Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе

Персонажі драматичного чину, описаного вище напрочуд докладно як на оповідь, що в ній дотепер зацікавленому читачеві радше пропоновано, так би мовити, панорамне бачення фактів, виринули перед очі несподівано й були залічені до суспільної верстви незаможних селян. Цю помилку, спричинену швидкобіжністю першого враження та поверховістю авторового погляду, треба, шануючи правду, негайно виправити. Незаможна селянська родина, з отих справді незаможних, ніколи не здобулася б на гарбу й не мала б коштів на те, щоб прогодувати таку проїсну тварину, як мулиця. То була родина хоч і дрібновласницька, але засібна, як на те скромне середовище, в якому вона жила, їм не бракувало виховання та шкільної науки, щоб вести між собою діалоги не просто грамотні мовно, але й такі, що їх, за браком ліпшого окреслення, одні називають змістовними, інші значущими, а ще інші, приземленіші, ваговитими. Інакше незаміжня тітка ніколи б не спромоглася була побудувати знамените речення, прокоментоване вище, Що скажуть сусіди, коли помітять, що тут уже нема тих, які, не вмираючи, належали смерті. Вчасно виправивши огріх та поновивши правду в її правах, погляньмо тепер, а що ж сусіди сказали. Попри вжиті заходи маскування, хтось із них таки побачив гарбу й загадався питанням, а куди ж ці троє мандрують у таку пору. Саме таке питання отой пильний сусіда спершу сформулював подумки, І куди ж мандрують оці троє в цю нічну пору, а наступного ранку адресував його, з невеличкою поправкою, зятеві старого господаря, І куди ж ви мандрували в оту нічну пору. Запитаний відказав, що вони їздили залагодити одну справу, але сусіду ця відповідь не задовольнила, Якусь справу, опівночі, гарбою, разом із жінкою та своячкою, дивина та й годі, сказав він, Хай дивина, а так воно й було, І звідки ж ви верталися вже вдосвіта, Це тебе не обходить, Твоя правда, даруй, воно мене справді не обходить, але в усякому разі мені, мабуть, вільно запитати, як почувається твій тесть, Як і раніше, А твій племінничок, Так само, То хай вони обидва одужують, Дякую, Бувай здоровий, Бувай здоровий. Сусіда відійшов на кілька кроків, зупинився й повернувся назад, Бачилося мені, що ви в гарбі щось везли, а твоя своячка тримала в руках дитину, й коли воно так, тоді в гарбі лежав, накритий ковдрою, чи не твій тесть, надто що, Що саме надто що, Надто що верталися ви порожньою гарбою, а твоя своячка вже була без дитини на руках, Тобі, певно, не спиться вночі зовсім, Сон маю сторожкий, прокидаюся легко, Як ми їхали, ти прокинувся, як верталися, знову прокинувся, і бува ж, що одне з одним отак сходиться, Та бува, І ти бажаєш почути, що` відбулося, Як воно тобі не вадить, Ходи зі мною. Вони вві­йшли до хати, сусіда привітався з трьома жінками. Я не хочу вам перебаранчати, сказав він ніяково й замовк в очікуванні. Ти перший про все дізнаєшся, промовив зять, і не муситимеш тримати язика на прив’язі, бо ми тебе про це не проситимемо, Розповідай тільки те, що справді хочеш розповісти, Мій тесть і мій небіж цієї ночі померли, ми їх переправили на другий бік кордону, де смерть не припиняла діяти, Ви їх убили, вигукнув сусіда, У певному сенсі так, бо вони не могли йти своїми ногами, в певному сенсі ні, бо нам це наказав зробити сам тесть, а хлопчик, бідака, не міг ні хотіти чогось, ні жити якимось життям, ми їх поховали під ясеном, можна сказати, одне в обіймах другого. Сусіда підніс руки до голови, І що тепер, Тепер ти це розповіси всьому селу, нас заарештують і доправлять у відділок, а потім, напевно, судитимуть і засудять за те, чого ми не зробили. Ще й як зробили, За метр до кордону вони ще були живі, метр по той бік мертві, от і скажи мені, коли ж і як ми їх убили, Якби ви їх не переправили, Тоді, твоя правда, вони б отут даремно чекали на смерть. Три жінки дивилися на сусіду з мовчазним спокоєм. Піду я, сказав він, підозру, що тут щось не так, я мав, але такого не сподівався, Маю до тебе прохання, озвався зять, Яке, Ходімо разом до відділку, тоді тобі не доведеться стукати в усі двері й розповідати людям про страшні злочини, що ми їх скоїли, подумай лишень, батьковбивство, дітовбивство, боже милий, які нелюди мешкають у цій хаті, Я б розповідав не так, Та знаю, знаю, ходімо вже до відділку, Коли, Та оце зараз, куй залізо, коли гаряче, Хай так, ходімо.

