На білому світі - Зарудний Микола Якович

Вона.Не лізь, чуєш, бо як дам! Ой, ну…

Він.Все його виглядаєш? Він уже й забув про тебе. У місті, знаєш, які ходять!

Вона.Хай собі ходять… Це не твоя печаль, Юхиме.

Він.Не дочекаєшся ти його, Степко.

Вона.Дочекаюсь… Іди вже до свого трактора, бо як дізнається Коляда, то…

Він.Я і взавтра прийду, Степко…

Коляда йде на кущ калини і сполохує молодят…

4.

Мине ще кілька днів, і цей величезний будинок заповнять сотні хлопців та дівчат, вони з'їдуться сюди зі своїх сіл, містечок, міст з важкими чемоданами і клунками, обніматимуться при зустрічах, немов не бачились вічність. Перші дні в кімнатах будуть влаштовуватись царські вечері, кожний таскатиме сюди все, що привезено з дому… Потім усе ввійде в звичне русло, студенти почнуть бігати в їдальню, бібліотеки, читалки і по вечорах питимуть кип'яток з халвою.

А зараз тут ще господарюють ремонтники; пахне вапном, фарбою, мастикою. Платон переступає через відра, згинаючись в три погибелі, пролазить під козлами, добираючись до своєї кімнати, яку він займає всі канікули з височайшого дозволу коменданта гуртожитку Єрофея Пименовича Кашкіна — невсипущого стража академівського майна і моралі. Він знав не тільки студентів, а й чемодани їхні, бо майже весь свій вік прослужив військовим каптенармусом і звик сприймати дійсність через речі. У гуртожитку Кашкін проводив по вісімнадцять годин на добу, і від його пильного ока не могло приховатись ніщо. Тому хлопці взимку викручували в найдальших кутках коридорів лампочки, щоб забезпечити ліричну обстановку для розмов зі своїми подругами, але їхні плани завжди зазнавали краху, бо Єрофей Пименович був насторожі…

І ще Єрофей Пименович мав страшенну пристрасть до наказів. Він щодня писав їх безліч і вивішував на дошці оголошень. У цих наказах відзначалось, що в одній з кімнат ліжко номер три було неакуратно заправлене, що студентка Т. вивісила деякі речі свого туалету з метою сушіння на балконі, а по хімії одержала двійку, що після 23.00 у кімнаті №… порушувалась тиша при допомозі сміху. Одним словом, кожний необачний крок мешканця гуртожитку фіксувався наказами Єрофея Кашкіна. До Платона Єрофей Пименович ставився з величезною повагою, бо той, повернувшись з армії, щось із рік не скидав своєї форми і при зустрічі віддавав честь… Кашкін поселив Платона в найкращій кімнаті на трьох осіб, з балконом і видав два матраци. Він любив поговорити з Платоном, цікавлячись, головним чином, його службою у війську. Такі діалоги велися наодинці, бо мовилось про військові справи, і це треба розуміти…

— Здравія желаю! — відчеканив Платон, побачивши Кашкіна.

Той козирнув і пішов за хлопцем.

— Скоро поз'їжджаються наші,— не приховав радості.— А що в тебе чути, Платоне?

Вони заходять до кімнати, і Гайворон починає розповідати про все: яка черга була на станції технічного обслуговування, що він робив, які й звідки заїжджали туристи. Вислухавши повний рапорт, Єрофей Пименович іде геть, обіцяючи зазирнути пізніше. Вже в коридорі, між іншим, повідомляє:

— Да, там дзвонила тобі якась… о 18.15.

— Дзвонила?!

— Умгу.— Єрофеєві Пименовичу не подобається цей радісно-тривожний тон. Взагалі він терпіти не міг, коли дзвонили сторонні особи в гуртожиток, і видав наказа, згідно якого вахтери могли покликати до телефону студента тільки тоді, коли просили з академії. Для Платона сьогодні зробив виняток.

Так, це дзвонила вона, Наталка. Платон почав прасувати штани. Небагато часу минуло після тієї неприємної події в лісі, і юнак почуває себе дуже незручно, коли зустрічається з Наталкою.

В автоінспекції, куди того ж вечора припровадили патрулі «Москвича», нервово ходив по кімнаті полковник середнього віку.

— Це вона,— сказав він майорові автоінспекції, побачивши Наталку, а потім з докором дівчині: — Ти знаєш, Наталко, чим усе це могло скінчитись для тебе?

