Кроки - "зофі"

Кроки. Обережні але впевнені кроки на кордоні. Тільки б не оступитися. Праворуч від мене любов. Ліворуч ненависть. І з кожним кроком лінія кордону звужується. Так, треба зробити вибір. Та це важче ніж здається на перший погляд. Минулого разу після цього рішення було пекельно боляче.

Хтось каже що любов сильніше за ненависть, як на мене вони рівні один перед одним.

Спробую уявити що буде при кожному з цих рішень.

Крок і я на території ненависті. З кожним наступним кроком мене обіймають холодні потоки. Моє серце завмирає і я розумію що вже ніколи не відчую тепло. Минає ще трохи часу і моє серце твердне і холодне. Кожен день я будую стіни навколо себе, які напевно ніхто не зможе зруйнувати. Ідуть роки . Було багато сміливих людей які намагалися пробити мої стіні та ще нікому не вдалося. Та в мені тліє надія що хтось таки зможе…

Крок і я на території любові. Ці потоки навпаки наповнюють моє серце теплом. Навіть більше це жар. І тут є два шляхи і ти не можеш передбачити по якому з них ти по прямуєш. Звичайно будуть знаки посилання та коли ти на цій території ти мало що помічаєш. І так перший шлях веде по примарному щасливому життю. А інший може презвести до болю. Спочатку все буде чудово ти будеш відчувати себе найщасливішою людиною в світі. А згодом наступить момент зради. Твоє серце розіб’ється на дрібні частинки. Це буде схоже на маленьку смерть. Згодом ти зможеш зібрати в єдине ціле своє серце. Тобі може по щастити і з тобою поруч буде хтось хто допоможе. А в тих що не мають допомоги буде важче. Згодом ти зможеш піднятися і точно знатимеш куди прямувати. Переходячи на іншу територію ти не будеш вагатися. Все буде як і в першому випадку та в тебе не буде надії. Нічого окрім холоду і тиші…

Та що ж обрати. Ризикувати знову чи залишити ці спроби щоб знову не відчути цього болю.

В мене виникає ідея. Божевільна ідея та я зараз ні в чому невпевнена тому я вирішую. Я роблю одночасно два кроки на дві території. В моєму серці на моє здивування народжується нове почуття. Я чула про це та ніколи не сподівалася що це прийде до мене. Зараз я згадаю як називається це почуття. Це…. це кохання. Я не знаю чи це назавжди. Хоча чула що навічно. Це почуття поки наче новонароджене маля. Требо багато працювати над тим щоб зберегти його і виростити в щось більше і глибше ніж на цей час. Не всім це вдається та я буду робити все щоб зберегти його. Звичайно для цього потрібно двоє. Одній мені не впоратися.

Не уявляю що буде далі. Що ж час покаже.