Коронарія зозуляча, зозулин цвіт
(Lychnis flos-cuculi L.)
Родина гвоздикові (Caryophyllaceae)
Багаторічна рослина висотою 30–70 см. Стебла прямостоячі, вгорі галузисті. Нижні листки видовжено-лопатеві, верхні — вузьколінійні. Квітки зібрані в рідкі суцвіття. Чашолистків і пелюсток по 5. Кожна пелюстка довжиною до 2,5 см, глибоко розсічена на 4 частки. Цвіте у червні — серпні.
Росте на вологих луках, на болотистих місцях поодиноко або групами по всій Україні.
Назва роду походить від латинського слова, що в перекладі означає «корона» (квітка рослини схожа на корону). Видова назва складається з двох латинських слів, у перекладі — "квітка" і «зозуля».
На стеблі коронарії (у вузлах) є краплі рідини, схожої на піну (звідси назва рослини — "зозулячі сльози"). Якщо обережно здути рідину із стебла, можна побачити на ньому маленьку зелену личинку пінявки — дрібної комахи, яка виділяє рідину і в ній живе. Запилюється коронарія зозуляча нічними метеликами і бджолами, які прилітають до неї за нектаром і пилком.
Чудова декоративна рослина. На луках часто росте великими ділянками, які справляють сильне враження під час масового цвітіння.
На Україні в дикому стані росте коронарія шкіряста (С. coriacea (Moench) Schischk. ex Gorschk.) — багаторічна рослина, опушена м'якими білими волосками, з великими поодинокими червоними квітками, яку часто вирощують у культурі. Культивують ще коронарію халцедонську (С. chalcedonica L.), квітки якої здебільшого червоного кольору.
Косарики черепитчасті
(Gladiolus imbricatus L.)
Родина півникові (Iridaceae)
Рослина з подвійною бульбоцибулиною. Великі рожево-фіолетові квітки з неправильною, майже 2-губою оцвітиною зібрані в однобічний, досить густий колос на верхівці високого (30–60 см) квітконосного стебла, з мечовидними широколінійними листками. Тичинок 3, маточка одна з нитковидним стовпчиком і 3 майже пелюстковидними приймочками. Цвіте в червні. Росте на вологих луках, у чагарниках, на галявинах у лісових і лісостепових районах Правобережної частини України.
Назва роду походить від латинського слова, що означає шпага", «меч» (від форми листків). Видова назва в перекладі з латинської мови — «черепитчастий».
Квітки добре пристосовані до перехресного запилення. В молодих квітках стовпчик і приймочки розміщені над пиляками і притиснені до верхніх пелюсток, а в більш зрілих — стовпчик нахилений донизу, а приймочки перекривають шлях до нектару. Комахи, переважно бджоли, в одних квітках вимазуються пилком і переносять його на приймочки більш зрілих квіток, запилюючи їх.
Рід косариків широко відомий. Розкішні садові гладіолуси з квітками неперевершено! гами кольорів належать до цього роду, їх скромні дикорослі додачі, звичайно, поступаються красою, але теж декоративні. Косарики черепитчасті потребують охорони, занесет ДЪ ^?рйК$йЯ> ^ЙЖЧЙ. -
На Україні росте 4 дикорослих види косариків і кілька культурних представлених багатьма сортами.
Кремена лікарські (підбіл лікарський)
(Andromeda polifolia L.)
Родина складноцвіті (Compositae)
Багаторічна рослина. Листки 50 см в поперечнику, округло-серцевидні, кутасто-рівнозубчасті, щільні, зісподу білоповстисті, далі майже голі. Квітки — м'ясо-червоні. Кошики — в довгастому гроні на покритому листочками довгому квітконосному стеблі. Кореневище велике, повзуче. Цвіте в березні — травні.
Росте в Лісостепу, зрідка на Поліссі, в Карпатах і гірському Криму розсіяно — понад берегами річок і струмків, по вологих місцях.
Збирають коріння — перед цвітінням рослин. В ньому містяться речовини спазмолітичної дії, в листках — сліди алкалоїдів і аскорбінова кислота
Застосовують у вигляді чаю — при пропасниці, задишці, подагрі і в тих випадках, що й підбіл звичайний. В давнину коренем лікували чуму.
Чай готують так. Протягом 10 хвилин кип'ятять на малому вогні 1 чайну ложку подрібненого коріння в 1 склянці води. П'ють 2 склянки на день, ковтками. При подагрі беруть 2 столові ложки суміші коренів кремени лікарської (або коренів лопуха), кореневищ пирію повзучого, трави вероніки і трави фіалки триколірної у співвідношенні 2,5:2:2:3 на 1 л води, кип'ятять 15 хвилин і п'ють по півсклянки, 5 разів на день, через годину після їди.
Свіжі листки прикладають на застарілі виразки (фітонцидна дія).
Кропива дводомна
(Urtica dioica L.)
Родина кропивні (Urticaceae)
У Франції відвар кропиви давно відомий як засіб, що зміцнює і сприяє росту волосся. У Грузії та Азербайджані з молодих листків кропиви не одне століття готують національні страви. Російські лікарі XVII ст., не маючи уявлення про мікробів, емпіричним шляхом дійшли до застосування бактерицидів рослинного походження, серед яких була і кропива. Лише через три століття експериментальна медицина дала наукове обгрунтування цьому.
Кропива — багаторічна трав'яниста рослина (50-125 см заввишки). Кореневище повзуче дерев'янисте, гіллясте. Стебло пряме, чотиригранне, вкрите, як вся рослина, жалкими волосками. Листки супротивні, довгочерешкові, з прилистками. Пластинки їх видовжено-яйцеподібні великопилчасто-зубчасті. Рослина дводомна.
Росте по всій території України — на засмічених місцях, городах, у садах попід тином. Часто утворює суцільні зарості.
Листки кропиви містять вітамін С (35-270 мг%), провітамін А (13–20 %), вітаміни Вг і В2, мінеральні солі, залізо, кальцій крохмаль, кислоти тощо. У науковій медицині препарати з них рекомендують при маткових, легеневих, геморойних, кишкових кровотечах. Вони входять до складу алохолу, що використовується при захворюваннях печінки. Відвар рослини знижує вміст цукру в крові.
У народній медицині кропиву рекомендують як сечогінний засіб при хворобах нирок, ревматизмі, недокрів'ї, для загоювання ран. У гомеопатії популярна есенція із свіжої трави. і
Як косметичну рослину відвар кропиви (коренів) використовують проти облисіння і для стимулювання росту волосся.
Дуже легко розмножується як вегетативно, так і насінням. Не вибаглива до грунту та умов освітлення, тому для неї можна використати ділянки, на яких практично нічого не може рости. У підготовлений грунт або висівають (без стратифікації) насіння, або висаджують поділене кореневище. Дуже швидко кропива розростається і дає високий урожай. Практично догляду не потребує.
Листки збирають навесні та на початку літа. Сушать на горищі, під залізним дахом або під наметом з доброю вентиляцією, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Сушити на сонці не можна.
