ДО ЕР. Вибране - Кіяновська Маріанна
Тут можно читать бесплатно ДО ЕР. Вибране - Кіяновська Маріанна. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mir-knigi.info (Mir knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
«Це всього лише світ. Полічити б його по двоє…»
Це всього лише світ. Полічити б його по двоє:
Реконкіста обіймів, загарбницька сутінь… Рани
Мироносиць-троянд… Я нікуди не йду з тобою.
Я до тебе повернусь, та спершу в тобі розтану…
Ти забудеш мене. Я маленька, як вдень, пір'їна
Із крила серафима, ти мав би про це знати…
Я подібна до смерті. Це значить, я знов повинна
Забувати, як смерть. І троянди, як смерть, стинати…
«Традиція усмішок. Етика блудних сердець…»
Традиція усмішок. Етика блудних сердець…
Цей день — Магдалині… Бо що вона має віднині?
Осінні скарби? Чи сліди на обпаленій глині?
Чи спогад у серці, немов на шляху камінець?
Чи захист від вітру? Чи віру — тяжку і страшну?
Чи чорну полегкість із надр божевілля і раю?
Цей день — Магдалині… Їй душу посаджено скраю:
Творець паліндромів відкриє її глибину.
А тінь, як блудниця. А жінка — свята і крихка.
А вилиці — срібні від сліз і від кіс, що втирали
Не ноги, а біль; все збагнула, бо все пам'ятала
Не вічна душа, а холодна від втоми рука…
Кого ти любила? Та ж Бог був убогий, як бог.
Хіба що не ти пригасала, а хтось із надсадних.
Ти майже свята, ти із вічних пригадувань, ладних
За двох помолитись — і вмерти також за обох…
«Нам важко так не вірити, а знати…»
Нам важко так не вірити, а знати,
Що є озера, із яких ми люди,
Що ріки є, де мусимо втрачати,
Що є душа, а іншої не буде.
Йдуть човники від Бога і до раю
З рибалками і снастю, повні риби.
Назви мені усе, чого не маю,
І розкажи, чого ми не змогли би.
На цій землі, яка горить і тане,
Пропалена зорею у зеніті.
Ми — в човниках приречені прочани,
Упіймані у власні Божі сіті.
«Жалобна пісня ангелів. Слова…»
Жалобна пісня ангелів. Слова
Тривають вічно, холодно і тяжко.
Планету-крихту вергає мурашка,
Якій на серці сонце спочива.
Гарячий обрій. Хто його зірки?
Хламида часу ветха і дурманна.
Мурашці відчиняється нірвана,
Неначе брама в простір навпаки.
«Піт ритуалів. Простір як розсадник…»
Піт ритуалів. Простір як розсадник
Добра і зла — та світла і пітьми.
Ти капельмейстер примхи, розпорядник
Початків літа, залишків зими.
Прости мені, що сина не народжу,
Бо вже мені печалі не стає.
Я маю душу, ніби сутінь Божу,
Яка — неісходиме і моє.
«Не маєш мови. Ніч тебе знесилить…»
Не маєш мови. Ніч тебе знесилить,
Знеславивши слідами на піску.
Лаковані сувої снів і милиць
Відлунюють зозулиним ку-ку.
Від погляду до смерті — ангел тільки,
Якому не сповідано душі.
І кровоточать ясна від горілки
В прозорі ненаписані вірші.
«Запротореність ангела в світ — і минання зерна…»
Запротореність ангела в світ — і минання зерна.
Гострий смак у причасного хліба й причасної крові.
Алегорія віри — у вимірах хвої. Війна
За ковчег новосвітній з трухою хреста без любові.
Зоовидива й зорі. І небом проходять полки.
Всі народи позначені знаками днів і вибоїн.
Храм паломників босих — у пальмовім вітті. Гілки —
Знак печаті печалі, де ворог — поет, а не воїн.
Злісно зведено цноту: бар'єр, що набух в барельєф.
Проростання вологе — назовсім, і щоб не вертати.
Темна смуга дороги: обіцяно тисячу льє.
Йдуть полями ваганти. Міжчасся ковтає Карпати.
«Я з ковчегу, де Ной заблукав…»
Я з ковчегу, де Ной заблукав був у нетрищах сховищ:
Надто слизько ішлося — і надто боявся води.
Зуб за зуб. Гріх за гріх. А невпійманих крильми не зловиш.
Світ за світ. День за днем запрокляті лишають сліди.
Я з ковчегу, де Ной. Лабіринти притулків порожніх.
Хтось один уцілів, забажавши прикритись плащем.
Я кохаю тебе. Я великої віри безбожник.
Цей потоп — по мені. Як молебен, я йду за дощем.
«Всього лиш квіти, і всього лиш з тих…»
Всього лиш квіти, і всього лиш з тих,
Які не вміють відцвітати вільно…
Я дика пустка, і мені не вільно
Дізнатися про те, що ти не встиг
Мене впізнати і мене знайти.
Із жовтих руж злітатиме позлітка.
Візьму тебе за істинного свідка,
Бо тільки ти існуєш, тільки ти.
«Чорний вік одноденки: прийняти, пройти…»
Чорний вік одноденки: прийняти, пройти, пережити.
Голе горло могили життя оспівати не зможе.
Я приходжу до тебе — ще дівчинка: коси і квіти.
Порятуй мене, світе! Не дай мені спокою, Боже!
«Чи той Коран — так само як кора?..»
Чи той Коран — так само як кора?
Чи та кора — так само наче рана?
Іду до тебе наче хтось з пра-пра…
Душа тонка. Земля — обітована.
Увечері затягнуться піском
Сліди спасенних з ликами солдатів.
Дотліє вітер. Полум'я стрибком
Наздожене вмираючих по страті.
То буря світу, то її прибій
Ридає вслід за Сином Чоловічим.
Я вийду із вогню. Ти будеш мій.
Ми надто голі — і прикритись нічим
В примиренні з собою. Я чи ти
Врятовані у Господа? Чи, може,
Оті піски, що бачили хрести,
Запам'ятали одкровення Боже?
Похожие книги на "ДО ЕР. Вибране", Кіяновська Маріанна
Книги похожие на "ДО ЕР. Вибране" читать онлайн бесплатно полные версии.
Кіяновська Маріанна читать все книги автора по порядку
Кіяновська Маріанна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.