Кинджал проти шаблі - Литовченко Тимур Иванович

Ознакомительная версия. Доступно 17 страниц из 81

1521

Під час епідемії віспи померли сини Сулеймана І Пишного від перших двох дружин: Мюрад (від другої дружини Гюфем) — 10 листопада 1521, Махмуд (від першої дружини) — 29 листопада 1521.

1521–1543

Мехмед — перший син Сулеймана І Пишного й Роксолани.

1522–1578

Міріам (Міхрімах) — улюблена дочка Сулеймана І Пишного й Роксолани. Видана заміж за 55–річного великого візира Рустем–пашу (1539).

1523–1526

Абдаллах — другий син Сулеймана І Пишного й Роксолани. Помер у малолітньому віці, тож відомостей про нього зберіглося обмаль.

1524–1574

Селім (1524 — 12 грудня 1574) — третій син Сулеймана І Пишного й Роксолани, майбутній султан Селім ІІ.

1525–1562

Баязид — четвертий син Сулеймана І Пишного й Роксолани. Страчений 28 листопада (грудня?) 1562: Баязид нібито засудив страту спочатку Мустафи (1553), сина султана Сулеймана І Пишного і Гюльбахар, а потім і Гюфем (1562), другої дружини свого батька, чим вкрай розгнівав Сулеймана І Пишного.

1526 (1527 ?) – 1608

Костянтин (Василь?) Костянтинович Острозький — князь, дядя–опікун Гальшки Острозької, син гетьмана Великого князівства Литовського, київський воєвода, ревнитель православ’я на західноруських (майбутніх українських) землях.

1530

У місті Вишнівець збудовано церкву Вознесіння (реконструйовану в 1872 та 1989 роках).

1530

Роксолана прийняла іслам.

1530

Роксолану звільнено від рабства, невдовзі Сулейман І Пишний одружився з нею, й Роксолану офіційно проголосили кадін–ефенді (буквально «дружина султана»). Як дружина Сулеймана І Пишного, мала великий вплив на чоловіка й османську політику.

1530 (?) – 1564

Стефан VII Томжа (Томша, 1530 (?) — страчений 5 травня 1564 Сигізмундом II Августом) — господар Молдавії (8/10 серпня 1563 — березень 1564). Походив з молдавських бояр, очолив успішну змову 1563 проти господаря Іоана II Якоба Геракліда (Деспота Воде), який після 3–місячної облоги Сучавського замку був виданий найманцями і вбитий Стефаном Томжею (забитий палицею). Напав на Дмитра Вишневецького і полонив його. Невдовзі втративши підтримку бояр і населення, втік 1564 на Поділля, щоб перебратись до Угорщини Ґабсбурґів. За бажанням султана Сулеймана І Пишного, король Сигізмунд II Август наказав схопити втікача, що виконав каштелян Кам’янця на Поділлі Єжи Язловецький. Стефана Томжу з товаришами відіслали до Львова, де його утримував у Низькому замку староста Петро Бажі. На вимогу турецького посла і Олександра IV йому стяли голову у четвер після 4–ї години дня на площі Ринок разом з воєводою Ьаном Мазотчею і першим боярином Петром Спанцотчею. Похований у монастирі св. Онуфрія у Львові.

1530–1584

Іван IV Васильович (Іван Грозний, 1530, село Коломенське неподалік Москви — 18 березня 1584) — майбутній Великий князь і перший цар Московський. 29 грудня 1543 наказав псарям побити, а потім і вбити у себе на очах князя Андрія Шуйського — на той момент фактичного правителя Московії. Вінчався на Московське царство 16 січня 1547 в Успенському соборі. Скликав перший Земський собор (1549). 1550 — почав діяти «Судебник», а також було запроваджено постійне піше стрілецьке військо, озброєне пищалями, бердишами й шаблями. 1551 — почав діяти «Стоглав» (зведення судових законів). Завоював Казань (1552), Астрахань (1556). Запровадив опричнину (1565–1572). Розгромив Новгород і Псков (1569–1570), фактично ліквідувавши тамтешні республіки. Вів невдалу Лівонську війну (1558–1583).

1532– 1553

Джангір (Джахангір) — п’ятий син Сулеймана I Пишного й Роксолани.

1533

Вперше в турецькій історії султан Сулейман I Пишний оголосив Роксолану не просто старшою, а єдиною дружиною.

1533– 1545

Засновник польського шляхетського роду Олізарів — Олізар (Олізарій, Елізарій) Волкович був старостою чорнобильським.

