісака Монфорта. Побачивши мене, сторож зітхнув та закотив очі.
— От я дурень. Навіщо було й питати? — пробурчав він. — Хто ж це ще може бути о такій порі?
На Ісакові було щось середнє між халатом, купальним костюмом та російською шинеллю. М’які домашні черевики пасували до картатого вовняного капелюха, схожого на професорську шапочку, оздоблену китичкою.
— Сподіваюся, ми не розбудили вас, — сказав я.
— Ні. Я щойно розпочав вечірню молитву.
Він подивився на Беа так, немов побачив в’язку гранат, що впала йому під ноги.
— Тобі ж буде краще, якщо те, що я бачу, мені лише мариться, — погрозив він.
— Ісаку, це моя подруга Беатріс. Якщо ти дозволиш, я хочу показати їй це місце. Не турбуйся, їй цілком можна довіряти.
— Семпере, я знав немовлят, у яких було більше здорового глузду, ніж у тебе.
— Але ж нам потрібно лише кілька хвилин.
Ісак пирхнув на знак поразки й уважно, як поліціянт, огледів Беа.
— Ви усвідомлюєте, що зв’язалися з ідіотом? — спитав він.
Беа чемно посміхнулася.
— Я починаю до цього звикати.
— Свята наївність! Ви знаєте правила?
Беа кивнула. Ісак пробурмотів щось собі під ніс та впустив нас, вистріливши звичним підозрілим поглядом у вуличні сутінки.
— Я відвідав Нурію, — проказав я байдужно. — 3 нею все гаразд. Багато працює, але не хворіє. Переказує вам палкі вітання.
— Так, отруєні стріли. Тобі не дуже вдається прикрашати стан речей, Семпере. Але я вдячний за твої зусилля. Заходьте.
Коли ми опинилися всередині, Ісак передав мені свічку й заходився зачиняти двері.
— Ти знаєш, де мене знайти, коли ви закінчите.
Під покривом темряви ми ледве орієнтувалися у примарних обрисах книжкового лабіринту. Свічка кидала світло нам під ноги. Беа, здивована, зупинилася перед входом. Я посміхнувся, впізнаючи на її обличчі той самий вираз, який мій батько бачив на моєму обличчі багато років тому.
— Ходімо, — промовив я.
Ми пішли вперед; підлога скрипіла в нас під ногами. Позначки, які я зробив під час свого останнього візиту, були на місці. Не раз я втрачав власний слід, і ми були змушені повертатися назад у пошуках попередньої позначки. Беа дивилася на мене з якоюсь тривожною зачарованістю. Мій внутрішній компас підказував мені, що ми опинилися у вузлі спіралей, які повільно здіймалися до самісінького серця лабіринту. Зрештою мені вдалося по власних слідах пройти крізь заплутаний клубок коридорів та тунелів, і я увійшов до вузького проходу — проходу крізь темряву. Я став навколішки біля останньої полиці й пошукав свого старого приятеля, схованого за шерегами вкритих пилом томів, — пил блищав, наче іній, у світлі свічки. Я витяг книжку й передав її Беа.
— Дозволь відрекомендувати тобі Хуліана Каракса.
— «Тінь вітру», — прочитала Беа, торкаючись пальцями вигорілих літер на обкладинці. — А мені можна її взяти із собою?
— Ти можеш узяти будь-яку книжку, крім цієї.
— Але так нечесно. Після того, що ти розповів, я бажаю саме цю.
— Можливо, коли-небудь. Але не сьогодні.
Я забрав у неї книжку й поклав її назад у сховище.
— А я прийду без тебе та візьму її, а ти й знати не будеш, — глузуючи, сказала дівчина.
— Ти не знайдеш її й за тисячу років.
— Дарма ти так вважаєш. Я бачила твої позначки. Мені теж відома історія про Мінотавра.
— Ісак не впустить тебе.
— Помиляєшся. Я йому подобаюся дужче, ніж ти.
— Звідки ти знаєш?
— Я можу читати по очах.
І я мимоволі повірив їй та відвернув погляд.
— Вибирай будь-яку, крім цієї. Поглянь, ось ця інтригує: Ансельмо Торквемада. «Кастильський вепр, загадкова тварина. У пошуках походження іберійської свині». Гадаю, примірників цієї книжки продано більше, ніж будь-якої книжки Хуліана Каракса. Кожну частину свині можна використати.
— Але я хочу Каракса.
— «Тесс із роду д’Ербервіллів». Це оригінал. Ти достатньо самовпевнена, щоб читати Гарді [33] англійською?
