…Це він, хто подолав кімврійську силу,
 Не зароситись щоб, летить, як змій.
 Узрівши це, люд розлива в барила
 Потоками духмянистий олій.
 Одна лиш бабця, стало страшно їй,
 Кричить вона: «О Боже милостивий!
 Драбину! Чи ловіть його мерщій!
 Адже зробився він такий дрисливий!»
    Слід капець лиш йому поцілувати, —
 Хтось міркував, — і тим перепросить.
 Та ось явився тип шахраюватий
 З країв, де ловлять краснопірку й пліть,
 І проказав: «Господь вас хай хранить!
 Нечисте щось таїться перед вами.
 Отож остерігайтеся, щоб гидь
 Не випливла раптово десь із ями».
    Ба глузду в цьому розділі прехитрім
 Десь стільки, скільки у теляти ріг.
 «Я чую, — гість промовив, — як у митрі
 Від холоду мій мозок геть застиг».
 Та при вогні, від токів запашних
 Розвареної брукви вгрівся скоро,
 Радіючи, що дурнів, знову їх,
 Вбирає, як голоблеників, в шори.
    Про Патрика святого йшлося щілку,
 Про Ґібралтар і сотні інших дір.
 Коли б вони загоїлись настільки,
 Що перестали ображати зір
 І вже б не дихали на нас з тих пір
 Страшним сопухом земляного газу,
 От ми тоді закрили б їх, повір,
 І здать в оренду вирішили б зразу.
    Відтак прийшов обскубувати крука
 Геракл з лівійських негостинних піль.
 «Ти бач! — гукнув Мінос сердитим гуком, —
 Крім мене, в вас тут гості звідусіль!
 По-їхньому, у мене тільки й діл,
 Що жаб і устриць їм на стіл носити!
 Якщо я дам їм продавать кужіль,
 Хай сатана мене візьме неситий!»
    Прибув уговкать їх К Б. кульгавий,
 І перепустку від шпаків приніс.
 Свояк Циклопа, цей чухрай на славу,
 Убив їх. Кожен висякай свій ніс!
 І всякого з содому цих гульвіс
 Обсміяно було на винотоці.
 Біжіть туди і роздзвоніте скрізь:
 Їх буде більше, ніж у тому році.
    Тоді Юпітера рішила птиця
 Побитись у заклад, але — гай-гай!
 Побачивши, як звикли вони злиться,
 Злякалась, що упасти може рай.
 Зате вогонь небесний — наших знай! —
 Украла з гаю, у рибалок десь там,
 І ввесь взяла в обладу небокрай,
 Як в давнину учили масорети.
    Всі згодились, начхати їм на теє,
 Що Ата там була, її охлялий зад,
 І видалася їм Пентесілея
 Бабусею, що продає салат.
 Гукав їй кожен: «Забирайсь назад,
 Потворо! Більше не підходь до мене!
 Це ж треба було підступом узять
 У римлян їхній стяг з веленя!»
    Юнона з пугачем-вабцем окатим
 З-за хмар на птахів зирила униз.
 Таку зуміли з нею штуку вдрати,
 Що позбулась вона усяких риз.
 Вона устигла — шпичку їй у ніс —
 Лиш два яйця забрати в Прозерпіни,
 А то за неї дружно б узялись
 І на горі припнули б до ґлодини.
    Через сім місяців (а, може, й більше)
 Солдат, що Картаген підбив до ніг,
 Спокійно в їхній круг ступивши,
 Свої маєтки повернути міг,
 Чи поділить належним чином їх
 Рівненько, як стібки завжди однакі,
 Як суп, розлитий під веселий сміх
 Вантажникам у їх порожні баки.
    Та самострілом, дном порожнім гарнця
 І прядками відзначиться цей рік,
 Коли згризуть під горностаєм пранці
 Цареві тіло все його і лик.
 Невже через святенницю повік
 Арпанів стільки має тут пропасти?
 Облиште! Ваша маска для калік,
 Тікайте! Згубить вас цей брат зміястий.
    А добіжить цей рік до краю скоро,
 На землю зійдуть мир і тишина.
 Минуться ґвалт, образи і роздори,
 А честь — у шані буде вже вона.
 І радість, що у заповідь дана
 Насельникам небес, зійде на вежу.
 І з волі царственого скакуна
 Стражденник запанує як належить.
    Часи ці протривають, аж допоки
 Прикутий Марс на ланцюгу сидить.
 А потім прийде муж веселоокий,
 Над усіма найкращий миловид.
 Радій же і лови, друзяко, мить,
 Бо тим, що душу віддали вже Богу,
 Даремно за минулим їм жаліть,
 Назад не відшукати їм дороги.
    І зрештою того, хто був із воску,
 Повісити взялись на жакемар.
 А звати паном навіть підголоски
 Тебе не стануть, якщо ти дзвонар.
 Ех, коли б шаблею відбить його удар,
 То зайві стали б хитрі визворотки,
 Тоді зав'язуй без усяких свар
 Всі прикрощі одним кінцем коротким.
      Колись-то з Ґранґузьє був добрий паливода, тоді звичаєм його краю він добре пінної лигав і заїдав смачненько соленим. Для цього він припасав чимало майнцької і бойонської шинки, здобіль вуджених язиків бичачих, а про зиму силу-силенну ковбас, багацько солонини з муштардою, а ще в нього водився провансальський кав'яр і сосиски, але не болонські (він боявся ломбардської отрути), а бігоррські, лонгенайські, бренські і руарзькі.
Уже в літах одружився він з Ґарґамеллою, мотилькоцького царя донькою, дівчиною показною і гожою, і часто вони творили разом звіра з двома спинами, веселенько човгаючись одне на одному своїм салом, від чого жінка зайшла на доброго сина і носила його аж одинадцять місяців.