Правда про справу Гаррі Квеберта - Діккер Жоель
— Угоду? Нащо? Адже Гаррі ні в чому не винен.
Я відчував, що ми щось випускаємо, якусь подробицю, що пояснює все. Та, перебираючи подумки останні дні Нолиного життя, я не міг знайти за весь серпень 1975 року жодної значної події, аж до того вечора тридцятого числа. Правду кажучи, коли я розмовляв з Дженні Довн, Тамарою Квінн і ще кількома аврорівцями, мені здалося, що ті три тижні були для Ноли щасливі. Гаррі ж розповідав, що її топили, Пратт — що її змушували брати за щоку, Ненсі казала про мерзенні зустрічі з Лютером Калебом, але Дженні й Тамара стверджували зовсім інше: за їхніми словами, не можна було вважати, що Нолу били і що вона була нещасна. Тамара Квінн навіть згадала, що попросила Нолу повернутися працювати в «Кларкс» на початку навчального року, й та погодилася. Я так здивувався, що двічі в неї перепитав. Чому Нола хотіла знову стати кельнеркою, якщо збиралася втекти? А Роберт Квінн казав, що бачив її з друкарською машинкою, та вона прямувала легкою ходою та ще й наспівувала. Скидалося на те, що в серпні 1975 року Аврора була просто-таки раєм на землі. І я подумав, чи справді Нола хотіла покинути це містечко. У мене виник страшенний сумнів: чому я такий переконаний, що Гаррі каже правду? Звідки я знаю, що Нола і справді просила його поїхати з нею? А що як це виверт, щоб зняти з себе обвинувачення у вбивстві? А що як Ґегаловуд все-таки має рацію?
З Гаррі я знову зустрівся надвечір 5 липня у в’язниці. Вигляд у нього був кепський. Обличчя сіре, на чолі з’явилися нові зморшки.
— Прокурор хоче запропонувати вам угоду, — сказав я.
— Та знаю. Рот уже казав мені. Вбивство з ревнощів. За п’ятнадцять років я зможу вийти на волю.
З інтонації видно було, що він ладен розглянути цю пропозицію.
— Тільки не кажіть, що погодитеся, — розгнівався я.
— Не знаю, Маркусе. Адже я зможу уникнути смертної кари.
— Уникнути смертної кари? Що це означає? Що ви таки винний?
— Ні, але всі докази проти мене! І в мене немає щонайменшого бажання грати в покер із присяжними, які вже один раз мене звинуватили. П’ятнадцять років усе-таки ліпше, ніж довічне ув’язнення чи камера смертників.
— Гаррі, я востаннє запитую вас: це ви вбили Нолу?
— О господи, звісно ж, ні! Скільки вам казати!
— То ми це доведемо!
Я дістав плеєр і поклав його на столі.
— Знову ця машинка, Маркусе? А нехай їй!
— Мені треба збагнути, що сталося.
— Я не хочу, щоб ви записували. Прошу вас.
— Добре. Тоді я записуватиму рукою.
Я дістав зошит і ручку.
— Мені хотілось би поговорити ще про вашу втечу 30 серпня 1975 року. Як я розумію, коли ви з Нолою вирішили втекти, книжку було майже завершено…
— Я її дописав за декілька днів до від’їзду. Працював я швидко, дуже швидко. Наче в трансі. Все було так неймовірно: Нола — весь час поруч. Перечитувала, правила, друкувала. Може, видамся вам сентиментальним, але це була просто казка. Книжку я завершив 27 серпня. Пам’ятаю це, бо того дня востаннє бачив Нолу. Ми домовилися, що мені треба поїхати з міста на два-три дні раніше, щоб не виникло підозри. Тож 27 серпня — останній день, що ми провели разом. Я написав роман за місяць. Здуріти можна! Я так собою пишався. Пам’ятаю, на терасі, на столі, лежало два тексти: один рукописний, а другий — плід неймовірних Нолиних зусиль, — видрукуваний на машинці. Ми пройшлися берегом, тією місциною, де зустрілися три місяці тому. Довго йшли. Нола взяла мене за руку і сказала: «Гаррі, зустріч із вами змінила моє життя. Ми будемо такі щасливі вдвох, ось побачите». Ми ще погуляли. Наш план було розроблено до дрібниць: я повинен був поїхати з Аврори наступного ранку, та перед тим з’явитися в «Кларксі», розповісти всім, що маю термінові справи у Бостоні й мене тижнів зо два не буде в містечку. Потім я мав два дні пожити в Бостоні, зберегти готельні рахунки, щоб усе збігалося, якщо мною раптом зацікавиться поліція. Далі, тридцятого серпня, повинен був поселитися в мотелі «Морський берег», на першому шосе. Нола просила мене найняти восьмий номер, вона любила це число. Я запитав, як вона дістанеться до мотелю, адже він усе-таки за кілька миль від Аврори, і вона сказала не перейматися цим, бо ходить швидко і знає короткий шлях берегом. Вона прийде до мене у восьмий номер надвечір, о сьомій годині. Ми відразу ж поїдемо, дістанемося Канади, знайдемо затишний куточок і наймемо маленьке помешкання. Потім я мав повернутися в Аврору. Нолу напевно розшукуватиме поліція, та я повинен був зберігати спокій, казати, що був у Бостоні, й пред’явити готельні рахунки. Потім мені треба було з тиждень прожити в Аврорі, щоб не виникло підозр, а вона спокійно чекатиме на мене в нашому помешканні. Далі я мав повернути дім у Гусячій бухті й назавжди покинути Аврору, пояснивши, що дописав роман і тепер мушу взятися до його публікації. Я повернувся б до Ноли, рукопис відіслав би в нью-йоркські видавництва, а потім їздив би з нашого канадського притулку до Нью-Йорка й назад, аж доки книжка вийде друком.