1536–1605

Альбрехт (Альберт, Ольберт) Ляський (Ласький) — воєвода серадзький, другий чоловік Беати Острозької, матері княжни Гальшки Острозької. Втрутився в боротьбу за молдавський престол (1561) на боці претендента Якоба Гераклідеса Василікоса. Брав участь у поході на Молдавію разом з Дмитром Вишневецьким, насамкінець зрадив його, залишивши без підтримки.

1539–1573 (1582 ?)

Єлена Іллівна Острозька (Ельжбета, Альжбета, Альшбета, Гальшка, 19 июня 1539–1573/1582) — кохана Дмитра Івановича Вишневенького (Байди). Батько — князь Ілля Костянтинович Острозький, мати — Беата Косьцелецька (Костелецька). Була заміжньою тричі: з 1553 — за князем Дмитром Федоровичем Сангушком, після його смерті — за Гурком (Гуркою, Юрієм) Лукашем Ленчицьким, а з 1559 — князем Семеном II Юрійовичем Слуцьким.

1540

Допомагаючи брацлавському управителю князю Семену Пронському, Бернард Претвич полонив татар, що конвоювали бранців, полонених під Баром і Хмельником.

1541–1542

Бернард Претвич здійснив два походи під Очаків, убивши велику кількість татар і взявши у першому поході понад 500 коней.

1545

Під час люстрації (ревізії) Волинського воєводства королівським комісаром Львом Патієм князь Дмитро Вишневецький прибув до Кременця (де перебував королівський комісар) і засвідчив, що володіє у Кременецькому повіті маєтками Кушнин, Підгайці, Окнин, Тараж, Камарин, Крутнів і Лопушин.

1545

Дмитро Вишневецький судився з князем Чарторийським за маєток у Вільно. Після тривалої тяганини Дмитро Вишневецький дістав привілей на маєток Вонячин на Поділлі.

1547–1548

Дмитро Вишневецький під головуванням Бернарда Претвича брав участь у походах на форпост Османської імперії — фортецю Очаків. В одній з експедицій, окрім Претвича та Вишневецького, брали участь брацлавський староста князь Богуш Корецький, сини гетьмана Миколая Сенявського Ярош і Микола, Федір Андрійович Сангушко.

1548

Дмитро Вишневецький притягався до суду за кривдження підданих королеви Бони.

1550

У столиці королівства Польського — Кракові 14 грудня 1550 відбувся показовий королівський суд (насправді — лише судовий фарс) над князями на чолі з Бернардом Претвичем, які мстилися татарам за напади на українські землі.

1550–1553 (1554 ?)

Дмитро Вишневецький прибув до Черкас, згодом обіймав посаду старости канівського й черкаського, брав участь у боротьбі з набігами кримських татар, спираючись на реєстрове и запорозьке козацтво.

1550 (1553 ?)

Дмитро Вишневецький зустрів Єлену Острозьку і закохався в неї.

1551—1557

Дмитро Вишневецький став гетьманом Війська Запорозького.

1552 (1555, 1556 ?) – 1557

На острові Мала Хортиця (Байда) коштом Дмитра Вишневецького розпочалося зведення дерев’яно–земляної фортеці. Звідси запорозькі козаки під проводом Дмитра Вишневецького здійснили низку походів проти Османської імперії та Кримського ханства, насамперед — на турецьку фортецю Очаків і на татарську фортецю Іслам–Кермен. Саме з останнього походу козаки Вишневецького привезли трофейні гармати для новозбудованої фортеці на Хортиці.

1553

Влітку Дмитро Вишневецький «з усією своєю ротою, себто з усім козацтвом і хлопством, яке тримав біля себе, з’їхав до турків, виславши наперед козацьку роту, а потім і сам зі своїми козаками потягнувся до Туреччини» й перебував у Стамбулі. За деякими відомостями, Дмитро Вишневецький мав на меті звільнення свого дядька Федора Вишневецького і його родини. Водночас, низка джерел засвідчує, що Федір Вишневецький на той час помер — отже, зазначена вище мета перебуває під питанням.

1554

Дмитро Вишневецький повернувся з Туреччини.

1554

Дмитро Вишневецький в Каменні (неподалік Любліна) 4 березня 1554 присягнув королю Сигізмунду ІІ Августу в товаристві друга і соратника воєводи Миколая Сенявського. Польський король Сигізмунд ІІ Август призначив Дмитра Вишневецького охоронцем на острові Мала Хортиця (Байда) за дніпровськими порогами.

Ознакомительная версия. Доступно 17 страниц из 81