Вона скосила на мене глузливий погляд.
— Відтак, вона — твоя!
— Чи ти не бачиш? Здається, ця книжка чекала тут на мене ще до мого народження.
Я здивовано поглянув на неї. Губи Беа склалися в усмішку.
— Що я такого сказала?
І я, ні про що вже не розмірковуючи, легенько поцілував її у вуста.
Була вже майже опівнічна година, коли ми дісталися будинку Беа. Більшу частину зворотного шляху ми йшли не розмовляючи, не наважуючись утілити наші думки у слова; ми навіть трималися трохи поодаль одне від одного, немов ховаючись. Беа крокувала прямо, стискаючи під пахвою свою «Тесс», а я йшов на крок позаду, досі відчуваючи смак її губ.
А ще я згадував, як подивився на мене Ісак, коли ми залишали Цвинтар забутих книжок. То був погляд, який я добре знав і тисячі разів бачив у свого батька, — погляд, який запитував мене, чи усвідомлюю я хоч трохи, що роблю. Протягом останніх годин я губився в іншому світі — у цілому всесвіті дотиків та поглядів, перед якими пасував і мій розум, і моя хлоп’яча сором’язливість. Тепер я мусив повернутися до дійсності — адже вона, дійсність, чатувала у сутінках кварталу Енсанче. Чари розвіювалися; єдине, що лишалося, — це болісне бажання та нетерплячість, яку важко описати. Проте одного побіжного погляду на Беа було достатньо, щоб зрозуміти: мої сумніви — легкий вітерець порівняно з бурею, що здіймалася в її серці.
Ми зупинилися біля дверей і нарешті подивилися одне на одного. Медоносний нічний сторож неспішно наближався до нас, мугикаючи болеро під ритмічне бряжчання зв’язки ключів.
— Певно, краще нам більше не зустрічатися, — запропонував я не надто переконливо.
— Не знаю, Даніелю. Я нічого не знаю. Ти справді хочеш, щоб ми більше не бачилися?
— Ні. Звичайно ж, ні. А ти?
Вона знизала плечима й ледь помітно всміхнулася.
— Мене цікавить, що скажеш ти. Знаєш, я тобі збрехала. Там, під аркадою.
— Про що?
— Про те, що не хотіла сьогодні з тобою зустрічатися.
Нічний портьє навис над нами й самовдоволено посміхнувся, явно байдужий до сцени, яка перед ним розгорталася. Йому, досвідченому в таких справах, уже всі слова, мабуть, здавалися банальними.
— Не поспішайте, — сказав він. — Я посмалю за рогом, а ви покличте мене, коли буде потрібно.
Я почекав, доки сторож піде геть.
— Коли я знову тебе побачу?
— Не знаю, Даніелю.
— Завтра?
— Будь ласка, Даніелю! Я не знаю.
Я кивнув головою.
Вона торкнулася мого обличчя.
— Тобі краще піти.
— Принаймні ти знаєш, де мене шукати.
Вона кивнула.
— Я чекатиму.
— Я теж.
Я йшов геть, але повсякчас озирався, не в змозі відвести від неї погляду. Нічний сторож, спеціаліст у таких справах, уже наближався, щоб відімкнути для неї вхідні двері.
— Ти диявол, — прошепотів він не без захоплення, проходячи повз мене. — Яка красуня!..
Я почекав, поки Беа ввійде до будинку, а потім припустив геть, досі озираючись на кожному кроці. Мене захопило абсурдне переконання: все можливо. Навіть ворожий вітер на безлюдних вулицях ніс у собі аромат надії.
Зграя голубів скупчилася в центрі Каталонської площі, вкривши її колихливою ковдрою з білого пір’я. Я хотів був обійти їх, але помітив, що голуби поважно розходяться, даючи мені дорогу, а не пурхають настрахано вбік. Я крокував уперед — голуби розступалися переді мною, а потім знов скупчувалися білою ковдрою. Діставшись середини площі, я почув кафедральні дзвони, які били опівнічну годину. На хвилину я зупинився, оточений океаном сріблястих крил, та подумав: щойно минув найдивовижніший день у моєму житті!
33
Hardy — Гарді, Томас (1840—1928), англійський письменник. (Прим. перекл.)
Ознакомительная версия. Доступно 22 страниц из 107
Похожие книги на "Тінь вітру", Сафон Карлос Руис
Сафон Карлос Руис читать все книги автора по порядку
Сафон Карлос Руис - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.