— Я чув крики, — сказав Бенні. — Але решту все забув.
— Я теж чула, — сказала Норрі. — Там був день, але стояла темрява. І ті крики. А ще, здається, сажа падала мені на лице.
— Док, може, нам краще повернути назад? — засумнівався Роммі.
— Нізащо, — заперечив Расті. — Коли в мене є шанс вивести моїх і всіх інших дітей з-під Купола.
— Споримо, дехто з дорослих теж були б не проти піти, — зауважив Бенні, отримавши при цьому ліктем у бік від Джо.
Расті подивився на лічильник Ґайґера. Стрілка трималася на +200.
— Залишайтесь тут, — сказав він.
— Док, — запитав Джо, — а що, як радіація посилиться і ви зомлієте? Що нам тоді робити?
Расті поміркував.
— Якщо я від'їду ще недалеко, витягнете мене звідти. Тільки щоб без Норрі. Самі лише хлопці.
— А чому без мене? — спитала дівчинка.
— Бо тобі колись може забажатися мати дітей. Та таких, щоб мали тільки по два ока і щоб кінцівки росли в них з належних місць.
— Добре. Я звідси ні на крок, — пообіцяла Норрі.
— Решті з вас короткочасне опромінювання не загрожує. Я підкреслюю — дуже недовге опромінювання. Якщо я знепритомнію на півдорозі до верхівки гряди або вже в саду, не намагайтеся мене рятувати.
— Це вагвагство, док.
— Я маю на увазі відразу, — пояснив Расті. — У вас же є ще запаси свинцю в магазині, так?
— Ато. Треба було більше привезти.
— Згоден. Але все передбачити неможливо. Проте, якщо трапиться найгірше, заберете залишки свинцевого полотна, завісите ним вікна тієї машини, якою їхатимете, і витягнете мене звідти. Чорт, я на той час, можливо, вже й сам опритомнію і йтиму вам назустріч.
— Чудово. Або лежатимете без пам'яті після летальної дози.
— Послухайте, Роммі, ми з вами зараз, можливо, взагалі сперечаємося про пусте. Я підозрюю, що млість (а якщо ви дитина, то й справжня непритомність) — це лише черговий, пов'язаний з Куполом, феномен. Ви його переживаєте один раз, а далі все в порядку.
— Ви хочете підтвегдити це, гизикуючи власним життям?
— У якийсь момент доводиться починати ризикувати.
— Щасти вам, — промовив Джо й простягнув крізь вікно руку зі стиснутим кулаком. Расті легенько стукнувся з ним, а потім і з Норрі, і з Бенні. І з Роммі теж, коли той простягнув йому свій кулак.
— Що дітям добре, те й мені.
13
За двадцять ярдів далі від того місця, де Расті побачив опудало в ковпаку, цокіт лічильника Ґайґера перетворилося на гуркотливу тріскотню. Він побачив, що стрілка посунулася на +400, дійшовши червоного поля.
Він загальмував і витяг обладунок, якого волів би не вдягати. Подивився назад, на товариство.
— Попереджаю. Зокрема вас, містере Бенні Дрейк. Якщо почнете сміятись, негайно підете звідси додому.
— Я не сміятимуся, — пообіцяв Бенні, але невдовзі сміялися вони всі, включно з самим Расті. Він зняв джинси, потім поверх своїх трусів натягнув тренувальні футбольні панталони [365]. У спеціальні кишені на стегнах і дупі, де раніше лежали вийняті з них захисні пластикові пластинки, він вставив заздалегідь вирізані шматки свинцевого полотна. Потім начепив собі на гомілки кетчерські захисні поножі і їх теж обмотав свинцевим полотном. Далі надійшла черга свинцевого коміра для захисту щитовидної залози і свинцевого ж фартуха для прикриття геніталій. Він вибрав найбільший з тих, що знайшлися, тож той висів йому аж до яскраво-помаранчевих поножів. Спочатку Расті збирався повісити на себе ще один фартух, ззаду (смішно виглядати — це одне, а померти від раку легень — зовсім інше, гадав він), але тепер передумав. Він і так вже додав до власної ваги зайвих триста фунтів. Та й радіація все ж таки лупить прямо, без вихилясів. Якщо він весь час залишатиметься оберненим до її джерела лицем, усе буде гаразд.
Ну, мабуть.
