Ознакомительная версия. Доступно 18 страниц из 89
— Ще не зустрів таку прекрасну, як ви, матінко…
Так і не побачила Кітті синової дружини, померла
в 1895 році. Герман власноруч спроектував надгробок на
могилу матінки: розгублений янгол із благанням простя-
гає руки до Бога, наче просить поради, бо не має сил впо-
ратися з життям. Отакою побачив син Кітті.
А оженила Германа стара служниця Ганя. Досить ро-
ків провела в домі Ланських, тож без остраху бубоніла
правду.
— Отак услід за матінкою підете, ніхто сльози не
вронить, — дорікала. — Куди це годиться? Щоби архі-
295
тектор, та ще й граф, без сім’ї, як те злиденне, що не
має і півкопійки на тиждень!
Так мордувалася, аж раз Герман побачив у кабінеті на
своєму робочому столі — священне місце, куди Гані й ди-
хати заборонялося! — бульварний листок зі шлюбними
оголошеннями. Розлютився, ухопив, уже хотів гукнути:
«Ану, ходи, Ганю!» Та наштовхнувся очима на досить
велике оголошення у вигадливій рамочці із завитками.
«“Божевільний поет, містичний анархіст, що ходить
над безоднею, кличе з незвіданого простору ту, яка на-
смілиться з ним рука в руці пройти життєвий шлях і пі-
знати все! Пропозиція серйозна. Київ, 12-те поштове
відділення. Пред’яв нику поштової квитанції № 666”, —
прочитав. Розреготався. — Жах! Який банальний огид-
ний жах!»
Гнів минув. Усівся в крісло, розрівняв листок.
— Краще за жарти фіглярів у шапіто, — пробур-
мотів.
Узявся читати:
«Красуня з очима русалоньки, вся зіткана з нервів
і оригінальності, кличе на свято життя інтелігентно-
го, дуже багатого пана, здатного на яскраві почуття.
Мета — шлюб».
«Зятя шукають у дім пристойного, молодого, освіче-
ного, хай уже і без грошей».
«Панянка, 20 років, тільки-но закінчила гімназію, шу-
кає чоловіка-мільйонера, неодмінно похилого віку, аби не
допустити зради з його боку».
«Унтер-офіцер бажав би оженитися на панянці, яка
має капітал. Весілля за рахунок нареченої».
«Дружину-компаньйонку з капіталом у 5 тисяч шукає
солідний пан 35 років, який відкриває їдальню. Справа
обіцяє великий успіх».
«Брюнет, 30 років, п’ю запоєм, бажаю знайти дружину,
яка намагатиметься вилікувати мене від цієї хвороби».
296
«Кавказець-єврей, 22 роки, енергійний, з історичним
минулим, бажає одружитися з панянкою, не старшою за
себе. Віддамся тільки, якщо покохаю. Грошей не шукаю,
хоч сам їх не маю».
«Немічний холостяк, старий барон знатного роду, кош-
тів для життя не має. Бажає шляхом шлюбу передати
баронський титул будь-якій жінці. Зовнішність, вік, ві-
росповідання та інше не має значення. Потрібен капітал
5—6 тисяч. Може всиновити, вдочерити».
— Ганя страшиться, що я стану немічним графом-хо-
лостяком? — запитав сам себе іронічно, відкинув буль-
варний листок, та знову взяв. Читав.
«Заради Бога! Врятуйте хто може і поки не пізно!
Я грузинка знатного роду, з Кавказу, красуня, мені
18 років, чесна і вихована, освічена, співаю, граю на фор-
тепіано, добре знайома з великосвітською постанов-
кою дому. Зла доля закинула мене в чужі краї, я лишила-
ся без грошей і без надії. Незважаючи на те що я працюю, моє становище все погіршується. Недобрі люди кори с-
туються моєю безпомічністю, експлуатують і спо ку-
шають. Як довго зможу не підкорятися — не знаю!
Врятуйте! Згідна вийти заміж за того, хто забезпе-
чить мені чесне існування і захистить від образ. Мою
адресу можна знайти в конторі газети «Шлюбні ого-
лошення”…»
Архітектор Ланський відкинув листок. Різко підвівся.
Поклав у портмоне дві банкноти по 25 крб, узяв циліндр
і вийшов з апартаментів на Подолі.
Контора «Шлюбних оголошень» винаймала дві кімна-
ти на першому поверсі старого будинку за два кроки від
Хрещатика. В одній, ближчій, за відгородженим дерев’я-
ною стійкою столом скромно вбрана панянка з високо
підібраним волоссям переписувала на один аркуш оголо-
шення відвідувачів. Почула дзвіночок на дверях, відірва-
лася від аркуша, глянула на відвідувача. Герман побачив
297
панянку й закляк: дівчина за столом здалася Ланському
на диво схожою на покійну матінку. Не зовнішністю —
чистим поглядом розгубленого янгола, делікатними ру-
хами, навіть тим, як обережно вона відклала папери,
підвелася, щоби привітати його.
— Контора вже закривається, — і голос дівчини здав-
ся Ланському мелодійним, як у Кітті. — Але я затрима-
юся, щоби прийняти у вас оголошення.
— Я тут в іншій справі, — пан архітектор розхвилю-
вався, знітився. Сам собі здавався старим і не гідним
молодої дівчини, але вже знав: це — його жінка.
— Випадково прочитав оголошення юної грузинки,
яка волає про порятунок, — пояснював схвильовано, ді-
став із портмоне банкноти, поклав перед дівчиною. —
Якщо ці гроші хоч якось допоможуть їй… Буду радий!
— Ви — шляхетна людина, — усміхнулася дівчина,
заходилася шукати адресу грузинської красуні. — Ви
зможете самі передати їй гроші. Вона буде вам надзви-
чайно вдячна.
— Ні! Вибачте, але я довіряю вам! — не дочекався
квитанції, яку дівчина почала виписувати, вискочив на
вулицю. Швидко пішов геть. Відійшов кроків на два-
дцять, зупинився.
Коли дівчина з газети «Шлюбні оголошення» вийшла
з контори, замкнула її, ретельно сховала ключі в кишеню
довгої сукні, попрямувала в бік Печерська, пан архітек-
тор перехрестився подумки, наздогнав дівчину.
— Перепрошую… — мовив напружено. — Дозвольте
представитися. Герман Валеріанович Ланський.
— Пелагея Дмитрівна Кононенко, — дівчина знітила-
ся, та трималася з гідністю.
— Дозвольте провести вас, Пелагеє Дмитрівно.
— Це неможливо! — щиро захвилювалася. — Незна-
йомий чоловік не може складати компанію незаміж-
ній дівчині.
298
Йому було — 47. Небагатій міщанці Пелагеї з далекої
від центру Лук’янівки — 19. Тихо і без урочистостей
вони повінчалися за місяць, бо увесь цей місяць Герман
повторював Пелагеї тільки одне:
— Ви — моя жінка, Пелагеє Дмитрівно. Я шукав вас
усе життя.
За рік, у 1910-му, Пелагея Ланська народила доньку,
яку нарекли Ольгою.
— Я знаю будинок, де жив Герман Ланський! Там дошка ме-
моріальна біля входу, — Мар’яна розхвилювалася. — Це мій
прапрадід? Чому він так пізно одружився? А прабабця який
слід залишила?
— Розділила долю вашого прапрадіда, була з ним поряд до
смерті, — відповів Стороженко.
— Розкажіть!
— Перепрошую, але наполягаю — давайте повернемося
до ланцюжка, який веде нас… До вас.
Ознакомительная версия. Доступно 18 страниц из 89