— Я гадаю, товаришу полковник,— офіційним тоном промовив майор,— що ви забороните своїй дочці сідати за кермо машини.

— Звичайно, більше цього не буде.

— А ви, молодий чоловіче,— це до Платона,— повинні були доставити хвору дівчину додому, а не возити в ліс…

— Я сама його попросила, він не винен,— захищала Наталка.

— Товаришу Гайворон,— не слухав дівчину майор,— за порушення правил експлуатації автотранспорту штрафую вас на суму…

— Тату, заплати!

— Ні, я сам.— Платон поспішно взяв квитанцію і вибіг на вулицю.

— Ми вас підвеземо додому,— почув голос Наталки.

— Сідайте,— запросив полковник і подав руку.— Будемо знайомі — Нарбутов, Михайло Костянтинович.

— Гайворон, Платон Андрійович.

— Ви пробачте моїй Наталці сьогоднішню історію. Розумієте, у неї хворе серце, лікарі забороняють ходити, а вона,— з докором подивився на дочку,— пускається в такі мандри…

— Є цікавіші теми для розмови,— перебила Наталка батька.

— Як можна, зовсім не знаючи машини, сідати за кермо? — не заспокоювався Нарбутов.

— Ти мене погано вчив, батьку.

— Уявіть собі мій стан, я приїхав з роботи, не встиг умитись, дивлюсь: нема ні машини, ні Наталки…

— Мені хотілось поїхати до лісу…

Біля багатоповерхового будинку на бульварі полковник загальмував.

— Зайдімо до нас, повечеряймо, згода?

— Ідея! — сказала Наталка. Платон відмовлявся, але не дуже…

Ольга Аркадіївна — мати Наталки — зустріла дочку емоційною сумішшю сліз і радості. Негайно полічила пульс і запропонувала ліки, які та слухняно випила. Після цих процедур дівчину поклали в їдальні на тахту. Тим часом Михайло Костянтинович переодягнувся в цивільний костюм і приніс з холодильника все, що там стояло в баночках, каструлях, мисках.

— Допомагайте,— сказав просто, як своїй людині в домі, Платонові.

— Сидіть, сидіть,— запротестувала господиня, але юнак уже був на кухні і чистив оселедця.

— Якими б ми були солдатами з Платоном, коли б самі не добули закуски,— гукав Нарбутов.

— Солдат з тебе, батьку, ще туди-сюди, а кухар — нікудишній.

— Наталочко, не підривай авторитету, бо посаджу на «губу»,— обіцяє Михайло Костянтинович.

— Почалося,— усміхається Ольга Аркадіївна, звертаючись до Платона,— вони в мене обоє забіяки.

Нарбутов дістає з холодильника пляшку коньяку і передає Платонові, сам бере сифон з водою.

— Кроком руш! — парадним кроком ідуть в їдальню. Наталка сміється.

Гайворон почував себе зовсім невимушено в колі дружної сім'ї, здавалось, що він знає цих людей уже багато літ.

— По конях! — піднімає чарку полковник.— За успішне завершення героїчного автопробігу Наталки Нарбутової, неслухняного дівчиська і за…

— За наше знайомство,— кидає погляд на юнака Наталка, а після паузи додає: — 3 автоінспекцією… Вогонь!

*

Платон повертався від Нарбутових пізно. Попрощавшись, Наталка пішла спати, а вони ще довго сиділи з Михайлом Костянтиновичем на балконі, повитому диким виноградом, курили. Якось непомітно для себе, хлопець довірливо розповів Нарбутову про своє життя, про матір, про село і про сьогоднішню зустріч з його дочкою.

Від згадки про Наталку обличчя Нарбутова враз посмутнішало:

— Вона сама не знає, яке хворе в неї серце… Захворіла ще в десятому класі… ось уже четвертий рік… Возили по лікарях, лежала кілька місяців у клініці Амосова. Треба робити операцію, але лікарі не гарантують, що вона виживе… Отаке, Платоне, горе у нас. Але про її хворобу у нас в домі ніхто не говорить… тримаємось з Ольгою. Ви заходьте до нас, якщо матимете бажання.

— Я прийду…

Біля кінотеатру «Україна» Платон мимоволі зупинився; з величезного, на всю стіну, плаката на нього дивилась… Наталка. Геть такою вона була тоді в лісі. Демонструвався фільм: у головній ролі — зірка польського екрану Інга Томбрзинська. Так ось на кого схожа його знайома…