Тінь вітру - Сафон Карлос Руис
Ознакомительная версия. Доступно 22 страниц из 107
— Послухайте, якщо ви вважаєте, що все це безглуздя, я замовкну.
— Навпаки. Дурні балакають, боягузи мовчать, мудрі люди слухають.
— Чиї це слова? Сенеки?
— Ні. Бравліо Реколона — у нього м’ясна лавка на вулиці Авіньйон і надзвичайний талант не тільки у виготовленні ковбас, але й у складанні мудрих афоризмів. Будь ласка, продовжуй. Ти розповідав про цю веселу дівчинку...
— Беа. Але це моя особиста справа, вона тут ні до чого.
Барсело щиро намагався не розсміятися.
Я вже зібрався був продовжити розповідь про мої пригоди, коли у двері кабінету просунув голову лікар Сольдевіла. Він здавався стомленим.
— Перепрошую, — захекано озвався він, — але я вже йду. З пацієнтом усе гаразд, він у піднесеному настрої, справжній живчик, якщо дозволите так висловитися. Цей ідальго переживе нас усіх. Він навіть каже, що заспокійливе вдарило йому в голову й він дістав насолоду. Відпочивати він відмовляється, натомість дуже хоче перекинутися з паном Даніелем кількома словами щодо справ, яких він мені не розкрив, оскільки у клятву Гіппократа вірить не більше, ніж в апокрифи.
— Ми зараз до нього навідаємось. Будь ласка, вибачте бідоласі його ексцентричність. Він, вочевидь, досі в шоковому стані.
— Можливо, але я б не виключав і певну безсоромність. Він щипає сестру за сідниці й декламує їй куплети про її круті стегна.
Ми провели лікаря з медсестрою до дверей і щиро подякували їм.
Увійшовши до спальні, ми побачили, що Бернарда все ж таки не послухалася наказу Барсело й тепер лежала в ліжку поряд із Ферміном. Тривога, коньяк та втома нарешті звалили її з ніг. Перебинтований, перев’язаний та загіпсований, Фермін ніжно обіймав Бернарду та гладив по голові. На його обличчя боляче було дивитися: воно перетворилося на суцільний синець. Неушкодженими залишилися два вуха, схожі на вітрила, й величезний ніс, по обидва боки якого кліпали очі — очі пригніченої миші. Але усмішка Ферміна — зубів бракує, губи поранені! — сяяла тріумфом.
Правою рукою Фермін зробив привітальний жест, схрестивши пальці на знак перемоги.
— Як ти? — запитав я.
— Помолодшав на двадцять років, — тихо, щоб не розбудити Бернарду, відповів він.
— Облиш удавати із себе казна-що, хай тобі грець! Вигляд у тебе жахливий. Ти налякав мене до смерті. Упевнений, що з тобою все гаразд? Потойбічних голосів не чуєш?
— До речі! Іноді мені здається, що я чую якусь какофонію. Немов макака намагається грати на піаніно.
Барсело насупив брови: Клара вдалині й досі бренькала на клавішах.
— Не хвилюйся, Даніелю, — знову всміхнувся Фермін. — Я переживав і гірші халепи. Цей Фумеро як був мерзотником, так ним і залишився.
— Отже, обличчя тобі підкоригував ніхто інший, як інспектор Фумеро, — виснував Барсело. — Бачу, друзі, ви обертаєтесь у високих колах.
— Я ще про це не розповідав, — сказав я.
Фермін стривожено подивився на мене.
— Ферміне, усе гаразд. Даніель уводить мене в курс цієї маленької п’єси, в якій ви удвох берете участь. Мушу визнати, це дуже цікаво. А ти, Ферміне, не бажаєш висповідатися? Попереджаю: я два роки провів у семінарії.
— А з вашого вигляду здається, що якнайменше три, пане Ґуставо.
— Сором тобі. Це перший твій візит до мого будинку, а ти вже в ліжку зі служницею.
— Подивіться на неї, бідолашну, на мого янгола! Я маю чесні наміри, пане Ґуставо.
— Твої наміри — то ваша з Бернардою справа. Вона вже достатньо доросла. Тепер будьмо відверті. У яку історію ви двоє встряли?
— Що ти розповів йому, Даніелю?
— Ми дійшли до другого акту: з’являється фатальна жінка, — пояснив Барсело.
— Нурія Монфорт? — запитав Фермін.
Барсело цмокнув губами від задоволення.
— А хіба фатальна жінка в цій історії лише одна? У мене склалося враження, що сюжет тут не гірший, ніж у «Викраденні із сералю» [52].
— Будь ласка, тихіше. Тут присутня моя наречена.
— Не хвилюйся, у твоєї нареченої в жилах тече півпляшки коньяку. Її не розбудиш і сурмою. Продовжуй або попроси Даніеля розповісти мені решту. Три голови — це краще за дві, особливо коли третя — моя.
Фермін спробував знизати плечима під бинтами та перев’язами.
— Даніелю, я не проти. Це твоя справа.