— А що збиралася робити Нола?
— Ми роздобули б їй фальшиві документи, вона закінчила б школу, а потім університет. Дочекалися б, коли їй виповниться вісімнадцять. І вона стала би пані Квеберт.
— Фальшиві документи? Та це ж якесь божевілля!
— Знаю. То було повне божевілля. Цілковита маячня.
— А потім що було?
— Того дня, 27 серпня, на березі, ми ще кілька разів повторили план і повернулися додому. Сіли на старій тахті у вітальні — тоді вона ще не була стара, це вже потім зносилася, бо я так і не зміг із нею розлучитися, — і відбулася наша остання розмова. Ось її останні слова, Маркусе. Я ніколи їх не забуду. Вона сказала: «Ми будемо дуже щасливі, Гаррі. Я стану вашою дружиною. Ви будете великим письменником. І викладачем в університеті. Я завжди мріяла вийти заміж за університетського викладача. З вами я буду найщасливішою жінкою. Ми заведемо великого, рудого, мов сонце, пса, лабрадора, і назвемо його Шторм. Дочекайтеся мене, прошу вас, дочекайтеся мене». І я сказав: «Ноло, якщо треба буде, я чекатиму тебе все життя». То були останні її слова, Маркусе. А потім я заснув, а як прокинувся, сонце вже сідало, і Нола пішла. Океан тонув у рожевому сяєві, над ним галасливо ширяли зграї чайок. Тих клятих чайок, що вона їх так любила. На столі на терасі лежав тільки один рукопис, той, що зберігся в мене, оригінал. А поруч записка, та, що ви знайшли у скриньці, я пам’ятаю її слово в слово. «Не хвилюйтеся, Гаррі, не хвилюйтеся за мене, я знайду як приїхати туди до вас. Чекайте мене у восьмому номері, мені подобається це число, воно моє улюблене. Чекайте на мене в тій кімнаті о сьомій вечора. А потім ми поїдемо звідси назавжди». Я не шукав рукопис, бо зрозумів, що вона забрала його з собою, щоб перечитати ще раз. А може, щоб бути певною, що я приїду тридцятого в мотель. Вона взяла той клятий рукопис, Маркусе, вона іноді так робила. А я наступного дня поїхав з міста. Як ми і домовилися. Зайшов у «Кларкс» випити кави, навмисне, щоб усі мене бачили, і щоб сказати, що мене кілька днів не буде. Як завжди уранці, там була Дженні, я сказав, що маю справи в Бостоні, що книгу я майже дописав і в мене важливі зустрічі. Та й поїхав. Поїхав, і мені й на думку не спало, що я більше ніколи в житті не побачу Ноли.
Я поклав ручку. Гаррі плакав.
7 липня 2008 року
У Бостоні, в окремому кабінеті готелю «Плаза» Барнаскі півгодини переглядав ті півсотні сторінок, що я йому приніс. Потім покликав нас.
— То як? — запитав я, заходячи до кімнати.
Очі його сяяли.
— Це геніально, Ґольдмане! Геніально! Я знав, що мені потрібні саме ви!
— Майте на увазі, це лише нотатки. Там є речі не для друку.
— Авжеж, Ґольдмане. Без питань. Хай там як, ви все одно читатимете коректуру.
Він загадав принести шампанського, поклав на столі примірники угоди і коротко нагадав її зміст.
— Термін надання рукопису — кінець серпня. Натоді будуть готові суперобкладинки. Коректура і верстка — впродовж двох тижнів, друк у вересні. Книжка має вийти останнього тижня місяця. Це найпізніше. Чудовий таймінг! Простісінько перед президентськими виборами і приблизно перед початком процесу над Квебертом! Розкішний маркетинговий хід, Ґольдмане! Ура!
Похожие книги на "Правда про справу Гаррі Квеберта", Діккер Жоель
Діккер Жоель читать все книги автора по порядку
Діккер Жоель - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.