Та се ж якась неволя бусурменська.
С т е п а н
Я й не казав тобі, що тута воля.
Та якби ми не гнули тута спини,
то на Україні, либонь, зігнули б
у три погибелі родину нашу
московські воєводи... Ось ти млієш
з огиди, що тебе якийсь там дід
торкне губами, а як я повинен
"холопом Стьопкою" себе взивати
та руки цілувати, як невільник,
то се нічого?
О к с а н а
Боже мій... Степане!
Хто ж каже, що нічого?
С т е п а н
Отже, бачиш...
Та що я тут розводжуся? Там дяк
мене чекає. То скажи, Оксано,
ти вийдеш?
О к с а н а
Я не знаю...
М а т и (виходить з кімнати)
Вийди, доню,
голубонько! І я тебе прошу!
Не дай мені, старій, на очі бачить
Степанової згуби!
Г а н н а
Ой сестричко,
якби ти знала, що за лютий дід
отой боярин!.. Я тебе благаю!
Сестриченько! Не загуби ж ти нас!
(Ридаючи, кидається до Оксани)
О к с а н а (до Ганни холодно, якось надміру спокійно)
Я вийду. Дай мені московське вбрання.
(Ганна кидається до скрині).
А ви, матусю, наготуйте меду.
їди, Степане, бав тим часом гості.
Степан, похиливши голову, виходить. Оксана, бліда як смерть, здіймає з голови кораблика.
III
Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі.
С т е п а н (уводить г о с т я козака)
Ось тута поговорим, пане-брате,
бо, знаєш, там... тут буде захисніше.
(Оглядає сіни через двері, потім замикає двері
на замок і зачиняє вікна Сідає з гостем далі
від дверей Розмова ведеться неголосно).
Великі чиняться там кривди, кажеш?
Г і с т ь
Та там такі напасті, що крий боже!
І просвітку нікому не дають
московські посіпаки. Все нам в очі
тією присягою тичуть...
С т е п а н
Правда,
що присяга таки велика річ.
Г і с т ь (голосніше)
Чому ж вони самі забули бога?
С т е п а н
Помалу, пане-брате, ще підслуха
який слуга.
Г і с т ь
Та правда... Я й забув...
(Тихше)
Ми присяги не хочемо ламати,
але нехай же цар нас оборонить
від тої галичі.
С т е п а н
То трудна справа.
Адже когось він там держати мусить
для нагляду, а всі ті воєводи
один від одного не ліпші. Звісно,
за ними й інші всі порозпускались...
Г і с т ь
Послав би цар з українців кого,
в Москві ж тут є такі, от хоч би й ти,
що здавна і цареві служать вірне,
і рідний звичай вміють шанувати.
С т е п а н
Нас не пошлють...
Г і с т ь
Чому?
С т е п а н
Бо нам не вірять.
Г і с т ь
Отак! Та ви ж тут наче всі у ласці!
С т е п а н
То тут, на очах, а з очей спустити
нас надовго не зважаться. Так, часом
ненадовго послами посилають,
і не самих, а вкупі з москалями...
Щоб воєводами ж настановити,
того не буде й зроду!
Г і с т ь
Не здивуйте ж,
як ми відкинемось до Дорошенка!
С т е п а н
(робить рух рукою, мов хоче гостеві затулити вуста)
Крий боже, пане-брате, що ти кажеш?
Г і с т ь (схаменувшись)
Так часом зірветься з досади слово...
Найгірше, пане-брате, догорає
оте, що нам не вірять. Мій свояк,
Черненко, знаєш?
(Степан потакує головою).
Так був уклепався,
що ледве-ледве вирвався з душею!
С т е п а н
Черненко? Він, здається, з найвірніших
царевих приятелів.
Г і с т ь
То-то й ба!
А хтось там наклепав при воєводі,
що ніби він послав у Чигирин
листа якогось. От було біди!
Що жінка плакала, в ногах валялась
у воєводи...
С т е п а н (гірко всміхнувшшь)
Є прислів'я, брате:
"Москва сльозам не вірить".
