Три товариші - Ремарк Эрих Мария
Ознакомительная версия. Доступно 20 страниц из 97
— Вітер зовсім стих, — сказав Антоніо. — Буде багато снігу.
— Де може бути зараз Кестер? — спитала Пат.
— Він уже переїхав головний перевал, — сказав я.
На мить я цілком виразно уявив «Карла», як він з Кестером рухається вночі, і раптом мені все здалося не зовсім справжнім: і те, що я сидів тут, і що Кестер був у дорозі, і що Пат була зі мною. Вона щасливо посміхалась до мене, спершись рукою з картами на стіл.
— Ходи, Роббі.
«Гарматне ядро» тинялось у вестибюлі, зупинялося біля нашого столу й почало доброзичливо втручатися в гру. Певно, його дружина вже спала, і він шукав, чим розважитись. Я поклав карти і неприязно втупився в нього очима, поки він пішов геть.
— Ти не дуже привітний, — задоволене зауважила Пат.
— Ні, — відповів я. — І не хочу бути таким.
Ми ще зайшли в бар і випили «спеціального». Пат уже час було спати. Я попрощався з нею у вестибюлі. Підіймаючись повільно сходами нагору, вона, перш ніж завернути по коридору, зупинилась і оглянулась. Я трохи почекав, потім попросив у канцелярії ключ від своєї кімнати. Секретарка посміхнулась.
— Номер сімдесят вісім, — сказала вона.
Це була кімната, суміжна з кімнатою Пат.
— Чи не пані Рексрот розпорядилася так? — спитав я.
— Ні, пані Рексрот у будинку місіонерів, — відповіла вона.
— Іноді місіонери — просто благодать, — сказав я і швидко пішов нагору.
Мої речі вже були розпаковані. Через півгодини я постукав у сполучні двері до Пат.
— Хто там? — гукнула вона.
— Поліція по боротьбі з аморальністю, — відповів я.
Ключ завищав, і двері розчинились навстіж.
— Ти, Роббі? — в нестямі шепотіла Пат.
— Я! — сказав я. — Переможець пані Рексрот! Власник коньяку і порто-ронко. — Я вийняв з кишень халата пляшки. — А тепер кажи одразу: скільки чоловіків уже побувало тут?
— Не було нікого, крім футбольної команди та посиленого симфонічного оркестру, — заявила вона сміючись. — Ах, любий, тепер знову до нас повернулись наші старі, щасливі дні!
Вона заснула, поклавши голову мені на груди. Я ще довго не спав. У кутку палати горіла маленька лампочка. Сніжинки тихо шурхотіли в шибки вікна, і здавалося, що у цих м'яких, золотавокоричньових сутінках зупинився час. У палаті було досить тепло. Іноді в трубах центрального опалення щось потріскувало. Пат ворушилась уві сні, ковдра поволі сповзла вниз і шурхнула на підлогу. «Ах, — майнуло у мене в голові, — яка бронзова, блискуча шкіра! Дивні вузенькі коліна! Ніжна таємничість грудей!» Її волосся лоскотало мені плече, а губами я відчував биття пульсу на її руці. «Тобі судилося вмерти, — думав я. — Але ти не можеш померти. Ти — саме щастя».
Я обережно знову накрив її ковдрою. Пат щось пробурмотіла й стихла, повільно засунувши знову свою руку мені під голову.
XXVII
Наступні дні безперервно йшов сніг. Пат температурила й мусила лежати в постелі. У багатьох хворих підвищилась температура.
— Це через погоду, — пояснив Антоніо. — Надто тепло, і цей альпійський вітер. Саме отака погода і наганяє температуру.
— Любий, вийди хоч трохи надвір, — сказала Пат. — Ти вмієш ходити на лижах?
— Ні. Де я міг навчитись? Я ж ніколи не був у горах.
— Антоніо навчить тебе. І сам матиме якусь втіху, Він любить тебе.
— Краще я вже лишуся тут.
Вона трохи підвелась на ліжку. Нічна сорочка сповзла їй з плечей. Страшно вузенькі вони стали. І шия теж була дуже тонка.
— Роббі, — сказала вона, — зроби мені люб'язність. Мені не подобається, коли ти сидиш отак біля мене, хворої. Вчора і позавчора, це вже більше ніж досить.
— Я охоче посиджу тут, — відповів я. — Не відчуваю палкого бажання лізти в сніг.
Вона шумно зітхнула, і я почув якийсь незвичайний хрип у неї в грудях.
— У цьому я маю більший досвід, ніж ти, — сказала вона, спираючись на лікоть. — Це буде краще для нас обох. Ти сам переконаєшся потім. — Вона стомлено посміхнулася: — Сьогодні пополудні і ввечері ти ще насидишся тут. А вранці мене це непокоїть, мій любий. Вранці, коли температуриш, жахливий вигляд. А ввечері зовсім інакше. Я легковажна й пуста — не хочу, щоб ти мене бачив, коли буваю бридка.
