Після короткого чекання, яке здалося довгим, з-за рогу виїхав колишній фургон телефонної компанії, за кермом якого сидів дідусь. Підхопивши дошку під пахву, Норрі заскочила в кабіну. Перша в її житті поїздка на краденій машині.
— Дідуню, ти такий офігітельний, — повідала вона й поцілувала його.
7
Джо Макклечі прямував до кухні, де хотів дістати з неживого холодильника одну з останніх бляшанок яблучного соку, але тут почув, як його мати промовила: «Бамп», і завмер.
Він знав, що його батьки познайомились у коледжі, в університеті штату Мейн, і що тоді друзі Сема Макклечі називали його Бамп, але мама сама майже ніколи так його не називала, а коли таке траплялося, вона шарілася й сміялася так, ніби в цьому прізвиську був присутній якийсь непристойний підтекст [400]. Цього Джо не знав. Зате він знав, що якщо в неї це прохопилося — якщо таке зісковзнуло з язика — це означає, що вона збентежена.
Він наблизився до кухонних дверей. Вони були трохи відхилені, і він побачив там свою матір і Джекі Веттінгтон, котра була сьогодні вдягнена не в уніформу, а у вицвілі джинси й блузку. Вони б його теж побачили, аби підвели голови. Він зовсім не мав наміру підглядати; це було б зовсім не круто, особливо коли його мама така розстроєна, але наразі вони дивилися лише одна на одну. Жінки сиділи за кухонним столом, Джекі тримала долоні Клер у своїх долонях. Джо побачив, що очі в його матері зволожені, й відчув, що сам ось-ось може заплакати.
— Вам не можна, — приговорювала Джекі. — Я розумію, як вам хочеться, але вам цього робити просто не можна. Нізащо, якщо сьогодні ввечері все піде так, як заплановано.
— Ну, можу я йому хоча б подзвонити і пояснити, чому мене там не буде? Або послати йому мейл! Я могла б це зробити!
Джекі похитала головою. Обличчя мала лагідне, але непоступливе.
— Він може прохопитися словом, і слово те може дійти до Ренні. Якщо Ренні щось учує в повітрі раніше, ніж ми звільнимо Барбі й Расті, для нас це обернеться суцільною катастрофою.
— Якщо я скажу йому, аби він нікому, нізащо…
— Послухайте мене, Клер, невже ви не розумієте? Ставки занадто високі. Життя двох людей. І наші також. — Вона зробила паузу. — Вашого сина.
Плечі Клер похилились, але знову розпрямились.
— Тоді забирайте Джо. Я прибуду після Дня побачень. Ренні не запідозрить мене; я зроду не знала Дейла Барбари, і з Расті я також не знайома, хіба що кивали одне одному, зустрівшись на вулиці. Я лікуюсь у доктора Гартвела в Касл Року.
— Але Джо знає Барбі, — терпляче пояснила Джекі. — Це Джо організовував пряму відеотрансляцію, коли Купол обстрілювали ракетами. І Великий Джим про це пам'ятає. Ви можете собі уявити, що він здатен посадовити вас у камеру й пресувати, допоки ви йому не розкажете, куди ми поділися?
— Ніколи! — відповіла Клер. — Я ніколи не викажу!
Джо увійшов до кухні. Клер витерла собі щоки, намагаючись посміхнутись.
— О, привіт, синку. А ми оце щойно балакали про День побачень і…
— Мам, він може на тебе не просто тиснути, — промовив Джо. — Він може тебе катувати.
Клер була шокована.
— Ох, на таке він не здатен. Я знаю, він негарна людина, але він виборний нашого міста, врешті-решт, і…
— Він був виборним, — втрутилась Джекі. — А зараз він висувається на імператора. А говорити рано чи пізно починають усі. Невже вам хочеться, щоби Джо ховався десь і уявляв собі, як вам висмикують нігті?
— Припиніть! — скрикнула Клер. — Це жахливо.
Джекі не відпустила її руки, коли Клер хотіла їх звільнити.
— Ідеться про все або нічого, і для нічого вже запізно. Все перебуває в русі, і ми мусимо рухатись відповідно. Якби йшлося лише про втечу Барбари самотужки, без нашої допомоги, Великий Джим міг би з цим погодитись. Бо кожен диктатор потребує якогось лякайла. Але ж там не лише він, так? І це означає, що він намагатиметься знайти нас і знищити.
