Архе - Дереш Любко

товар. Подати його в цілком невинному світлі. А потім, коли практично кожен

зіткнеться з цією фіхою, подати абсолютно нове призначення цього товару. Щось

таке абсолютно екзистенційне. Щось таке, що допомогло б наблизити Тишу.

Гм.

Наприклад, мобільний телефон. Дочекатися, поки в соціумі звикнуться з думкою, що кожен може поговорити з будь-ким, просто натиснувши кілька ґудзиків. А

потім підкинути думку, що, так само натиснувши ґудзика, можна не говорити

більше зніким...

Наприклад, взяти і відключити систему подачі сигналів.

Реклама: у безодні космосу пролітає вкритий інеєм мобільник.

SILENCE FOREVER. NOKIA

Він переводить подих. Якщо така хєрня й далі лізтиме перед очі, доведеться

днями підрізати собі ще дещо. Він пробує звільнитися від логосу, і фокус

розкривається

Крапле дощ. На його шкірянці залишаються маленькі вічка води, у яких

відбивається небо. Дощ пускається дужче. Запах...

Дощ холодний, як і заведено па початку весни, але це дощ, який вже не випаде

снігом. Маестро тішиться з того; тішиться з того, що тішиться, а не стікає

слиною довкола ще не відрубаних пальців. Запах.

У голові стоять легкий свист вітру і суцільна тиша. Дихається легко-легко.

ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.

Його не сплутати ні з чим. Холодний, озонний, всепоглинаючий і електричний.

Накриває мікронним терпким капшуком - спочатку ЗАПАХ входить у ніздрі, просочується крізь хрящові перетинки в мозок і шию. Потім ти відчуваєш цей

запах усім хребтом. Так поглинає ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.

Він хоче сховатися в якомусь світлому під'їзді, як чує вигук:

- Агов!

Це Льова, п'явка-упирець. Він думає, що в котромусь із безконечних варіантів

Львова, десь ген за сонячною короною Останньої території, таку п'явку маестро

назвав би... Бобо? О ні.

Бу-ба?

Baboo. Буба-бу.

Маестро оцінює, що такого цікавого можна зробити з цим ходячим спазмом образ, алев го лові ТИ Ш А

- Чекай, Кварц! - Бу-бу захекано підбігає і намагається віддихатись. - Я тебе

ше там побачив, слухай, ти шо робиш? Але ж я тебе вже давно не бачив! Ну, розказуй, як житуха, о, до речі, ходи, може, водяри купимо, шо ти на те

скажеш, га? Он там трохи посидимо, в мене гроші є, о, можемо навіть сирок

плавлений взяти! Ми постійно з Бронксом як бухаємо, то беремо сирок

плавлений, слухай, а закурити не маєш?...

Він посміхається ширше. Він навіть припустити не міг, що ця остання операція

на палець викличе таке глибинне, майже остаточне затишшя. Бо що б не

торохтіло це Baboo, воно не в силі подолати різницю кеґлів та шрифтів.

Хвилини за три Бу-бу повертається з плящиною якогось агресивного портвейну

(о, ця ностальгія за панком!). Маестро оперативно відкупорює пляшку зубами і

робить смачний ґольґ.

224

225

Буба шанобливо дивиться на маестро, але перед ковтком усе одно протирає

горлечко рукавом.

Коли портвейн повертається до маестра, Буба тихо скрикує.

- Кварц! У тебе ж пальця немає! Маестро з недовірою й обуренням вигукує:

- Ти гониш! - він підносить долоню до окулярів, вивчає ЇЇ й зітхає з видимим

полегшенням.

- Не пальця, а ФАЛАНГИ! - а потім таємничо додає: - Ти ше моїх ніг не

бачив...

По бруківці лупить дощ.

МАЕСТРО: Але мене от зараз найбільше непокоїть оцей загадочний міфічеський

тандем Вінні-Пуха і П'ятачка. Адже самим главним там був, безоговорочно, Вінні, поскільки це він толкав такі вєщі, про існування которих П'ятачьок і

не здогадувався. І при цьому сам П'ятачьок реагіровав на ці просвітлєнія і

одкровєнія дуже бурно, впадаючи помінутно в шаманістічєскій екстаз.

БУБА: Ну да, ти, Кварц, правий, но, з другої сторони, воно все зовсім якось

так... Не зовсім це саме.

