Щоб хуторну хандру прогнати,
Один вигадливий Панок
Задумав до себе розумних наскликати
І світом мудрості розбуркать свій куток.
На раду він покликав Кума,
Бо між розумними то був найкращий цвіт:
Він і мовчить розумно, і розумно дума,
Бо знав людей і бачив світ.
Приїхав Кум - і почали судити:
- Отак і так,- Пан каже,- хочу я;
Чи буде бобу решето, скажи ти?
Чи гарна вигадка моя?
- Цікаве діло! Що й казати! -
Промовив Кум.- Гаразд придумав ти;
Хоч не багатечко, а можна назбирати,
Бо дурнями, мовляв, хоч греблю нагати…
Ось нум лічить, чи прийдеться до діла?
Панько Небреха - перша голова,
Вовчок та Мирний - се ще два;
Нечуй та Свистуненко Сила…
- Тю-тю на тебе! - крикнув Пан.-
На біса ти до гурту пхаєш Силу?
Хіба за те, що дорогий жупан?.
А от і проминув ти Сліпченка Данилу!
- Цить,- каже Кум,- я не збрешу;
Не торохти, сховай слова завзяті,
Скажу я нищечком, бо піч у хаті…-
Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу…
- Хіба! - промовив Пан і засміявся.-
Покличемо і Силу, коли так…
Розумний, Куме, ти удався!
Куди не поверни - мастак.-
Як радилися, так і сталось;
Як квіточка, надія розцвіла;
Хоч небагатечко гостей зібралось,
А все ж бесіда гарная була.
Як тихая вода, лились розумні речі
І вимовлялось те, чого ніхто не чув;
І Сила там між ними був -
Скакав, як дурень з печі…
