Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі

— Я кажу правду, Річард. Якщо ти вивихнеш ногу, я як хороша дружина підставлю тобі плече і допоможу йти. Відтепер і надалі я віддана тобі, а ти — мені.

Річард лише зморгнув, слухаючи цю маячню. У нього промайнула думка, чи не з'їхала Ніккі з глузду насправді, але ні, це було б занадто просто, а Зедд завжди говорив, що просто нічого не буває.

— А якщо я не стану тобі підкорятися?

Вона знову знизала плечима:

— Тоді Келен помре.

— Це я розумію. Але якщо вона помре, ти втратиш сковуючий моє серце нашийник.

Ніккі спрямувала на нього крижаний погляд.

— Це ти до чого хилиш?

— Тоді ти не отримаєш від мене того, чого хочеш.

— У мене і зараз цього немає, так що я нічого не втрачу. До того ж якщо до цього дійде, то імператор Джеган буде радий отримати в подарунок твою голову. І, безумовно, обсипле мене дарами і багатствами.

Річард сильно сумнівався, що Ніккі так потрібні дари і багатства. Зрештою, вона сестра Тьми і цілком може сама себе забезпечити, якщо тільки забажає.

Однак Річард чудово знав, що його голова коштує чимало, і Ніккі отримає цю ціну, якщо він невірно себе поведе. Багатство її, можливо, і не цікавить, але дещо вона хоче, і хоче сильно. Влади. А якщо Ніккі вб'є головного ворога Імперського Ордена, то владу вона неодмінно отримає.

Річард схилився до миски, повернувшись до вечері. Вони з Ніккі просто ходять колами.

— Річард, — спокійно промовила вона, змушуючи його підняти очі, — ти думаєш, я роблю це, щоб заподіяти тобі біль або перемогти тебе, як ворога Ордена. Це не так. Я назвала тобі справжні причини.

— Значить, коли ти нарешті отримаєш відповідь, ти мене відпустиш? — Це було не питання, а відкрите звинувачення.

— Відпущу? — Ніккі втупилася в миску з рисом і ковбасою, потім підняла очі. — Ні, Річард, тоді я тебе вб'ю.

— Ясно. — Навряд чи це кращий спосіб схилити його до співпраці. Але вголос він цього не сказав. — А Келен? Після того як ти мене вб'єш, що буде з Келен?

— Даю тобі слово, що в цьому випадку вона буде жити, поки жива я. Я не тримаю на неї зла.

Річард намагався знайти розраду хоча б в цьому. З якоїсь незрозумілої причини він вірив Ніккі. І знання, що з Келен в будь-якому випадку все буде добре, додало йому хоробрості. Якщо з Келен нічого не трапиться, він винесе що завгодно. Таку ціну він згоден заплатити.

— Ну, «дружина», так куди ж ми прямуємо? Куди ти мене тягнеш?

Ніккі, не підводячи очей, шматочком хліба набрала трохи рису.

— З ким ти хочеш битися, Річард? Хто твій ворог?

— Джеган. Джеган і Імперський Орден. — Ніккі похитала головою.

— Ні. Ти помиляєшся. По-моєму, тобі теж потрібно знайти відповідь.

Ігри. Вона грає з ним в дурні ігри. Річард заскреготав зубами, але стримався.

— Тоді хто, Ніккі? З ким або чим я борюся, якщо не з Джеганом?

— Ось це-то я і сподіваюся тобі показати. — Вона подивилася на нього дивним поглядом. — Я відвезу тебе в Старий світ, в серце Ордену, і покажу, з чим ти хочеш битися. Справжню природу того, що ти вважаєш своїм ворогом.

— Навіщо? — Насупився Річард.

— Ну, скажімо, мене це тішить, — посміхнулася Ніккі.

— Значить, ми їдемо в Танімуру? Туди, де ти всі ці роки жила як сестра?

— Ні. Ми їдемо в саме серце Старого світу, в Алтур-Ранг. На батьківщину Джегана. Це назву можна грубо перекласти як «Вибрані Творця».

У Річарда мурашки по спині пробігли.

— Ти хочеш відвезти мене, Річарда Рала, туди, в серце ворожої території? Сильно сумніваюся, що ми довго проживемо як «чоловік і дружина».

— Ти не будеш користуватися магією і не будеш зватися пов'язаним з магією ім'ям — Рал. Станеш жити під тим ім'ям, з яким виріс: Річард Сайфер. І тоді ніхто не дізнається, хто ти. Всі будуть вважати, що ти самий звичайний чоловік зі своєю дружиною. Яким ти і будеш. Звичайною людиною. Обидва ми будемо звичайними людьми.

