Таємні стежки - Брянцев Георгий Михайлович
Ознайомившись із характером справи, з якою прийшов Генріх, Вагнер вирішив одразу піднятись у мезонін до своїх квартирантів.
– Ви розумієте, товаришу Ожогін, – квапливо почав він, – мій друг не знає російської мови, а у нього в будинку вмирає росіянин, який втік з в'язниці. Я гадаю, що побачитися з ним буде краще кому-небудь із вас… Умираючий, очевидно, хоче щось важливе сказати, а Генріх не може його зрозуміти. За старого Феля я ручаюся, можете не боятись.
Ожогін і Грязнов деякий час вагались, але запевнення і прохання Вагнера змусили їх наважитись на знайомство з Фелем.
– Я його підготую і приведу сюди! – радісно сказав Вагнер. – Тут нам ніхто не перешкодить. – І він знову спустився вниз.
Через півгодини в «кімнату друзів зайшли Фель, Алім і Вагнер.
Генріх був високий, кістлявий, дуже сутулий чоловік. Довге й важке життя трудівника залишило на його широкому обличчі глибокі зморшки.
Фель відрекомендувався колійним обхідником на залізниці. Висловивши радість з приводу зустрічі з російськими товаришами, він розповів, що привело його до Вагнера. Сьогодні вранці, обходячи свою ділянку залізничної колії, він наштовхнувся на людину, яка лежала в кущах. Генріх разом з дружиною переніс невідомого до себе в сторожку. З великими труднощами його привели до пам'яті. У нього дві рани: одна – в ділянці живота, друга – в правій частині грудей. Він втратив багато крові, часто марить і, як гадає Генріх, говорить по-російському. Невідомий звідкись утік, його переслідували, поранили, але подробиці зрозуміти неможливо.
Розповідь старого Феля схвилювала Ожогіна і Грязнова. Треба було щось негайно зробити. Але чи слід іти кому-небудь з них? Чи не буде це великою необережністю? Вирішили, що з Фелем піде Ризаматов.
… До околиці міста Ризаматов і Фель їхали трамваєм. Тут, біля старовинних воріт, була кінцева зупинка, далі починалося шосе, яке пересікало відкриту місцевість.
Генріх пішов попереду, Алім – за ним, на значній відстані: така була умова.
Сонце ось-ось уже мало зайти. Іти було приємно, тіло обвівав легенький вітерець. На обрії виднівся густий лісок, що тягнувся в обидва боки. Алім з особливим задоволенням вдихав чисте лугове повітря.
Коли сонце сховалося за обрієм, Фель і Ризаматов перейшли двоколійну залізницю і вузькою стежкою, яка йшла паралельно до неї, прийшли до сараю.
В сараї на дерев'яній скрині лежав чоловік. На вигляд йому можна було дати років сорок, не менше.
Почувши, що до сараю хтось зайшов, чоловік ледве розплющив, очі і подивився на Ризаматова.
– Здрастуй, товаришу, – сідаючи на землю, промовив Алім і взяв його за руку.
Поранений робив зусилля, щоб підвестися, але відповів лише легким потиском руки і заплакав. Він плакав беззвучно, сльозини одна за одною котилися по неголених щоках.
На грудях у нього Алім побачив випалену цифру «916» – клеймо! Алім здригнувся:
– Я свій, росіянин, комсомолець, розкажи мені про себе, товаришу…
Очі пораненого засяяли. Перемагаючи біль, часто зупиняючись, він почав говорити:
– Звати Василь… Кленов… Двадцять шість років, танкіст, лейтенант. Потрапив у полон під Києвом. Башту танка заклинило снарядом, був контужений… В Тамбові у мене батько, мати… В сорок другому році перевели сюди, на німецький завод.
Кленов говорив майже нечутно, ледве вимовляючи окремі слова.