Примирившись із неминучим, я продовжував розповідь, доки не дійшов до того моменту, коли Фумеро з його хлопцями підійшли до нас на вулиці Монкада кількома годинами раніше.
Коли я закінчив, Барсело підвівся й почав крокувати по кімнаті сюди-туди. Ми з Ферміном стривожено стежили за ним, а Бернарда хропіла, як маленьке теля.
— Янголятко моє! — шепотів над нею захоплений Фермін.
— Деякі подробиці привернули мою увагу, — врешті промовив книгопродавець. — Вочевидь, інспектор Фумеро загруз у цій історії по самісіньку шию, хоча яким чином — цього пояснити я не можу. З одного боку, ця жінка...
— Нурія Монфорт.
— Потім це повернення Хуліана Каракса до Барселони та його вбивство на вулицях міста через місяць після приїзду. І ніхто ні про що не дізнався!.. Ясно як день, що ця жінка бреше.
— Саме це я казав із самого початку, — промовив Фермін, кидаючи на мене промовистий погляд. — Проблема в тому, що дехто страждає на надмір юнацького завзяття.
— Подивіться, хто це каже! — не витримав я. — Просто святий Іоанн Хреститель!
— Досить. Слід заспокоїтися та звернутися до фактів, — сказав Барсело. — Ще одна деталь у Даніелевій розповіді здалася мені дуже дивною, навіть дивнішою за інші. Вона наче не має нічого спільного з основною лінією готичного сюжету цієї саги, але тим не менш.
— Ви мене зацікавили, пане Ґуставо.
— Батько Каракса відмовився розпізнати тіло, твердячи, що то не його син. Це здається мені дуже дивним. Майже неприродним. Ніякий батько в світі такого не зробить. І не має значення, яка чорна кішка пробігла між ними. Смерть примирює: вона всіх робить сентиментальними. Коли ми стоїмо перед труною, згадуємо лише добре, лише те, що хочемо згадувати.
— Гарно сказано, пане Ґуставо, — зауважив Фермін. — Не заперечуєте, якщо я додам цей вислів до свого репертуару?
— Але завжди існують винятки, — заперечив я. — 3 того, що нам відомо, пан Фортюні якраз і є таким винятком.
— Усе, що нам про нього відомо, — плітки з третіх вуст, — відповів Барсело. — Коли хтось відгукується про іншого як про цілковитого монстра, існує два пояснення: або оповідач сам святий, або щось приховує.
— Невже ви відчули симпатію до капелюшника? Таж він йолоп! — вигукнув Фермін.
— З усією повагою до сторожів і сторожих мушу ствердити: коли опис пройдисвіта ґрунтується виключно на їхніх свідченнях, моя перша реакція — не довіряти їм.
— Якщо так міркувати, не можна мати впевненості ні в чому. Про все, що нам відомо, ми дізналися з третіх або й четвертих вуст.
— Коли довіряєш усім, не довіряєш нікому, — глибокодумно зазначив Барсело.
— Що за вечір, пане Ґуставо! — зааплодував Фермін. — Так і сиплються перлини мудрості. Якби мені вашу прозірливість...
— Єдина прозора річ у всій цій справі — це те, що вам потрібна моя допомога, моя логіка і, можливо, мої гроші. Звичайно, якщо ви збираєтеся довести цю пантоміму до логічного завершення, перш ніж інспектор Фумеро замовить вам камеру в тюрмі святого Себастьяна. Ферміне, гадаю, ти зі мною?
— Я виконую накази Даніеля.
— Даніелю, що скажеш?
— Що саме ви пропонуєте, пане Ґуставо?
— Ось мій план: як тільки Фермін одужає, ти, Даніелю, випадково відвідаєш Нурію Монфорт та викладеш карти на стіл. Нехай знає: тобі відомо, що вона ошукала тебе й досі щось приховує. Велике чи мале — побачимо.
— Навіщо?
— Щоб з’ясувати, як вона відреагує. Звичайно ж, тобі вона нічого не скаже. Або знову набреше. Щоб побачити бика у всій красі — даруйте мені таке порівняння! — у нього слід устромити бандерилью [53]. Ось і подивимося, що перед нами за бик. А краще б сказати — теличка... Тут знадобишся й ти, Ферміне. Поки Даніель діятиме, ти обережно спостерігатимеш за підозрюваною та чекатимеш, доки вона не заковтне наживку. Коли вона буде на гачку, ти підеш за нею.
52
«Викрадення із сералю» — опера В. А. Моцарта, сюжет якої спирається на п'єсу ляйпціґського драматурга К. Бретцнера «Бельмонт і Констанца, або ж Викрадення із сералю». (Прим. ред.)
53
Бандерилья — спис, прикрашений стрічками, що використовується на кориді, аби роздратувати бика; тореадор, який користується такими списами, зветься бандерильєро. (Прим. перекл.)
Ознакомительная версия. Доступно 22 страниц из 107
Похожие книги на "Тінь вітру", Сафон Карлос Руис
Сафон Карлос Руис читать все книги автора по порядку
Сафон Карлос Руис - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.