— Якщо ви не проти, я просто знову скористаюся спальним мішком, — проігнорував його зауваження Джейкоб, обійшов нас і заліз у спальник. — Я не зовсім був готовий прокидатись. Сьогодні в мене була не найліпша ніч.
— Це була твоя ідея, — байдуже промовив Едвард.
Джейкоб скрутився калачиком і вже заплющив очі. Він мирно позіхав.
— Я не мав на увазі, що це була не найліпша ніч у моєму житті. Я просто хотів сказати, що трохи не виспався. Я вже гадав, що Белла ніколи не замовкне.
Я здригнулась і уявила, про що я могла базікати уві сні. Варіанти були жахаючими.
— Я радий, що ти задоволений, — пробубонів Едвард.
Джейкові темні очі швидко розплющились.
— А хіба ти не добре провів ніч? — самовдоволено запитав він.
— Не можу сказати, що це була найгірша ніч у моєму житті.
— Гадаю, вона входить в першу десятку, чи не так? — знов спитав Джейкоб, продовжуючи насолоджуватись моментом.
— Можливо. Джейкоб посміхнувся і заплющив очі.
— Але, — продовжив Едвард, — навіть якщо б учора вночі я міг зайняти твоє місце, вона б не очолила десятку найкращих ночей у моєму житті. І не мрій.
Джейкоб розплющив очі, ривком підвівся, його плечі були напружені, а очі пильно дивились на Едварда.
— Знаєш що? Мені здається, тут забагато люду…
— Не можу не погодитись.
Я штовхнула Едварда ліктем під ребро — тепер, мабуть, у мене буде синець.
— Тоді, думаю, я посплю трохи пізніше, — скривився Джейкоб. — Та й у будь-якому разі мені потрібно поговорити з Семом.
Він на колінах поповз до виходу і схопився за язичок блискавки.
Біль пронизав мій хребет і поповз униз у напрямку шлунку — я раптово збагнула, що це може бути останній раз, коли я його бачу. Він повертається до Сема, повертається, щоб боротися з юрбою кровожерливих вурдалаків-перволітків.
— Джейку, стривай, — кинулась я за ним, і моя рука опустилась, щоб ухопити його долоню.
Він відсмикнув руку, перш ніж я встигла торкнутися.
— Будь ласка, Джейку. Ти не залишишся?
— Ні.
Його відповідь була холодною та різкою. Я знала, що на моєму обличчі відбився весь біль, який я відчувала, тому що Джейк пом’якшав, і напівусмішка з’явилась на його вустах.
— Не хвилюйся за мене, Білко. Зі мною все буде гаразд, як зав жди, — він силувано розсміявся. — До того ж невже ти гадаєш, що я дозволю Сетові зайняти моє місце в зграї, отримувати все задоволення і всю славу? Ага, розігнався, — він пирхнув.
— Будь обережним…
Він вислизнув із намету перш, ніж я встигла закінчити речення.
— Облиш це, Белло, — почула я його бурмотіння, коли він застібав намет ззовні.
Я розрізнила звук кроків, що віддалялися, але потім стало на диво тихо. Вітер більше не скаженів. Можна було почути ранкові співи пташок десь у горах — і більше нічого. Джейкові кроки також стихли.
Я закуталася в свої куртки і притулилась до Едвардового плеча. Ми довго мовчали.
— Скільки ще? — нарешті спитала я.
— Аліса сказала Сему, що все почнеться десь приблизно за годину, — м’яко, але похмуро відповів Едвард.
— Ми будемо разом. Незважаючи ні на що.
— Незважаючи ні на що, — погодився він, і його очі звузились.
— Я знаю, — промовила я, — я також за них боюся.
— Вони вміють за себе постояти, — запевнив мене Едвард, навмисно додавши в голос безтурботності. — Я просто не люблю пропускати всі веселощі.
Знову він про веселощі! Мої ніздрі роздулися.
Він поклав руку мені на плече.
— Не хвилюйся, — запевнив він мене і поцілував у чоло.
Ніби можна було примусити себе не хвилюватися!
— Звісно, звісно.
— Хочеш, щоб я тебе розважив? — видихнув він і пробігся своїми холодними пальцями по моїй вилиці.
Я мимовільно здригнулась — ранок досі був холодним.
— Може, не зараз, — відповів він сам собі, забираючи руку.
— Є й інші шляхи розважити мене.
— Що б ти хотіла?
— Ти міг би розповісти мені про десять своїх найліпших ночей, — запропонувала я. — Мені цікаво.