Їх не засудили й навіть не судили. Новина, немов огню вхопивши, поширилася всією країною, засоби масової інформації ганьбували мерзотників, сестер-убійниць і зятя, що послужив знаряддям убивства, пролито силу сліз над жертвами, старим господарем і невинним дитинчам, так, ніби всі хотіли мати їх своїм дідом і своїм онуком, у тисячний раз добромисні газети, цей барометр суспільної моралі, вказали на невпинний занепад традиційних родинних цінностей, що був, на їхню думку, джерелом, причиною й коренем усіх лих, аж ось по спливі якихось двох діб почали надходити повідомлення про аналогічні дії, зафіксовані в усіх прикордонних районах. Інші гарби й інші мулиці перевозили інші безпорадні тіла, фальшиві машини швидкої допомоги кружляли малоходженими стежками, довозячи їх до місця вивантаження, у дорозі вони здебільшого їхали примоцовані до сидінь пасками безпеки або, в нечастих каригідних випадках, заховані під ковдрою в баґажниках, автівки всіх марок, моделей і цінових категорій везли під цю нову ґільйотину, що її лезом стала, даруйте зухвале порівняння, тонесенька, невхопна неозброєним оком лінія кордону, отих нещасних, кого смерть з цього боку загнала в ситуацію відкладеного кінця. Не всі родини, що так учинили, могли б навести на своє виправдання ті в певному сенсі гідні поваги, хоча, ніде правди діти, небезсумнівні мотиви, на які покликалися добре нам знайомі згорьовані селяни, чий учинок без щонайменшого наміру з їхнього боку започаткував увесь цей рух. Декотрим доправлення батька або діда на чужинецьку територію бачилося просто чистим і дієвим, а сказати ще точніше, радикальним способом позбутися справжнього мертвого вантажу, яким їхні напівмерці стали вдома. Від завзятого ганьбування дочок і зятя старого ґазди, похованого разом з онуком, а також засудження незаміжньої тітки, звинуваченої в співучасті й потуранні, засоби масової інформації тепер перейшли до таврування за жорстокість і брак патріотизму тих на позір респектабельних осіб, які в новопосталих обставинах глибокої всенаціональної кризи скинули з себе облудну машкару й показали своє справжнє єство. Під тиском урядів трьох суміжних країн і внутрішньої політичної опозиції керівник уряду засудив ці негуманні дії, закли´кав поважати життя й оголосив, що збройні сили негайно розташуються вздовж кордону, щоб унеможливити його перетин будь-яким громадянином у стані остаточного фізичного знесилення, незалежно від того, чи йдеться про його власне бажання, чи про свавільне рішення родичів. Насправді чи доправди, дарма що про це прем’єр-міністр не насмілився сказати, уряд аж ніяк не дивився несхвально на цей потік перевезень, цілком відповідний, у кінцевому результаті, національним інтересам, позаяк він сприяв зменшенню демографічного тиску, дедалі відчутнішого в останні три місяці, хоча дійсно занепокійливого рівня він іще далеко не досяг. Не сказав прем’єр-міністр і про те, що раніше того самого дня він мав конфіденційну зустріч з міністром внутрішніх справ, щоб обговорити плани розміщення дозорців або аґентів по всіх населених пунктах країни, містах, містечках і селах, із завданням доносити до відома властей будь-які підозрілі дії, вчинювані особами, близькими до тих, хто перебуває в стані підвішеної смерти. Рішення про вжиття чи невжиття заходів щоразу ухвалюватиметься з урахуванням конкретних обставин, оскільки метою уряду було не повне припинення цієї міґраційної хвилі нового типу, а тільки часткові зустрічні кроки у відповідь на занепокоєння урядів суміжних держав, достатні, щоб на певний час стишити їхні претензії. Ми тут не для того, щоб виконувати їхні бажання, владним тоном сказав прем’єр-міністр. Планом іще не охоплені малі хутори, маєтки, окремо розташовані будинки, зазначив міністр внутрішніх справ, Цим усім ми дамо спокій, хай роблять, як знають, ви ж із досвіду чудово знаєте, мій дорогий пане міністре, що до кожної людини наглядача не приставиш.