Авірон. Довбуш. Оповідання - Хоткевич Гнат

День публічної кари опришків у Станіславі був наче святом для шляхти. Поз'їздилося їх з усієї околиці дивитися, як будуть стинати тих, «кто так окрутне заменчил достойнего пана Злотніцкего» [24] Жаловано, що самого головного гершта нема тут.

— Нехай. І той недовго поскаче. Пан полковник Пшелуський каже, що він тепер знає всі їх криївки й швидко їх вихапає.

Полковник полковником, але не треба забувати того, хто цього самого полковника виправив, ложив фундуш потрібний.

Це прихильники гетьмана підіймали його фонди серед шляхти.

Впрочім, і без агітації шляхта була вдячна гетьманові. Не так за фізичне, як за моральне заспокоєння: удача Пшелуського добре вплинула на нерви. Тим більше, що зараз по розгромі й Довбуша деякий час не було чути. Дехто переоцінював цей факт, беручи його за цілковиту ліквідацію опришківства.

— Кінець!.. Розбив їх наш Пшелуський начисто.

— Хоч гершта самого й нема, але він або погиб у битві, або…

— Утік десь у Молдаву. Я знаю їх поведінку. Награбує грошей, а потім іде до Молдави, купує собі грунт і ґаздує. Я був у Молдаві, бачив їх там доста. Що не маєтний ґазда — то бувший опришок. Конче…

Коли зібрався так званий господарчий сеймик у Галичі, то прихильники Потоцького підняли питання потреби виявити зі сторони шляхти тим чи іншим способом свою вдячність зглядом гетьмана. Ставили під це навіть практичний фундамент.

— Ми йому окажемо вдячність раз, а він, як великий пан, сто разів нас вигородить.

— Він дійсно винищить опришківство, бо вміє хлопську сваволю викорінювати. Скільки він їх вивішав, хлопів, під Немировом та під Константиновом, як вони постали.

— То правда. Увесь степ оросили бунтівничою юхою отого згуканого хлопства.

— Як громом валив… Вогнем і мечем…

Якийсь ксьондз пробощ відтіняв ще одну сторону великодушності пана гетьмана коронного, коли він різав мужиків подільських.

— І знаєте? Другий на його місці погадав би собі: це ж мої власні піддані — навіщо я їх буду нищити й робити собі втрату? А він ні!.. Повстання проти Речі Посполитої, проти отчизни вважав першим гріхом і для роздавлення того повстання без жалю нищив свої власні маєтки. Не бажав бути паном над, тими, хто не захотів бути вірним підданим отчизні.

Словом, Потоцький виріс на якогось героя. І коли агенти гетьмана предложили в знак подяки увільнити маєтки гетьмана на землях Галицьких і Коломийських від чопового й шляхового податків на п'ять літ — не знайшлося голосів проти.

Потайки не один чухався й говорив:

— Я, голодранець, буду платити, а він, що всіх нас може купити й викупити, бач…

— Се, друже, по-євангельському: від неімущого відбереться і дасться імущому.

— Він відмовиться, панове, від такого дарунку, ось побачите!

— Якраз…

Вистилізовано було спеціальний уступ у протоколі з відписом для передачі самому гетьманові. Стилізували найкращі промовці повітові. Дякувалося там «за оті особливі заходи пана воєводи київського й гетьмана великого військ коронних коло публічного добра взагалі і щодо нашої землі в особливості, де ми були охоронені й зоставлені людьми пана гетьмана, що він їх своїм коштом утримує».

Рішено було вислати посольство для вручення постанови сеймика панові гетьманові, причім в інструкції було вказано, і як саме треба дякувати за те, й як треба просити й надалі. На послів вибрано тих же самих Фількевича й Ястшембського на тій підставі, що вони вже відомі панові гетьманові.

— Ви там знаєте всі ходи й виходи, то найскорше справитеся.

Посли згодилися. Вони по повороті від гетьмана стали його [великими прихильниками] й тепер їхали з охотою. Особливо їх тягла туди перспектива смачно поїсти. Але… цим разом не удалося. І всьому виною знов була висока політика.