Едвард засміявся.
— Спробуй здогадатися.
Я похитала головою.
— Є забагато ночей, про які я не знаю, ціле століття не відомих мені ночей.
— Зумисне для тебе зроблю коло пошуку вужчим. Всі мої найкращі ночі трапились відтоді, як я зустрів тебе.
— Справді?
— Так, справді — сподіваюся, що в нас їх іще багато попереду.
Я трохи поміркувала і відповіла:
— Я можу пригадати лише свої найкращі ночі.
— Вони можуть бути однаковими, — підбадьорив він мене.
— Що ж. Це була найперша ніч. Ніч, коли ти залишився у мене.
— Так. Ця ніч входить у мою десятку також. Але ти, певна річ, не можеш пам’ятати моєї улюбленої частини цієї ночі.
— Точно, — згадала я. — Тієї ночі я також базікала уві сні.
— Ага, — погодився Едвард.
Кров прилила мені до обличчя, коли я знову спробувала згадати, що ж таке я могла говорити, перебуваючи в обіймах Джейка. Я не пам’ятала, що мені наснилось і чи взагалі мені щось снилось, тож у мене нічого не вийшло.
— Що я бурмотіла минулої ночі? — прошепотіла я тихіше, ніж раніше.
Він здригнувся замість відповіді, а я поморщилась.
— Все так погано?
— Нічого жахливого ти не казала, — зітхнув він.
— Будь ласка, скажи мені.
— В основному ти промовляла моє ім’я, як завжди.
— Так, це не погано, — обережно погодилась я.
— Вже під ранок ти почала бубоніти якісь нісенітниці, на кшталт: «Джейкоб, мій Джейкоб», — (я чула, як йому боляче, навіть у його шепоті). — І твоєму Джейкобу це дуже подобалось.
Я витягнула шию, намагаючись дотягтись губами до його підборіддя. Я не могла поглянути йому у вічі. Він втупився у стелю намету.
— Вибач, — прошепотіла я. — Просто я так розрізняю.
— Розрізняєш?
— Так, розрізняю доктора Джекіла та містера Гайда [23]. Джейкоба, який мені подобався, і Джейкоба, який дратує мене до біса, — пояснила я.
— Це звучить логічно, — Едвардів голос здавався вже м’якшим. — Розкажи мені про іншу улюблену ніч.
— Політ з Італії додому.
Він насупив брови.
— Хіба ця ніч не входить до переліку твоїх улюблених? — здивувалась я.
— Ні, взагалі-то входить, але я здивований, що вона включена і до твого переліку також. Хіба в тебе не склалось безглуздого враження, що я дію лише з почуття провини і збираюсь утекти, тільки-но відчиняться двері літака?
— Так, склалось, — посміхнулась я. — Але ти ж був там, зі мною. Він поцілував моє волосся.
— Ти кохаєш мене більше, ніж я на те заслуговую.
Я засміялась від безглуздості його ідеї — як можна було кохати його менше?
— А наступна ніч — ніч після повернення з Італії, — продовжила я розповідати.
— Так, вона також у моєму списку. Ти була така кумедна.
— Кумедна? — засмутилась я.
— Я не міг навіть уявити, що твої сни настільки яскраві. В мене виникли труднощі, щоб переконати тебе, що ти вже прокинулась.
— Я й досі не впевнена, — пробурмотіла я. — Ти завжди мені здаєшся більше сном, ніж реальністю. А тепер розкажи мені ти про якусь зі своїх ночей. Я вже вгадала ніч, яка в тебе на першому місці?
— Ні. На першому місці в мене та, що була два дні тому, коли ти нарешті погодилась вийти за мене заміж.
Я скривилась.
— Бачу, в твій перелік вона не входить.
Я згадала, як він мене цілував, і консенсус, якого ми досягли, і змінила свою думку.
— Чому ж, входить. Але з певними застереженнями. Я не розумію, чому це настільки для тебе важливо. Я вже і так навіки твоя.
— Через сто років, коли ти наберешся досить досвіду, щоб справді оцінити мою відповідь, я тобі все поясню.
— Я нагадаю тобі про це через сто років.
— Тобі вже не холодно? — раптово запитав він.
— Ні, все гаразд, — запевнила я його. — А що?
Перш ніж він встиг відповісти, тиша ззовні намету була розірвана пронизливим виттям, повним болю. Звук відбився від голої поверхні скель і луною розлився у повітрі, здавалось, він лунає зусібіч.
