Робінзон Крузо - Дефо Даниэль
Ознакомительная версия. Доступно 15 страниц из 73
Але це ще було не все. Оскільки мої товари складалися з англійських мануфактур — полотна, сукна та байки — і взагалі з таких речей, які в цих краях особливо цінувались і на які завжди був попит, я розпродав їх з добрим зиском; скажу лише, що вкладений капітал почетверився, і я значно розширив свою плантацію, набагато випередивши бідолашного сусіда, бо передусім купив негра-невільника і найняв ще одного робітника-европейця, крім того, якого капітан привіз мені з Лісабона.
Але зловживання багатством часто призводить до великих нещасть; так було й зі мною. Наступного року справи па плантації йшли успішно, і я мав п’ятдесят великих пак тютюну, крім тих, що роздав сусідам в обмін на речі першої необхідності. Всі ці п’ятдесят пак, кожна вагою сто фунтів, лежали напоготові, чекаючи, коли повернеться корабель з Лісабона. Підприємство моє зростало, але що більше я багатів, то більше з’являлось у моїй голові нездійсненних задумів, тобто, тих, які часто-густо руйнують найкращих ділків. Коли б я задовольнився тим, що мав, то, мабуть, дочекався б життєвих радощів, про які так переконливо казав батько, називаючи їх постійними супутниками тихого, скромного існування. Але мені судилась інша доля: як і раніше, я сам був винний в усіх моїх нещастях. І ніби навмисне для того, щоб збільшити мою провину і навіяти ще тяжчі думи про мою долю, віддаватись котрим я мав досить часу в моєму сумному майбутньому, всі мої невдачі були виключно наслідком моєї непоборної пристрасті до мандрівок, хоч переді мною відкривалася найяскравіша картина корисного й щасливого життя, коли б я тільки продовжував розпочате, скориставшись усіма благами, якими так щедро обдаровували мене природа та провидіння, і виконував свій обов’язок.
Як і тоді, коли тікав від батьків, я й тепер не був вдоволений. Я відмовився від можливого достатку, а може, й багатства, що мала б дати нова плантація, тільки через те, що мене охопило нерозсудливе й нестримне бажання збагатіти швидше, ніж дозволяли обставини. Отже, я кинувся у таку безодню нещасть, у яку, мабуть, не попадала жодна людина і з якої навряд чи можна було вийти живому та здоровому.
Тепер докладно розкажу, що сталося далі. Проживши в Бразілії майже чотири роки і значно збільшивши вартість своєї плантації, я, цілком зрозуміло, не тільки вивчив іспанську мову, а й познайомився та заприятелював з моїми сусідами — плантаторами, а також з купцями із Сан-Сальвадора {30}, найближчого до, нас порту. Зустрічаючись із ними, я часто розповідав про дві мої подорожі до узбережжя Гвінеї, про торгівлю з тубільцями й про те, як легко там за дрібничку — за якесь намисто, іграшки, ножі, ножиці, сокири, дзеркальця тощо — придбати не тільки золотий пісок, зерно і слонову кістку, але й велику кількість негрів-невільників для роботи в Бразілії {31}.
Мої оповідання вони слухали дуже уважно, особливо коли йшлося про купівлю негрів. За тих часів работоргівля була дуже обмежена й потребувала так званого «асьєнто» {32}, тобто дозволу від іспанського або португальського короля; тому негри-невільники траплялися рідко і коштували силу грошей.
Якось зібралося велике товариство — я, кілька моїх знайомих плантаторів і купців, — і ми жваво бесідували на цю тему. Наступного ранку троє з моїх співбесідників з’явилися до мене й заявили, що, добре обміркувавши усе сказане мною напередодні, вони прийшли зробити мені таємну пропозицію. Взявши з мене слово, що наша розмова залишиться між нами, вони сказали, що мають на думці послати до Гвінеї корабель; що вони, як і я, мають плантації й нічого не потребують так, як робочих рук; що торгувати певільниками надто непевна справа, і що вони не зможуть відкрито продавати негрів, повернувшись до Бразілії, а тому думають зробити тільки один рейс, потай привезти негрів і розподілити їх між собою для роботи на плантаціях. Питання полягало лише в тому, чи я згоджуся піти до них на корабель судновим прикажчиком, тобто узяти на себе закупівлю негрів у Гвінеїі Вони запропонували мені однакову з іншими кількість негрів, причому мені не треба було нічого вкладати в цю справу.
