От би, Боже, мені дав ти тії… квіточки,
Я б від них би не відходив ціле літечко.
Бо як гляну на ту попу, на ті квіточки,
Бачу я, що там роботи… на все літечко.
Як би я хотів до всіх їх – притулитися,
І на кожній хоч на тиждень – одружитися!
Як за таку кнопочку
Та не випить «стопочку»?
23.2.2013 р.
НА ДАЧІ
Щоб я воду не носив,
Дощ мені садок полив,
Ну, а я водою тою
Ще й полив квасолю й сою.
1.7.2011 р.
ОНИСИМУ
Думав Гриць, що Онисим,
То найкращий в нього син.
То ж купив йому машину,
Щоб не гнув на хитрих спину.
І хотів, ще так сказати,
Ще й житло йому придбати.
І, звичайно, б дав квартиру –
Якби той не був дурилом.
А тепер прости, браток,
Наберись ума чуток.
Не доводь батьків до сказу,
Бо тобі дай все й відразу.
От вони які хороші,
От тепер ти їм і вір,
Їм би тільки – гроші й гроші,
А тобі не дасть й кефір.
Та щоб та сучка розчахнулася,
Що від стареньких відвернулася.
І для якого батько й мати
Лише тоді – як є що взяти.
Бо не бачить більш нікого
Крім, хіба – себе самого.
А що є ще батько й мати,
То на те йому – начхати,
Дай такому поцу владу,
То він стане справжнім катом.
2.3.2013 р.
ВІЧНОГО НЕМА НІЧОГО
– Вірність то усього – мрії,
Хай би там хоч що було, –
Сказав Грицько своїй Марії
Й пішов із іншою в кіно.
20.05.2013 р.
Я ДУМАВ ТИ СПРАВЖНІЙ
Хто ти такий, браток, вже знаю,
Тому й не стану вияснять,
Бо ти родивсь не капітаном,
Якому можна довірять.
Для тебе честь, що сон кобили,
Тобі аби хильнуть стакан,
Бо честь людська тобі до спини,
Хоч з виду ніби й капітан.
І ти людей любить не будеш,
Бо цьому нень тебе не вчив,
Й для всіх ти будеш, як отрута,
Скільки б у світі ти не жив.
Тому й не станеш їм ти другом,
Навіть, аби тебе хто вбив.
А я чомусь дурило думав,
Що справжній ти, за що й – любив.
Та я тобі не дорікаю,
Але затям слова мої:
Друзів в дорозі не кидають
Навіть, якщо горять гаї!
2.3.2013 р.
І ХОЧ ЯК МОЯ ПРОСИЛА
Цілу нічку провалявся,
Та до квітки не добрався,
І хоч як моя просила,
А до себе не пустила.
22.2.2013 р.
ЩОБ РІД НАШ ПЛОДИВСЯ
Ми створені для того, щоб кохатись,
А Шарик вічно щоб крутивсь –
Отож пора б й за хлопця братись,
Щоб рід постійно наш плодивсь.
7.5.1983 р.
КОЛИ ЦВІТУТЬ САДКИ
Коли я йду через городи,
Дивлючь, як світяться мости,
Що з’єднують світила і народи,
Що разом йдуть до світлої мети.
Коли цвітуть садки вишневі, яблуневі,
І тьохкає кирпатий соловей,
Так це тому, що в сонячному дневі
Горять вогні закоханих очей.
Коли йду лісом з тяжкими думками,
Що гнуть, немов колоди до землі,
О, як тоді зустрітись хочу з вами,
Щоб ви сказали ніжне щось мені.
Коли дивлюсь в твої я очі-квіти,
Що визирають з-за берізок і дібров,
О, як же хочеться щоб було вічно літо,
І щоб жила завжди в людей любов.
Коли квітує травень світлолиций,
І скрізь навколо світяться сади,
Так це тому, що в нім живуть жар-птиці,
Які й мене заманюють туди.
13.4.1981 р.
КУДИ ПОДІЛИСЬ УКРАЇНЦІ?
От що я скажу по правді –
Не люблю я тих панів,
У яких із горла преться
Ну, а він все їв би й їв.
