Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович

Ще яскравіше виступає сей контраст в оцінці сексуальних відносин. Нема чого говорить, що нинішні досвітки і вечерниці, які звелись на просту забаву молодіжи і спільне спання хлопців і дівчат і зовсім позбулись характеру сексуальної сумішки, давніше були зовсім реальною сумішкою. Вона вважається вповні дозволеною і законною для молодіжи, організованої в «парубоцькій» чи «молодецькій громаді», в парубоцькім домі чи гридниці, тим часом як у той же час у своїх стінах родина вимагала від своїх членів сексуальної чистоти, непохитної вірності і т. д. Ми добре знаємо сю подвійну етику козака чи запорожця, коли він почуває себе членом воєнної організації супроти людності цивільної, чи філістерської, і вважає своїм правом, а навіть «молодецтвом» топтати родинну мораль, — і тоді, коли він, вертаючись до своєї родини, почуває себе членом роду, підвласним його обичаю і моралі, і боїться кинути на дівчину найменшу тінь — «бо сватати має». Наша народна поезія, а за нею й новітня література досить яскраво змалювала сю двоїстість, не постаравшись ніколи звести її до якоїсь формули, бо се і не діло поезії. Я ж позволю собі повторити тут те, що висловив уже раніше — що сей козацький чи запорозький обичай був, по всякій правдоподібності, продовженням обичаю давнішого, так як він існував в обставинах князівського і докнязівського ладу, тодішніх організацій дружини-молодіжи, і ще з старших, передкняжих часів, а правдоподібно — ще з передрозселення, коли також, мабуть, уже мали місце організації молодіжи, а з тими і конфлікти інтересів родини і племені.

З сього погляду український весільний обряд, в його різних варіантах, має незвичайний соціологічний інтерес, тим, власне, що він об’єднує і до певної міри примиряє в собі мотиви обох категорій — родово-родинної і воєнно-дружинної (розуміючи дружину в тім ширшім значенні, яке я зазначив вище — парубоцької воєнної організації). З сього погляду він досі ще не був аналізований, хоч деякі дослідники дуже влучно старались освітити його власне з соціологічного становища (розумію особливо праці Вовка і Охримовича), тим часом як інші (Сумцов, Яшуржинський і особливо Потебня) освітлювали його мотиви з становища релігійного (міфологічного) і літературного (поетичної символіки) 1.

1 Література вказана в Історії України, І, вид. 3, с. 344 і 562.

Але обряд сей дає такий складний і разом з ним безконечно цінний і багатий синтез різних категорій мотивів і різних епох, що коло нього ще лишається багато праці, і я був би дуже рад, щоб ті короткі замітки, які я можу йому присвятити в сій праці, викликали нові студії над ним як пам’яткою соціального побуту і поетичної творчості.

Я вважаю, що весільний обряд в основі своїй представляє сполучення двох різних форм заключення подружжя.

Перша — се порозуміння, договір родів молодого і молодої, який переводиться головами, «старостами» сих двох родів, при участі інших членів роду — кожного з свого боку. Ся сторона весільних обрядів — се майже єдиний, в кожнім разі найбільш повний і дорогоцінний відгомін родового пожиття, який ми маємо взагалі в нашій традиції. Невважаючи на свою фрагментарність, на розміщання з іншими мотивами, він доносить до нас не одно ще безпосередньо з тих старих допереселенських часів, коли родоплемінні відносини були підставою соціального ладу, моралі і обичаю 1.

1 Ось кілька тих родових тем для прикладу:

Ой сій, мати, овес на наш рід увесь,

Щоб наш овес рясен був —

Щоб Івасів рід красен був.

А в полі овес рясен [bis], а в нас весь рід красен,

А в нашому роду не буде переводу,

Од старшого до меншого, суди, Боже, до мезинного.

Вийду я на билину, стану я на билину,

Крикну я на родину:

Сходися, родоньку, сходися в купоньку,

Як близький, так далекий,

Убогий і багатий, подарунки відбирати,

Житнії, пшенишниї, все в Бога велишнії.

Ой припади, Марусю, до столу,

Да пусти голос по двору,

Нехай почує рід, плем’я

І твоє вірне діверє.

Як почують зовиці — заскачуть,

Як почують сестриці — заплачуть

(Чуб., ч. 816, 869, 1098, 1184).

Ой роде, роде багатий,

Даруйте товар рогатий:

Даруйте, роде, овечки,

А ви, сестрички, телички,

А ви, сусіди, намітки,

А ви, братіки, коникиї (Мат. етн., III, 167).