Багато змін зайшло з того часу, як гостив пан гетьман у себе шляхтичів покутських. Момент, коли Фрідріх прусський чув себе в небезпеці й почав залицятися до республіканців, минув: удачна битва під Мольвіцом, де було розбито Австрію, вивела з ладу одного ворога. Швеція об'явила війну Росії — отже, ще два противники вибули зі строю, зв'язавши один одному руки. Ловкими дипломатичними ходами добився Фрідріх поєднання з Францією — і знову став паном положення. Тепер добре міг грозити Польщі, як єдиному позі сталому ворогові. В свою чергу, Август почув себе тепер у небезпеці. Вдався за порадою до свого Брюля — й той порадив досить оригінальний вихід:

— Насамперед треба примиритися з тим, що Шльонськ відпав від Польщі навіки. З сього почати.

— Але як же поляки можуть із тим примиритися? Зрештою і я, коли хочеш. Це ж Фрідріх оточує Річ Посполиту залізним кільцем.

— Ми постараємося дістати компенсації.

— Які? Де?

— Пруссія побила Австрію. Ми предложили їй добити Австрію.

— Не розумію. Прошу загадки облишити.

— Жодних загадок: ми підпишемо договір із Пруссією на поділ Австрії.

— Слухай, чоловіче! Та ще ж чорнила не висохли на договорі з Австрією про поділ Пруссії.

Брюль усміхнувся, як усміхаються на лепет дитини.

— Такрю єсть завжди глибока політика… Зрештою я поведу діло так обережно, що… ви мене розумієте? Ага. Забув іще сказати. Ми напевне притягнемо до цієї справи й Францію: вона теж захоче вмочити вуса в похльобку, якої ми наваримо.

— Дивись, щоб не наварив ти такої крутої каші, що її потім і не розхльобаєш.

Але, по суті, Августові сподобалося таке подвійне хамелеонство, і власне скоріше ради цієї пікантності, ніж ради «високої політики», він згодився і дозволив Брюлеві починати відповідні кроки. Фрідріх, діставши таку пропозицію, зробив вид, що страшенно зрадів. Але серйозно про поділ Австрії не думав, бачачи труднощі. Предложения Брюля було приємним і приємлимим лише в першій своїй часті, це признавало право Фрідріха на Шльонськ.

Коли Потоцький і вся республіканська братія довідалася, що їх приятель Фрідріх поєднався з їх ворогом Августом і що навіть Франція туди ніби пристає — всі остовпіли. Це було величезним ударом. Розвалювалася база діяльності. Постав хаос.

Почулися голоси, що годі опиратися на зрадливого пруссака. Симпатії багатьох повернулися в сторону Марії-Терези, особливо коли вона на руки примаса й станів Речі Посполитої прислала протест проти грабіжницьких замірів польського короля.

— Ворог Сасів — наш приятель. Тепер нам треба зближуватися з Австрією! — кричали найбільш гарячі.

— Марія-Тереза просить дозволити венгерській кінноті вільний перехід через Польщу. Я голосуватиму «за»!

— А я думаю, що до цієї кінноти й наших охотників багато пристане.

Словом, республіканці роздвоїлися. Та й у двірській партії брюлівський проект викликав забурення. Насамперед тут ніхто не забував, як колись… граф бажаючи примирити Пруссію з Австрією, сказав:

— Властиво Пруссія завжди може вирівняти свої границі на сході за рахунок Польщі — і, повірте, Швеція ніколи нічого не буде мати проти.

Окупація Шльонська — це й був, видимо, початок акції вирівнювання прусських границь за рахунок Польщі. Тому Чарториські одразу заявили себе противником сасько-прусського союзу. їх приятель Кайзерлінг підтримував ту знеохоту.

Друга частина двірської партії — Малаховський, Лубенський та інші — теж косо дивилися на цей союз. Лубенський вистилізував навіть секретний меморандум до короля, де вказував на зростання Пруссії й небезпеку для Польщі від того.

В результаті весь сенат заявив своє незадоволення. Знайшовся тільки один голос на захист Пруссії — це власне воєводи белуського Антона Потоцького. Але його офукнули зразу, вказуючи на його недавні виїзди до Берліна. Отже, коли двірська партія висловлювалася проти, а республіканці почували себе вибитими з позиції і лаяли Фрідріха на чім світ стоїть, — він нараз показав, що його, властиво, ніхто не знає. В один прекрасний день стало відомим, що Пруссія підписала угоду миру з Австрією. Голосний регіт розкотився по всіх республіканських філіях із краю до краю. І як ми не догадалися раніше, що се лиш маневр?..