Молодий місяць - Майер Стефани Морган
Едвард помирав. Було очевидно, що йому залишилося кілька годин. Поряд із ним лежала його мати; обличчя її було якесь неспокійне, навіть по смерті…
…Карлайл удруге переживав усе – пам’ять не підводила його, навіть через століття. Я також ясно бачила все, про що він розповідав: відчай лікарні, гнітючу атмосфера смерті, Едварда в гарячці, його життя, що спливало щохвилини… Я знову затремтіла й прогнала похмурі думки геть.
– Слова Елізабет відлунювали в моїй голові. Як вона здогадалася, що я здатен зробити? Невже хтось і справді може хотіти цього для свого сина?
Я подивився на Едварда. Хоч який хворий, усе одно він був прегарний. В його обличчі було щось чисте й хороше. Я б хотів, щоб у мого сина було таке обличчя.
Після скількох років непевності я зрештою здійснив своє бажання. Спочатку я відвіз Едвардову матір у морг, а тоді повернувся до нього. Ніхто й не помітив, що він усе ще дихає. Було недостатньо рук, недостатньо очей, щоб простежити й за половиною пацієнтів. У морзі нікого не було – принаймні нікого живого. Я непомітно виніс Едварда через чорний хід і, пересуваючись по дахах, поніс до свого дому.
Я не був упевнений, як чинити. Я вирішив завдати йому такі точно рани, які отримав сам кілька століть тому в Лондоні. Пізніше я пожалів про це. Все тривало довше й болючіше, ніж було потрібно.
І все-таки я не шкодую. Я ніколи не жалкував, що врятував Едварда…
…Карлайл потрусив головою, повертаючись у теперішнє. Усміхнувся до мене.
– Гадаю, мені варто відвезти тебе додому.
– Я сам відвезу її додому, – сказав Едвард. Він зайшов через темну їдальню, рухаючись дуже повільно. Його обличчя було спокійне, на ньому нічого не можна було прочитати, але щось трапилося з його очима – щось, що він намагався приховати. Я відчула спазм тривоги у животі.
– Мене може відвезти Карлайл, – сказала я. І зиркнула на свою сорочку. Блакитна бавовна було просочена й поплямована кров’ю, праве плече вкрите товстою рожевою кіркою.
– Зі мною все гаразд, – голос Едварда був безпристрасний. – Все одно тобі доведеться переодягнутися. Якщо ти постанеш перед Чарлі у такому вигляді, у нього буде серцевий напад. Я попрошу Алісу щось тобі позичити.
Він знову вийшов через кухонні двері. Я схвильовано глянула на Карлайла.
– Він дуже засмучений.
– Так, – погодився Карлайл. – Сьогодні трапилося саме те, чого він боявся найбільше. Біля нас ти завжди в небезпеці.
– Це не його вина.
– І не твоя також. Я відвела погляд від Карлайлових прекрасних розумних очей.
Я не могла з ним погодитися.
Карлайл простягнув мені руку й допоміг злізти зі столу. Я пішла за ним у вітальню. Есме була вже там; вона витирала підлогу в тому місці, де я впала. Відчувався сильний запах хлору.
– Есме, дозволь мені, – я відчула, як моє обличчя знову почервоніло.
– Я вже закінчила, – сказала вона, усміхаючись. – Як ти почуваєшся?
– Зі мною все гаразд, – запевнила її я. – Карлайл зашиває швидше, ніж будь-хто з лікарів, у яких я була.
Вони обоє усміхнулися.
З чорного ходу з’явилися Едвард та Аліса. Аліса одразу ж кинулася до мене, Едвард не квапився, з виразу його обличчя нічого не можна було зрозуміти.
– Ходімо, – сказала Аліса. – Одягнемо тебе в щось не таке похмуре.
Вона дала мені сорочку Есме, яка була такого самого кольору, як і моя. Я була впевнена, що Чарлі нічого не помітить. Довга біла пов’язка на моїй руці, не забруднена кров’ю, мала не такий уже й страшний вигляд. Чарлі зовсім не здивується, коли побачить мене з пов’язкою.
– Алісо, – прошепотіла я, тільки-но вона підійшла до дверей.
– Так? – відповіла вона пошепки й, схиливши голову набік, подивилася на мене з цікавістю.
– Наскільки все погано? – я не була впевнена, що мене не почують, навіть якщо я говоритиму пошепки. Хоча ми й були нагорі, за зачиненими дверима, він Едвард одно міг почути мене.
Її обличчя напружилося:
– Я ще не впевнена.
– Як Джаспер? Вона зітхнула:
– Він дуже незадоволений собою. Це немов виклик, кинутий йому, а він ненавидить почуватися слабким.