МАЕСТРО: От іменно! Тому мене так насторажує образ осліка Іа-Іа. Він тіпа і

нє у дєл, і тіпа просікає глибини всіх глибин. У мене даже напрошується якась

екзистенційна алюзія зі страждущім Хрістом. Ну але оця теологічеська тема

веде дуже далеко. Візьмімо хоча б цей суто євангельський гвозьдь, на которому

держиться хвіст і котрий стирчить в Іа-Іа зі сраки. Ти відчуваєш, куда це нас

може завести, да? І якщо ми будемо розглядати іменно есхатологічєскі настроє-

нія Алана Мілна в контексті шпенглєрівського заката Європи, то стає зовсім

страшно. Поскольку у нас присутствує черговий персонаж, так називаємий

Крістофєр Робін, да? І, шо главне, у цього Крістофєра Робіна єсть батько, який - шо інтересно - всю тєлєгу про Вінні-Пуха і талкає. Тіпа знову маємо

Бога як Деміурга і Наратора. Ну і зовсім по-апокаліптічєскі звучать рядки, де

папа злиться на Крісто-

226

фєра Робіна, коли той пізно приходить додому, відкривши Сєвєрний Полюс, - тут

тобі і в Шопенґауера ладошки взопріють, да?

БУБА: Може, вип'ємо?

Маестро п'є

МАЕСТРО: (продовжує) І в то же врємя ми не коснулися самого главного - а

іменно Карлсона, котрий живе на криші. А конкретніше - новий виток свідомості

человечества на прикладі цього літаючого артефакта. Тому шо Карлсон міг

казатися недальоким тільки винятково обмеженим особистостям. Пригадай, Буба, його картіну - «Красний пєтух». Но на картіні нарисована лисиця, котра петуха

пожерла. Тут возможні якнайширші конотації до скандінавскої міфології чи

навіть посиланія на труди алхіміків, поскольку Ліса і Пєтух - це как би

протилежні стіхії, твьорде і жидкє, чи то пак летюче, начала, а на глибших

ступенях посвящєнія - так і взагалі главнейший біном сверхсовременно!'

антропології, так називаємо! мета-антропології. Но саме главне, шо наш

персонаж перестає мислити лінійно. Він храбро відкидає категорії, свойствєнні

огранічєнному западному уму - як-от: раздєлєніє на суб'єкт і об'єкт, одиничне

і множественне, вірне і хибне і так далії. Но от мене найбільше тривожить, так сказать, то, шо осталось невисказаним і как би непроявленим, і шо

проніцатєльний читатель, по мнєнію глубокоуважаемо! госпожи Ліндґрен, должен

був схопить поміж рядками текста. А іменно - інтєґрация органікі в

нєорганіку, в смислі пропеллера в його спину. Адже Карлсон виступає тут як

апологет кібєр-панка. Ти от звернув увагу, шо вона, в смислі Ліндґрен, сознательно замовчує цей перехід, союз анатомічєскої і техногенної

субстанцій, взаїмне проникнення цих фактур одна в одну? Тобі це не кажеться

странним?

БУБА: В якому смислі?

МАЕСТРО: У якнайширшому. Це, знаєш, пахне масонами і їхніми ложами. І звідси

веде вже зовсім інша стежина. Так би мовити, стик культурних пластів западної

літєратур-

227

ної традиції і чисто слов'янської мультиплікації з властивими їй

алкоголічєскими прічудами у вигляді антропо-морфічєскі ізображаємих животних.

Да, мова йде про мультіки о Гєнє і Чебурашке. Ти вловлюєш цей тонкий перехід, да?

БУБА: Безумовно.

МАЕСТРО: Но поскільки сам Гена і отой другий вже були достатньою мірою

згадувані як у масовій, так і самвида-вівській періодиці, ми їх касатися не

будемо. Ми схопимо їх всіх за яйця. Поскільки я хочу звернути твою увагу на

мрачний і дємонічєскій образ старухи Шапокляк.

БУБА: Радикально.

МАЕСТРО: Да! І я про те ж! Ібо... Ібо іменно она являється как би

персоніфікованим уособленням... Ага, персоніфікованим уособленням тьомних сіл

человеческой души, так ска'ть, бессознательного, на кшталт разного роду

бєсноватих желаній і прочая, прочая. Но вона, ця старуха Шапокляк, вона, в

прінципі, начало хоть і женьскє, но актівне, і потому заслуговує детальнішого

аналізу. От візьмімо до уваги цей чисто фройдістскій сімвол на її голові -

огромнєйшу бесформєнну шляпу...

біб

Він добирається до лігвища братів Коклюшів десь біля десятої ранку. Стоїть