До цього моменту Роммі з дітьми примудрялись обмежуватися спорадичним гмиканням і вряди-годи здавленим хихотінням. Терпець похитнувся, коли Расті дістав купальну шапочку розміру XL з двома шматками свинцевого полотна і нацупив собі її на голову, але тільки після натягнутих ним довжелезних, по лікті, рукавиць і почеплених на ніс лупатих окулярів контроль було втрачено цілком.
— Воно живе! — заволав Бенні, походжаючи з розчепіреними, як у Франкенштайнового монстра, руками. — Хазяїне, воно живе!
Роммі хитнуло на обочину, де він і гепнувся на камінь, захлинаючись від сміху. Джо з Норрі й собі попадали на дорогу, качаючись, немов курчата, в пилюці.
— Геть додому, ви, всі, — заволав Расті, проте, залазячи назад до кабіни фургона, він усміхався.
Вогник вдалині перед ним зблискував, немов маяк.
14
Генрі Моррісон пішов із дільниці, коли радісне ґелґотіння нових рекрутів у приміщенні для чергових офіцерів стало зовсім нестерпним. Усе тут покотилося неправильно, геть усе. Йому здавалося, він зрозумів це ще до того, як Тібодо, цей головоріз, що тепер став охоронцем Джима Ренні, з'явився з підписаним ним наказом вигнати Джекі Веттінгтон — чудову поліцейську, і ще більш чудову жінку.
Генрі сприйняв це як перший крок до того, що втілиться у поголовному звільненні з поліції старших офіцерів, тих, що їх Ренні, либонь, уважає партизанами Дюка Перкінса. Наступним може стати він. Фредді Дентон і Руперт Ліббі, радше за все, лишаться; Руп помірного рівня засранець, Дентон — кінчений. Лінду Еверет звільнять. І, скоріш за все, Стейсі Моґґін також. А тоді, якщо не брати до уваги цю безмозку Лорен Конрі, департамент поліції Честер Мілла знову перетвориться на суто чоловічий клуб.
Він повільно їхав по майже цілком порожній Мейн-стрит, схожій на вулицю міста-привида в якомусь вестерні. Під козирком «Глобуса» сидів Нечупара Сем Вердро, і пляшка, що стирчала в нього між колін, навряд чи містила пепсі-колу, але Генрі не зупинився. Нехай старий п'янчуга смокче свою дозу.
Джонні з Керрі Карвер забивали дошками передні вітрини «Палива & Бакалії». Обоє з голубими пов'язками на руках, котрих все більше почало вигулькувати по місту. У Генрі від цього мурашки поповзли по тілу.
Краще б він прийняв тоді пропозицію перевестися в поліцію Ороно [366], коли його туди кликали минулого року У сенсі кар'єри це не було кроком угору, та й управлятися з обдовбаними або п'яними студентами — він це добре розумів — гівно робота, але зарплатню там обіцяли вищу і Фрида казала, що школи в Ороно найкращі з можливих.
А завершилося все тим, що залишитися Генрі умовив Дюк, пообіцявши на наступних міських зборах пробити йому підвищення ставки на п'ять тисяч і. повідавши (абсолютно конфіденційно), що збирається вигнати Пітера Рендолфа, якщо Рендолф не подасть у відставку сам: «Ти станеш моїм заступником, а це ще додаткових десять тисяч на рік, — казав Дюк. — А коли у відставку піду я, ти піднімешся на самий верх, якщо схочеш. Звісно, є альтернатива — розвозити обриганих студентів УШМ по їхніх гуртожитках. Поміркуй гарненько».
Йому сподобалася така перспектива, і Фриді ця перспектива здалася, ну, доволі гарною і, звісно, це зняло напругу в дітей, котрим сама думка про переїзд здавалася ненависною. От тільки тепер Дюк був мертвий і Честер Мілл опинився під Куполом, а місцева поліція перетворилася на щось таке, що виглядало погано, а тхнуло ще гірше.
Він повернув на Престіл-стрит і побачив Джуніора, котрий стояв перед жовтою поліцейською стрічкою, напнутою навкруг будинку Маккейнів. На Джуніорі були піжамні штани та домашні капці й більше нічого. Його сильно хитало, й перше, що подумав Генрі: між Джуніором і Нечупарою Семом сьогодні чимало спільного.
Друга думка була про (і за) репутацію міської поліції. Хай він ще недовго залишатиметься в її рядах, але ж зараз він іще офіцер, а одним з головних правил Дюка Перкінса було: Щоб я ніколи не бачив імені офіцера з департаменту поліції Честер Мілла в колонці «Правопорушники» у «Демократі». А Джуніор, подобалося це Генрі чи навпаки, все ж таки був офіцером.