Г і с т ь
Щира правда!
Проте знайшлись такі, що помогли...
С т е п а н
Се хто ж?
Г і с т ь
Побрязкачі.
С т е п а н
Хіба що так.
Мовчання.
Г і с т ь
Вже так, що цупко затягли супоню
на наших боках. А проте є люди,
що не бояться, йдуть, мов на одчай,
бо, сказано, терпець їм увірвався!
(Присунувшись зовсім блізенько до Степана,
говорить пошепки).
Дівчата наші, — декотрі ще вкупі
були з дружиною твоєю в братстві. —
гуртом пошили корогву й послали
у Чигирин... звичайне, крадькома...
Іван, твій шурин, сам її одвозив...
Ніхто не знає ще. Якби дізнались,
то страшно здумати, що б там було!
(Одсунувшись, трохи голосніше).
Отак, як бач, одважуються люди...
(Степан в мовчазній задумі сіпає кінець свою пояса.
Гість устає).
Що ж, пане-брате, то нема надії
полегкості дістати від царя?
С т е п а н (отямившися з задуми, теж устає)
О ні, чому ж, я спробую. От згодом
в царя я буду на малій беседі.
Як буде він під чаркою, то, може,
я догоджу йому, він часом любить
пісень "черкасских" слухати, та жартів,
та всяких теревенів, не без того,
що й тропака звелить потанцювати.
Г і с т ь
Ото! Хіба ти в нього пахоля?
С т е п а н
Ба знаєш, як то кажуть: "Скачи, враже,
як пан накаже"... Та ладен я, брате,
уже хоч би й на голові ходити,
аби чогось добутися для тебе
та для Вкраїни. Дай мені супліку,
оту, що ти приготував цареві, —
як влучу слушний час, то я подам
до власних рук йому.
Г і с т ь
(виймає загорнений у хустину папір з печатками)
Ось, пане-брате,
хай бог тобі поможе! Не минути
розливу крові братньої, як тільки
супліка сяя марна буде.
С т е п а н
Боже,
не попусти!
Г і с т ь
Бувай здоров. Піду вже.
С т е п а н
Хай бог тебе провадить, пане-брате.
Чоломкаються. Гість виходить.
О к с а н а
(швиденько увіходить з інших дверей швидким кроком)
А я тебе, Степане, скрізь шукаю.
С т е п а н
Що там таке?
О к с а н а
Порадитися треба.
Мені Яхненко тут листа привіз
від братчиці-товаришки.
С т е п а н (з поспіхом)
Де лист?
Його спалити треба!
О к с а н а
Бог з тобою!
Чому спалити? То вона прохає,
щоб я, по змозі, грошей їй послала,
якусь вона потребу має пильну.
С т е п а н
Не посилай. Крий боже! І не думай!
О к с а н а
Та що тобі біг дав? Я й не гадала,
що ти такий скупий. Коли вже так —
я з посагу свого послати можу.
С т е п а н
Та я не грошей жалую, Оксано.
О к с а н а
А чом же ти не хочеш?
С т е п а н
Небезпечно.
(Нахилившись до неї, зовсім нишком).
Вони там з Дорошенком накладають...
О к с а н а
(здивована мовчить, потім загадково усміхається)
Ну що ж, так, може, й треба.
С т е п а н
Схаменися!
Ти ж так боялася розливу крові,
а ся війна найпаче братовбійна,
що Дорошенко зняв на Україні, -'-
то ж він татар на поміч приєднав
і платить їм ясиром християнським.
О к с а н а
(сідає, мов знесилена, на ослін і спирається па стіл)
Скрізь горе, скрізь, куди не обернися...
Татари там... татари й тут...
С т е п а н
Оксано!
Що мариться тобі? Татари тут?
О к с а н а
А що ж? Хіба я тут, не як татарка,
сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш
під ноги слатися своєму пану,
мов ханові? Скрізь палі, канчуки...
холопів продають... Чим не татари?
