Марсіанська хроніка - Бредбері Рей Дуглас

Такий напрям фантастики зовсім не випадковий. Ще Герберт Уеллс у своїх соціально-критичних ‘романах вживав ці прийоми. Він відображав у своїй творчій фантазії розподіл сучасного для нього капіталістичного суспільства на хижаків-експуататорів і пригноблених. У його талановитих романах цей розподіл звучав як Бирок капіталізму. Що далі ми живемо, то більше помічаємо саме соціальний зміст його фантастичних романів, зміст заперечення капіталізму. У “Машині часу” Герберт Уеллс обвинувачував сучасний йому лад у тому, що він обов’язково приведе до біологічного розмежування людей на безпорадних, розпещених елоїв та на здатних створювати матеріальні цінності морлоків. Такі ж соціальні мотиви бачимо ми в його широко відомих “Війні світів”, “Людині-невидимці” та інших творах. Герберт Уеллс за своєю власною психологією не міг поставити потрібний вододіл між сучасністю і світлим майбутнім людства, бо багатьма коренями був зв’язаний з тим самим суспільством, яке викривав у своїй творчості. Це — доля багатьох буржуазних письменників-фантастів, що намагаються продовжувати творчий досвід свого духовного батька і вчителя. Як і Герберт Уеллс, вони за своїм світоглядом, за своєю психологією не можуть зробити більшого, ніж протестувати проти існуючого ладу. Але це також є прогресивною тенденцією в їх творчості, і її ми вітаємо.

Саме таким прогресивним за своєю творчістю письменником, автором численних науково-фантастичних романїв ї оповідань ми вважаємо Рея Бредбері, досить уже відомого і радянським читачам. Вже перший переклад роману Рея Бредбері “451° за Фаренгейтом” показав нам, що в сучасній американській науково-фантастичній літературі наявні міцні викривальні тенденції саме уеллсівського типу. Знову-таки, вони обмежуються тільки протестом проти капіталістичної дійсності, іноді забарвленим сатирично. Навіть такий талановитий письменник, як Рей Бредбері, неспроможний сягнути далі, вказати якийсь шлях боротьби проти існуючого ладу. Втім, у своєму критичному ставленні до нього він категорично заперечує жахливе реакційне мракобісся маккартизму і в плані фантастики виразно показує, до чого воно може призвести.

Рей Бредбері зовсім не проти переможного розвитку техніки, але він бачить, до чого призводить, спотворюючи людські почуття й душу, однобічний її прогрес. В романі “451° за Фаренгейтом” він розповідає про той час, коли рядовий американець буде цілком відгороджений від реального світу рухливими примарними зображеннями телевізійних екранів, коли техніка досягне надзвичайного рівня швидкостей і висот, коли буде зроблено майже все для того, щоб людина відчувала себе в цілковитій матеріальній безпеці, і коли навіть будівлі будуть вкриті особливим вогнетривким шаром, котрий запобігає можливості пожежі. Але, як це не дивно, пожежні команди існують навіть і за таких умов, існують не для того, щоб гасити пожежі, а щоб роздмухувати їх, поливаючи газоліном… книжки! Досить комусь бути запідозреним у тому, що він є власником книжок, як негайно на ці книжки кидаються вимуштровані пожежники й спалюють їх. Бо книжка — це небезпечний зародок мисленя, категорично заборонений рядовим американцям! Чи ж можна більше й яскравіше затаврувати маккартівську реакцію, яка вже тепер буйним цвітом гуляє по сучасній Америці і палахкотить полум’ям терористичних процесів проти найменших проявів прогресивної думки?

І в інших творах Рея Бредбері ми помічаємо саме таке заперечення існуючого капіталістичного ладу, його психології, його диких, варварських проявів.

Ось оповідання Рея Бредбері “Звуки грому”. В ньому акціонерна компанія “Полювання в часі” рекламує, що вона за допомогою “машини часу” може перенести кожного клієнта в бажаний пункт минулого, де той клієнт може полювати на будь-яку тварину, В оповіданні й відбувається таке полювання на юрських динозаврів. Мисливцям, що перевезені в минуле, не дозволяється сходити з спеціального “антигравітаційного” помосту, бо найменше збочення з нього може викликати невідомі за своїми неслідками ускладнення у розвитку, людства. Один з мисливців ненароком сходить з цього помосту, злякавшись страшного тиранозавра. Це призводить до того, що, коли мисливці повертаються назад до Нью-Йорка, вони застають там змінену дійсність: рекламна афіша на стіні написана за іншим англійським правописом, а під час виборів президента Сполучених Штатів переміг інший кандидат!..