Річард зітхнув:

— Ну а якщо ворог виявить, що я не звичайний, думаю, сестра Тьми зможе… скористатися своїм впливом;

— Ні, не зможу.

— Тобто? — Витріщився на неї Річард.

— Я не можу користуватися моєю силою.

— Що?!

— Вся моя сила йде на зв'язок з Келен, щоб підтримувати її життя. Так діє материнське закляття. Щоб накласти таке складне закляття, потрібна була величезна кількість енергії. Тепер я повинна його підтримувати. Вся моя сила йде на підтримку живого зв'язку. Материнське закляття не залишає тобі нічого. Сумніваюся, що я здатна навіть розпалити вогонь. Якщо у нас виникнуть неприємності, розбиратися з ними доведеться тобі. Звичайно, я в будь-який момент можу повернути собі магічні здібності, але тоді мені доведеться забрати силу з чарівного зв'язку з Келен. А якщо в цей момент Келен не буде поруч… Вона помре. Його охопила паніка.

— А якщо ти випадково…

— Ні. Поки ти будеш як слід про мене дбати, Келен ніщо не загрожує. Однак якщо я впаду з коня і зверну собі шию, її шия зламається теж. Поки ти дбаєш про мене, ти дбаєш і про неї. Тому важливо, щоб ми жили, як чоловік з дружиною, — щоб ти завжди був поруч. Нам обом буде важко жити без нашої сили, але це необхідно, інакше я не зможу знайти відповідь. Ти зрозумів?

— Зрозумів, — кивнув Річард, хоча насправді не зрозумів нічого.

Він в житті б не повірив, що ця жінка добровільно відмовиться від своєї могутності заради якогось невизначеного знання. І від однієї лише думки про це Річарда пройняла дрож.

Поки його думки сліпо металися в шаленому світі, він машинально проказав:

— Я вже одружений. Я не буду спати з тобою, як чоловік.

Ніккі здивовано моргнула і розсміялася над ним. Річард почервонів.

— Ти мені потрібен зовсім не для цього.

— От і добре.

Лице Ніккі зробилося холодним і дуже спокійним.

— Але якщо я вирішу інакше, Річард, ти підкоришся. Вона була дуже красива, про таку жінку можна було тільки мріяти, але Річарда одна думка про зраду Келен приводила в жах.

Голос Ніккі звучав тепер мляво і рівно, немов вона зачитувала зараз страшний вирок.

— Ти будеш вести себе, як мій чоловік. Будеш заробляти нам на життя, будеш піклуватися про мене, а я — про тебе. Я буду лагодити твої сорочки, готувати їжу, прати твої речі. А ти, — повторила вона, — будеш заробляти нам на життя. Ти більше ніколи не побачиш Келен — це ти повинен засвоїти і зрозуміти, — але до тих пір, поки ти будеш підкорятися моїм бажанням, будеш знати, що вона жива. Прокидаючись щоранку, вона буде знати, що ти підтримуєш її життя. У тебе немає іншого способу довести їй свою любов.

Річарда пронизав страшний біль. Він втупився в простір, згадуючи…

— А якщо я вважатиму за краще покласти цьому край?

— Тоді, можливо, це виявиться саме тим знанням, що я шукаю. Може бути, я і повинна прийняти безглуздий кінець. — Вона зробила рух пальцями, ніби обрізаючи магічну пуповину, що зв'язує її з Кален. — Остання судома, підтверджуюча безглуздість буття.

І тут Річард зрозумів: цій жінці неможливо погрожувати, вона з радістю прийме будь-який жахливий кінець.

— З усього, що є на цьому світі, — з болем прошепотів він, — тільки одне незамінне: Келен. Якщо заради Кален я повинен стати рабом, я стану рабом.

Ніккі мовчки вивчала його обличчя. Він швидко подивився їй в очі — і тут же відвів погляд, не в силах виносити її моторошну увагу. Перед його розумовим поглядом, як жива, стояла Келен.

— Все, що ти розділяв з нею, Річард, — щастя, радість, задоволення, — все це завжди залишиться з тобою. — Ніккі ніби читала його думки. — Бережи ці спогади. Їм доведеться підтримувати тебе. Ти більше ніколи не побачиш Келен, і вона не побачить тебе. Ця глава твоєму житті закінчена. У вас обох відтепер нове життя. І краще тобі звикнутися з цим, тому що такий справжній стан речей.

Дійсний стан речей, реальний. Не той, яким би він хотів його бачити. Він сам сказав Келен, що вони повинні діяти у відповідності з тим, що є, а не витрачати дорогоцінне життя, бажаючи неможливого.

Річард потер лоба, намагаючись говорити спокійно.