Вар.: А ви дайте, братчики, баранці,

А ви дайте, сестрички, ягнички,

Ви, далекий родочку, червоні (Zb. wiad., X, 51; XI, 137).

Зазначу ще, одо на Бойківщині (Турка) староста половину коровая крає «свому народові», а половину лишає «тому народові» (Мат. етн., X, с. 100).

Староста молодого розпочинає переговори з родиною молодої, і коли та дає на се згоду, він переводить потім операцію викупу дівчини для свого молодого родича від родичів дівчини. З сторони дівчини староста її роду проводить і пильнує всіх формальностей — дає благословення своїм старостинським скиптром-палицею на всі ті церемонії, які забезпечують законний, безпечний і щасливий перехід його молодої родички до чужого (але співплемінного) роду. Вся процедура поставлена під охорону релігії; на кожний акт, на кожну церемонію дають благословення староста і батьки (їх функції часто спливаються), і покликується поміч вишніх сил, опікунів роду і родини.

Тепер на кожнім кроці фігурує Трійця, Ісус Христос, Пречиста Мати, святі й ангели як протектори, що освячують і ущасливлюють подружний союз. Коли вилучити сі християнські додатки, виступають наперед два ряди мотивів. З одного боку, космічні сили — сонце, місяць, зорі, які так само, в ролі вишніх протекторів, покликуються як промотори і первовзори різних актів 1.

Райське дерево (гільце) виступає як символ живої сили новозаключного подружжя (зазначую, що саме слово рай, ірий, вирій, і поняття, з ним зв’язані, старші від християнства і від нього в своїй первооснові не залежні) 2.

1 Наводжу кілька мотивів в тім роді:

Мати Івася родила, місяцем обгородила,

Зорею підперезала, до тещі відпроважала,

З скрипками, цимбалами, з молодими боярами, —

Мати Марусеньку родила — місяцем обгородила,

Сонечком підперезала, до свекорка провожала (Чуб., 87, 118, 133).

— Одсунь, Марєчко, віконце та подивися на сонце:

Чи високо сонце на небі, чи хорош Іванко на коні?

— Хорош, матінко, чорнобрів!

— То ж тобі, доненько, Бог судив!

Світи, звіздочко, ясно,

Щоб у Марусі личенько було красно.

Світи ще ясніше, щоб було краснійше,

Івасеньку, веселійте! (Чуб., 136, 137).

Слала зоря до місяця, рано, рано, ранесенько:

— Не заходь ти раній мене, ой місяцю, товаришу!

Зайдемо обоє разом, освітимо небо і землю!

Слала Марія до Іванка: — Ой, Іванку, мій друже вірний!

Не сідай ти на посаду наперед мене, рано, рано, ранесенько!

Сядемо обоє разом, звеселимо ми два двори:

Ой первий двір — батька твого,

А другий двір — батька мого.

!!(Вар.: отця і неньку, усю родиненьку) (Чуб., 112, 156).

Дуже цікава також ся поліська співанка (співана при переїзді молодої до дому молодого), яка тхне дуже передхристиянським богом:

Радуйся, земле (2) — сам Біг да на небо іде.

Радуйся, мати (2) — син невістку везе і т. д. (Чуб., 423).

2 На сім пункті було інтересне розходження в поглядах між прихильниками міфологічної теорії, з котрих був Потебня, і між оборонцями впливів християнської легенди, котрі боронив особливо Веселовський. В праці Сумцова, Культ. переж., 188, можна знайти огляд сеї контроверсії і посередній погляд автора.

Вода — сей символ розмноження і парування — супроводить всі стадії його, почавши від новорічного, теперішнього йорданського поливання закоханих пар 1 і великоднього обливання та літніх грищ коло води і до весільного акту кроплення водою молодих при вступі до нового двору і обрядового умивання або купання після комори (перед вступом в супруже життя), котре сильно виглядає на форму старого заключування подружжя «у води» 2.

1 Після обіду дівки і парубки йдуть на Ордань і умиваються там свяченою водою: парубки умивають дівок, а дівчата парубків, — «тим паче як котра дівка має собі парубка, то вона заздалегідь підмовить, що як прийде на хрещення, то щоб на Ордані умитися удвох: вона його, а він її, бо та вода, кажуть, така зводна, що як тільки вони умиють одне одного, то обов’язково поберуться. Мат. етн. XVIII, с. 166 (Полтавщина).