Це була, слід визнати, чудова пропозиція, коли б її зробили людині, що не має власної плантації, яку треба доглядати, в яку вкладено багато грошей і яка з часом обіцяла стати дуже прибутковою. Але для мене, власника такої плантації, кому слід було тільки ще років три-чоти-ри продовжувати розпочате, одержавши з Англії решту своїх грошей, — разом з цим невеличким додатком мій капітал становив би тисячі чотири фунтів стерлінгів і зростав би й далі, — для мене навіть думати про таку подорож було нечуваним безглуздям.
Однак мені судилося бути винуватцем власної загибелі. Як і тоді, коли я не мав сили подолати своїх бродяжницьких нахилів і не послухався добрих порад батька, так і тепер я не міг опиратись зробленій мені пропозиції. Коротше кажучи, я відповів плантаторам, що охоче поїду, коли на час моєї відсутності вони візьмуться доглядати моє майно і розпорядяться з ним за моїми вказівками, якщо я не повернуся. Вони урочисто пообіцяли мені все це виконати, скріпивши пашу угоду письмовим зобов’язанням. Я ж склав формальний заповіт на випадок моєї смерті: єною плантацію та рухоме майно я відписав португальському капітанові, який врятував моє життя, але зробив застереження, щоб половину мого капіталу він відіслав до Англії.
Одно слово, я вжив усіх заходів, щоб зберегти своє рухоме майно й підтримати порядок на плантації. Коли б я виявив хоч частку такої мудрої обачності щодо себе, коли б я так само тверезо судив про те. що повинен і чого не повинен робити, то, певне, не кинув би цього вдало розпочатого діла, не знехтував би такими великими надіями на успіх і не пустився б у море з його повсякчасними небезпеками, не кажучи вже про те, що в мене були особливі підстави сподіватись усякого лиха від майбутньої подорожі.
Але мене квапили, і я сліпо скорився велінням своєї фантазії, а не голосу розуму. Отже, корабель було споряджено, навантажено відповідними товарами, і все влаштовано за взаємною угодою учасників експедиції. Лихої години, 1 вересня 1659 року, я ступив на корабель. Саме того дня, як і вісім років тому, коли я втік від батька та матері в Гулль, — того дня, коли я повстав проти батьківської волі і так безглуздо розпорядився своєю долею.
Наше судно мало щось із сто двадцять тонн місткості: на ньому було шість гармат і чотирнадцять чоловік екіпажу, не рахуючи капітана, юнги та мене. Важкого вантажу у нас не було, і весь він складався з різних дрібних виробів, які звичайно вживають для торгівлі з неграми: із намиста, шматочків скла, черепашок, дзеркалець, ножів, ножиць, сокир тощо.
Того самого дня, коли я ступив на корабель, ми знялися з якоря й попливли на північ вздовж побережжя Бразілії, розраховуючи повернути до африканського берега, коли досягнемо десятого або дванадцятого градуса північної широти: такий був тоді звичайний курс кораблів. Весь час, поки ми держались наших берегів, до самого мису Святого Августина {33}, стояла гарна погода, тільки було дуже жарко. Від мису Святого Августина ми повернули у відкрите море і скоро згубили землю з очей. Ми йшли приблизно на острів Фернандо ді Норонья {34}, тобто на північно-північний схід, залишаючи цей острів з правого борту. На дванадцятий день ми перетнули екватор і, за нашими останніми спостереженнями, були вже під 7°22' північної широти, коли на нас несподівано налетів жорстокий шквал. То був справжній ураган. Він знявся на південному сході, потім повернув у протилежний бік і нарешті задув з північного сходу з такою страшною силою, що протягом дванадцяти днів ми тільки мчались за вітром і, пустившись напризволяще, пливли туди, куди нас гнала люта стихія. Нема чого й казати, що всі ці дванадцять днів я щохвилини чекав смерті, та й ніхто на кораблі не сподівався, що залишиться живим.
Ознакомительная версия. Доступно 15 страниц из 73
Похожие книги на "Робінзон Крузо", Дефо Даниэль
Дефо Даниэль читать все книги автора по порядку
Дефо Даниэль - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.