Подивіться на Вкраїну:
Хто на ній у нас живе?
Де не глянь – одні іуди,
Де ж поділись наші люди?
24.2.2013 р.
ЯКЩО В СУСІДА ГАРНІ ДІТИ
Якщо в сусіда гарні діти,
І ти таких хотів би мать,
То треба менш горілку пити,
А більше дома ночувать.
21.5.1983 р.
ЧОМУ СЕРДИТА, ЯК ГОРИЛА?
Тобі не сумно й не журливо,
І там де ти – квітує май,
Чому ж ти вічно, мов горила,
Мов загубила коровай?
Чому всі хлопці мчать до тебе,
Чи вартий твій отой горіх?
Що як твоє побачать небо –
То забувають і про гріх.
Чому всі хлопці мчать до тебе,
Чи того вартий коровай?
Що так зажала між ногами,
Що вже й ходить боїшся в гай.
25.5.1976 р.
ВІРНИЙ ТОВАРИЩ
Так як Місяць світить не своїм він світлом,
Так і я свічуся не своїм вогнем,
Та, проте, як стрінусь з ним десь в полі літом,
То завжди з ним разом до дівчат ідем.
21.5.1983 р.
ЖИТТЯ НЕ В ДУГУ
Все життя шукаю вдачу,
А знаходжу я біду,
Ну, а потім йду і плачу,
Що життя, а ні в дугу.
9.10.1983 р.
ДУМКИ ПРО ТЕБЕ
Всю ніч не сплю. Дивлюсь у небо
Як там літають павучки,
О, як же хочеться до тебе,
В твої дивитись світлячки.
9.10.1983 р.
ХОРОШИЙ ТОВАР
Хороший товар з роками
Не потребує реклами.
12.12.2012 р.
КРОПИВА ПЕКУЧА
Легкий дотик рук твоїх чарівних
В душу, ніби промінь залетів,
І йому не відав в світі рівних,
Поки ще тебе я не зустрів.
Хвилями жита в душі заграли,
Загули і бджоли, і джмелі,
Коли ти «люблю» мені сказала,
Більш нічого я не чув тоді.
Щось тоді творилося зі мною,
І тебе хотілось цілувать,
А за нами гнався день з грозою,
Ніби нас хотів він налякать.
А сьогодні жито перезріло,
Все ж чомусь не відбулись жнива,
Бо в полях, де жито зеленіло –
Поросла пекуча кропива.
Бо пішла ти з іншим по стежині
Тій, яку для нас я протоптав,
Й віддала йому ті очі сині
Від яких я спокою не знав.
18.3.1978 р.
ПРИМІТИВНІ ГЕНЕРАЛИ
Земля пливе наша в безмеж’ї,
І де б вона не пропливла,
Її стрічають люди чемні,
Й ніхто їй не бажає зла.
І тільки наші демократи,
Варто кокарди начепить,
Будуть своїх й чужих карати
За те, що хочуть ті дружить.
10.6.1981 р.
ПІСНІ СПІВАЮТЬ
Пісні на вулицях співають,
Скрізь транспаранти розтяглись,
В нас Жовтень радісно стрічають
Ще більш, як храм було колись.
7.3.1957 р.
Я ЧЕКАВ ТЕБЕ О ВОСЬМІЙ
Я чекав тебе о восьмій
Біля самого «Млина»,
Було літо, а вже осінь
А тебе нема й нема.
Осінь падає дощами,
І над полем, аж гуде,
А я жду свою принцесу
І не знаю, чи прийде.
По бульварах мчиться вітер,
Підмітає падолист,
Десь в садку сховалось літо,
Може й ти там? – обізвись!
16.10. 1970 р.
ПОКИ СОНЕЧКО ЗІЙШЛО
Кохання двох нас полонило,
Як по сімнадцять нам було,
І цілу ніч воно водило
То десь у поле, то в село.
Як ти знаходилась зі мною,
Ну що хотів тобі сказать,
З мене любов пливла рікою,
Що вже й не знав, куди зливать.
Я й пішов би до осички,
Де розгулює бузок,
Хай би він твої косички,
Потягав би хоч разок.
Де розпатлані вербички
Нахилились до води,