… На схід від залізниці, у п'ятнадцяти кілометрах, в забороненій лісовій зоні, знаходиться підземний завод. Територія його в радіусі п'яти кілометрів обнесена кількома рядами колючого дроту, через який проходить електричний струм високої напруги. В численних бараках на території заводу – до п'яти тисяч військовополонених. Уся територія заводу добре замаскована кронами дерев і маскувальними сітками. З повітря неможливо помітити ні бараків, ні під'їзних колій вузькоколійної залізниці, що пересікає ліс, ні ретельно замаскованих димарів, ні штабелів снарядів і авіабомб, виготовлених заводом. Маскується сітками також бетонна доріжка, довжиною вісімсот метрів, для посадки і зльоту літаків. Залізнична вітка переривається за кілометр від заводу. Єдиним орієнтиром можуть служити троє озер, які оточують його територію. Завод будувався руками в'язнів і військовополонених. Кожний з них мав номер, випалений на грудях. І кожен мусить померти, щоб сховати з собою таємницю підземної Німеччини. Жодному з будівників заводу не уникнути смерті. У підземелля після завершення будівництва допускалися тільки німці. Полонені останнім часом використовувалися на поверхні землі: для укладки готової продукції, навантаження у літаки і вагони, для підсобних робіт по обслужуванню електростанції, водопроводу. Зараз фашисти приступили до знищення всіх полонених. Тисячі в'язнів, у першу чергу ті, які втратили здатність працювати, – хворі, знесилені, кволі, – вже знищені. Людей цькують голодними собаками, – заганяють у болота і розстрілюють з кулеметів. Частину полонених, ще здатних до будь-якої фізичної праці, вивозять. Вивозять невідомо куди, але, за чутками, у спеціальні табори, де є крематорії для спалення. Зараз на заводі залишилися тільки німці. У передостанню партію, яка мала бути вивезеною, потрапив і він, Кленов. Пому вдалося викинутись із закритого вагона через вікно. Охорона відкрила стрільбу. Врятував ліс. Сходячи кров'ю, знесилений, він повз кілька годин, поки не втратив свідомість…
– Ось, здається; і все… – слабіючим голосом промивин Кленов і, відкинувши назад голову, замовк на кілька секунд. – Запишіть мою адресу… Скажіть рідним, як помер їх син.
VII
Тісний зв'язок, що встановився у Грязнова і Ожогіна і Ватером, Абіхом, а потім і з Генріхом Фелем, привів до активізації боротьби підпільної групи антифашистів. Як і уявляли друзі, група працювала відособлено, ні з ким не була зв'язана. Генріх, характеризуючи кожного учасника, розповів, що всі вони вороги націстів і не побояться піти на смерть в ім'я визволення Німеччини. Багато з них здатні вести активну підривну роботу.
Швидко трапилась нагода показати себе на ділі.
Гестапівцю Лодзе вдалося натрапити на слід антифашистів. Він організував стеження за учасником підпілля, наборщиком однієї з друкарень міста. Загрозу треба було ліквідувати. Виконати небезпечне завдання взявся Абіх: він підірвав ручною гранатою автомашину гестапівця. Лодзе був убитий. Все це трапилося присмерком, і винуватцю замаху, Гуго Абіху, вдалося зникнути.
– Лодзе розірвало навпіл, – доповів він, прийшовши рано-вранці в будинок Вагнера, – і ніякий лікар йому вже не допоможе.
Це була перша бойова операція антифашистів. Через кілька днів Гуго приніс карту місцевості, на якій треба було шукати підземний завод. Абіх взяв її з шухляди стола інженера лабораторії, в якій працював Для цього довелося почекати, поки з кімнати підуть усі співробітники, і підібрати ключ.
– Найдетальніша карта, кілометрівка… Молодець, Гуго! – похвалив Ожогін, беручи карту з рук Абіха. – Вона принесе нам велику користь.
Усі схилилися над картою, розглядаючи район, де мав бути підземний завод. На карті не було ніяких позначень: ні бараків, ні вузькоколійки, ні бетонної доріжки, ні залізничної вітки. Але зате три озера дійсно були позначені. Вони утворювали наче замкнутий трикутник, всередині якого, за словами Кленова, і міститься завод.
Ожогін вирішив сьогодні ж вночі зв'язатися з Великою землею і повідомити її про цей підземний завод.
Під час бесіди принесли телеграму, адресовану Вагнеру, Він розгорнув її, прочитав і криво усміхнувся Телеграма була від його племінника Рудольфа Вагнера. Він повідомляв, що швидко приїде провідати дорогого дядечка.
– Добре, що попереджає, – сказав Вагнер. – Такого племінничка треба остерігатися.
– Чому? – здивувався Андрій.
– Він обрав собі дипломатичну кар'єру. Вступив у папістську партію. Зараз крутиться навколо Ріббентрона і не безуспішно. А має лише одну мету – гроші – і не рахується з засобами для її досягнення. До мене ставиться підкреслено ніжно. Він бачить, що я залишився один, що мій будинок і сад, які йому дуже до вподоби, можуть перейти до нього. Це й змушує його виявляти до мене багато уваги. Але я, здається, постараюся зробити так, щоб він ніколи тут не жив…
Похожие книги на "Таємні стежки", Брянцев Георгий Михайлович
Брянцев Георгий Михайлович читать все книги автора по порядку
Брянцев Георгий Михайлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.