В оповіданні “Дитячий майданчик” Рей Бредбері показує охопленого жахом звичайного американця, який мусить віддати свого хлопчика до дитячого майданчика. Він бачить, що діти сучасної Америки, починаючи мало не з колиски, виховуються в атмосфері жорстокості й нелюдського хижацького ставлення до подібних їм, калічаться, спотворюються. І, щоб виразно підкреслити цілком безнадійний стан дітей, Бредбері змушує свого американця йти на фантастичний обмін долі між батьком і сином, змушує батька взяти на себе важкий тягар покаліченого дитинства.

Оповідання “Прощай, щасливої дороги!” присвячене іншій темі — жорстокій системі пригноблення трудящих заради наживи, заради долара. Юнак, шукаючи заробітку, не може знайти для себе ніякої праці тому, що скидається на дитину. І він вирішує так і залишитися все життя дванадцятирічним хлопчиком, експлуатуючи бажання бездітних людей мати дитину. Час від часу він міняє таких названих батьків, побоюючись відповідальності за обман, — і в такий спосіб живе вже сорок років, використовуючи свій зовнішній вигляд… Людина йде на злочинний обман, щоб знайти собі можливість прогодуватися, — і це є відповіддю на ще більші злочини, типові для сучасної Америки, де безробіття стає нормальним явищем: так говорить у своєму оповіданні Рей Бредбері.

Темою ще одного оповідання “І каміння заговорило…” є доля американського подружжя. Щоб врятуватися, воно тікає на південь одразу ж після початку атомної війни. Але ніхто не приймає втікачів, перед ними закриті кордони, люди відвертаються від них, бо ці американці персоніфікують в своїй особі те пригноблення, яке несли з собою всі інші їх співвітчизники. Тепер подружжя, що не загинуло від атомних вибухів, змушене загинути від презирства й ненависті тих, кого воно ще вчора пригноблювало.

Цього, думається мені, досить для того, щоб охарактеризувати творчість Рея Бредбері, цікавого сучасного прогресивного автора науково-фантастичних романів і оповідань, який наче говорить у своїх творах: “Так, техніка в сучасній Америці може розвиватися і далі, вона може досягти навіть нечуваного рівня, але в умовах капіталістичного суспільства будуть ще більш помітні своєрідні “ножиці” між таким рівнем техніки і культурою людини. Ця культура неминуче піде вниз, вона приречена на загибель, бо так далі тривати не може!”

Читач мав змогу уже зробити певний висновок: Рей Бредбері не надто цікавиться точним науковим обгрунтуванням своїх припущень і фантастичних гіпотез, він не шукає ствердження описуваних науково-технічних відкриттів і вдосконалень. Вони потрібні йому тільки для найвиразнішого втілення задуму, створення нехай і фантастичної, але в своєму роді реальної обстановки для дій своїх героїв. У цьому розумінні він також дуже близький до свого класичного попередника, Герберта Уеллса, який з неперевершеною майстерністю малював саме образи середніх англійців, реалістичні образи людей у фантастичних подіях, не утруднюючи себе суто науковими обгрунтуваннями своїх припущень.

Як і Герберт Уеллс, Рей Бредбері живопише переважно реалістичні образи середніх американців, і фантастичність його творів за контрастом ще підкреслює цю реалістичність. У героях Бредбері ми бачимо яскраві вогники, властиві справжній людській душі, бодай і спотвореній капіталістичною дійсністю. І попри всю фантастичність, космічність умов, за яких діють герої Рея Бредбері, — все одно в них лишаються риси світлого, доброго, притаманного людській природі. Ці герої охоче користуються чудовими досягненнями техніки, бо вони, як і сам Рей Бредбері, зовсім не проти технічного прогресу, а лише проти виродження, спотворення техніки, що неминуче призведе до здичавіння людства, до його моральної загибелі. Втім, навіть коли б світ поглинула катастрофа, про можливість якої раз у раз згадує Бредбері, — все одно і тоді в серцях нащадків тих, що стали жертвою такої катастрофи, залишаться проблиски людських почуттів, залишиться надія на нове, світле майбутнє, хоч і в інших, дуже далеких од Землі умовах.