– Це не його вина. Скажи йому, що я зовсім на нього не злюся, зовсім. Гаразд?
– Звісно.
Едвард чекав на мене біля вхідних дверей. Тільки-но я піднялася сходами, він мовчки відчинив переді мною двері.
– Візьми свої речі! – крикнула Аліса, коли я повільно підійшла до Едварда. Вона принесла два пакунки, один напіврозгорнутий, дістала з-під рояля мою камеру й поклала все це в мою здорову руку. – Зможеш подякувати мені пізніше, потому як відкриєш подарунки.
Есме та Карлайл тихо побажали мені доброї ночі. Я помітила, як вони косили очима на свого байдужого сина – так само як і я.
Коли я опинилася надворі, мені стало легше. Я швидко пройшла повз ліхтарі й троянди, які навіювали мені неприємні спогади. Едвард мовчки ступав поряд. Він відчинив для мене пасажирські дверцята, і я сіла не протестуючи.
На щитку красувався великий червоний бант, прив’язаний до нового стерео. Я зірвала його і жбурнула на підлогу. Поки Едвард сідав у машину з другого боку, я запхала бант під сидіння.
Едвард не дивився ні на мене, ні на стерео. Жоден із нас не ввімкнув його, в машині панувала тиша, яка дивно підсилювалася гучним ревом мотора. Едвард їхав занадто швидко по темній звивистій дорозі. Ця мовчанка зводила мене з глузду.
– Скажи щось, – попросила я нарешті, коли він виїхав на трасу.
– Що ти хочеш почути? – запитав він байдуже. Я скулилася від його байдужості.
– Скажи, що пробачаєш мені.
Від цих слів його обличчя ожило – на ньому проступила злість.
– Пробачаю тобі? За що?
– Якби я була обережнішою, нічого б не трапилося.
– Белло, ти просто порізалася папером, навряд чи це заслуговує на смертну кару.
– Все ж таки це моя вина. Мої слова прорвали дамбу.
– Твоя вина? Якби ти порізалася в домі Майка Ньютона, наприклад, і там були б Джесика, Анжела та інші твої нормальні друзі, що б найгірше тоді могло з тобою трапитися? Хіба що вони б не змогли знайти для тебе пов’язки… Якби ти зачепила купу скляних тарілок і перевернула їх на себе – навіть без сторонньої допомоги, – що серйозне могло б статися? Ти б забруднила кров’ю сидіння машини, поки вони везли б тебе в лікарню? І Майк Ньютон тримав би тебе за руку, поки тобі накладали б шви, – він би не пригнічував нестримного бажання вбити тебе увесь час, поки був поряд. Не вини в цьому себе, Белло. Це все тільки змусить мене відчувати ще більшу огиду до себе.
– Як у біса Майк Ньютон узагалі потрапив у цю розмову? – розлютилася я.
– Майк Ньютон потрапив у цю розмову, тому що він у біса буде тобі кращою парою, аніж я, – гаркнув Едвард.
– Краще вмерти, ніж бути з Майком Ньютоном, – відтяла я. – Краще вмерти, ніж бути не з тобою.
– Не драматизуй, будь ласка.
– Тоді не будь смішним.
Він не відповів. Він пильно дивився у вітрову шибку. Його обличчя було похмуре.
Я напружилася, намагаючись якось урятувати цей вечір. Коли ми під’їхали до мого дому, я ще так нічого й не придумала.
Едвард вимкнув двигун, але його руки були досі прикуті до керма.
– Залишишся сьогодні? – запитала я.
– Мені треба додому. Менше за все мені хотілося, щоб він пішов собі розкаюватись.
– Заради мого дня народження, – не вгавала я.
– Тобі варто визначитися – або ти хочеш, щоб люди ігнорували твій день народження, або ні. Те або те.
Його голос був різкий, але не такий серйозний, як до цього. Я зітхнула з полегшенням.
– Гаразд. Я вирішила, що не хочу, щоб ти ігнорував мій день народження. Побачимося нагорі.
Я обернулася, забираючи свої подарунки. Він нахмурився.
– Тобі не обов’язково їх брати.
– Але я хочу, – відповіла я автоматично, а потім подумала, чи використовував він зворотну психологію.
– Ні, не хочеш. Карлайл та Есме витратили на тебе гроші.
– Якось переживу, – я незграбно взяла подарунки здоровою рукою і захлопнула по собі дверцята машини. Менш ніж за секунду Едвард уже стояв біля мене.
Похожие книги на "Молодий місяць", Майер Стефани Морган
Майер Стефани Морган читать все книги автора по порядку
Майер Стефани Морган - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.