— Що ти. Пат!… — Я встав. — Ну, добре, я трохи прогуляюсь надворі з Антоніо. А опівдні знову буду тут. Сподіваюсь, що не поламаю своїх кісток на тих дерев'янках.
— Ти хутко навчишся, любий. — Стурбований вираз на її обличчі зник. — Ти дуже швидко почнеш чудово бігати на лижах.
— А ти швидше зможеш тоді чудово вигнати мене надвір, — сказав я і поцілував її. Руки в неї були вологі й гарячі, а губи сухі й припухлі.
Антоніо жив на третьому поверсі. Він дав мені свої п'єкси і пару лиж. Вони підходили мені, бо ми були однакові на зріст. Ми пішли на учбову площадку, що була на лузі за селом. Дорогою Антоніо допитливо поглядав на мене.
— Температура викликає тривогу в людини, — сказав він. — У такі дні тут траплялися незвичайні речі. — Він поклав лижі поперед себе і закріпив їх. — Але найгірше — чекати й нічого не робити. Це доводить людину до божевілля і до загибелі.
— Здорових так само, — відповів я. — Адже стоїш поруч і нічого не можеш вдіяти.
Він хитнув головою.
— Деякі з нас працюють, — говорив він далі, — інші прочитують цілі бібліотеки. Але багато хто поводиться по-школярськи, ухиляється від постільного режиму, як колись від гімнастики, і злякано хихикає, тікаючи до магазинів або кондитерських, коли проходить лікар. Потай курять, потай п'ють, незважаючи на заборону, влаштовують у санаторії безглузді маскаради, безглузді витівки, розпускають плітки, — так вони рятуються від порожнечі. І від правди. Вдавана, легковажна, а то й героїчна зневага до смерті. А, зрештою, що їм ще лишається в житті?
«Це так, — подумав я, — зрештою, що нам усім ще лишається в житті…»
— Давайте спробуєм? — спитав Антоніо, спершись на лижні палки.
— Давайте.
Він показав мені, як прикріпляти лижі і як тримати рівновагу. Це було неважко засвоїти. Я частенько падав, але поступово звик і в мене теж почало трохи ладитись.
Через годину ми припинили тренування.
— Досить, — мовив Антоніо. — Ви й так сьогодні ввечері будете відчувати свої м'язи.
Відв'язуючи лижі, я відчув, як сильно в мені пульсувала кров.
— Добре, що ми з вами зробили вилазку, Антоніо, — сказав я.
Він кивнув:
— Це ми можемо робити щоранку. Зовсім інші думки викликає така прогулянка.
— Може, зайдемо кудись трошки вип'єм? — запропонував я.
— Можна. У Форстера по бокалу дюбоне.
Ми випили дюбоне і пішли нагору до санаторію. Секретарка в канцелярії повідомила, що до мене приходив листоноша, переказував, щоб я прийшов на пошту. Там для мене мусять бути гроші. Я глянув на годинник. У мене ще був час, і я пішов назад. На пошті мені виплатили дві тисячі марок. При тому ще був лист від Кестера. Він писав, щоб я не турбувався, що в нього є ще гроші. Досить мені лише написати йому…
Я закляклим поглядом дивився на гроші. І звідки він їх добув, та ще так швидко? Адже мені були відомі наші джерела. І раптом я збагнув. В моїй уяві постав авто гонщик-аматор, конфекціонер Больвіс; я пригадав, як увечері перед баром, він, програвши парі, заздрісно і жадібно постукував «Карла», а потім і сказав: «На цю машину я завжди покупець». Ай-ай-ай!… Кестер продав «Карла»! Ось звідки так раптом гроші! Того «Карла», про якого він сам сказав, що краще втратить руку, ніж машину. Значить, «Карла» у нас вже нема. Тепер він у товстих руках фабриканта готового одягу, і Отто, який розпізнавав «Карла» на слух за кілометри, буде слухати, як він виє на вулицях, мов собака, що втратив хазяїна.
Я сховав лист Кестера і маленький пакуночок з ампулами морфію в кишеню і все ще стояв безпорадний перед віконечком пошти. Найкраще було б негайно відіслати гроші назад, але я не міг: вони були нам потрібні. Я розгладив купюри і сховав у кишеню. Потім вийшов на вулицю. Прокляте життя, відтепер я обминатиму кожну машину. Автомашини — друзі, а «Карл» нам був більше, ніж друг. Він був товаришем у борні! «Карл» — привид шосейних доріг… Ми були нерозлучні: «Карл» і Кестер, «Карл» і Ленц, «Карл» і Пат. У безсилому гніві я пхнув ногою сніг. Ленц був мертвий. «Карла» ми втратили. А Пат? Невидющими очима я втупився в небо, в сіре, безкрає небо безпутного бога, який видумав життя і смерть для власної розваги.
Ознакомительная версия. Доступно 20 страниц из 97
Похожие книги на "Три товариші", Ремарк Эрих Мария
Ремарк Эрих Мария читать все книги автора по порядку
Ремарк Эрих Мария - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.