— Як би мені хотілося, щоб я ніколи в це не вплутувалася. Не ходила сама на ту зустріч, не дозволяла піти туди Джо.
— Але ми мусимо зупинити його! — заперечив Джо. — Містер Ренні намагається перетворити Честер Мілл на… ну розумієш, на поліцейську державу!
— Я нікого не здатна зупинити! — ледь не ридала вже Клер. — Я збіса усього лиш проста домогосподарка!
— Якщо вас це якось утішить, — сказала Джекі, — ви отримали квиток на цю подорож у ту саму мить, як діти знайшли ту коробочку.
— Ніяк мене це не втішить. Ніяк.
— У якомусь сенсі нам навіть щастить, — продовжувала Джекі. — Ми не затягнули в нашу справу забагато невинних людей, поки що принаймні.
— Ренні з його поліцейськими силами все одно нас знайдуть, — сказала Клер. — Хіба вам це не ясно? Скільки тут того міста?
— На той час, — посміхнулась Джекі безрадісно, — нас буде більше. Озброєних. І Ренні про це знатиме.
— Нам треба якомога швидше захопити радіостанцію, — сказав Джо. — Люди мусять почути іншу точку зору на події. Ми мусимо передавати в ефір правду.
— Джо, це збіса чудова ідея, — спалахнули очі в Джекі.
— Боже правий, — промовила Клер, затуляючи собі долонями обличчя.
8
Ерні причалив фургон телефонної компанії до вантажного дебаркадера Берпі. «Тепер я кримінальник, — думав він, — а моя дванадцятирічна онука моя спільниця. Чи їй уже тринадцять?» Та яка різниця; він не думав, що Джим Ренні поставився б до неї як до неповнолітньої, якби їх схопили.
Роммі прочинив задні двері, побачив, що це вони, і вийшов на дебаркадер із гвинтівками в обох руках.
— Були якісь проблеми?
— Гладенько, як по шовку, — відповів Ерні, вилазячи по сходах на дебаркадер. — На дорогах нікого. Є ще рушниці?
— Йо. Трішки. Усередині, за дверима. Ви теж допомагайте, міс Норрі.
Норрі підхопила пару рушниць і передала їх у руки дідусеві, котрий поклав їх у кузов фургона. Роммі викотив на дебаркадер візок. У ньому лежало з десяток рулонів свинцевого полотна.
— Нам не тгеба їхь зараз розгортати, — сказав він. — Я тільки відріжу кілька шматків для вікон. А щит на лобове скло ми зробимо, коли вже під'їдемо туди. Залишимо щілину для прозору, як у старому танку «Шерман» [401], і покотимося прямо вгору, ми. Норрі, поки ми з Ерні пораємосься тут, спробуй, чи ти зможеш викотити інший візок звідтіля. Коли не зможеш, покинь його там, ми потім його заберемо.
Інший візок було навантажено картонними ящиками з харчами, здебільшого там були бляшанки або пакети концентратів для туристів. Один із ящиків був ущент напханий конвертиками з дисконтними розчинними напоями. Візок виявився важким, та варто було їй його попхати, як той покотився далі легко. Інша справа зупинити; якби не Роммі, котрий кинувся від кузова фургона з простягнутими руками, візок би напевне перекинувся з дебаркадера.
Ерні закінчив блокувати маленькі задні віконця краденого фургона відрізами свинцевого полотна, які трималися там завдяки нещадному використанню клейкої стрічки. Тепер він витер собі лоба і сказав:
— Це диявольськи ризикове діло, Берпі… Те, що ми задумали вирушати аж такою, збіса, колоною до саду Маккоя.
Роммі знизав плечима й почав завантажувати ящики з припасами, нагромаджуючи їх попід стінами, щоб середина фургона залишалася вільною для пасажирів, котрі, як вони сподівалися, з'являться пізніше. На спині його сорочки розросталося потове дерево.
— Ми можемо лиш надіятись, що великі збори нас прикриють, якщо робитимемо все жваво й по-тихому. Вибір маємо небагатий.
— А Джулії й місіс Макклечі вистачить свинцю на вікна їхніх машин? — запитала Норрі.
— Йо. Після полудня. Я їм допоможу. По тому вони мусять залишити свої машини тут, позаду магазину. Не можуть же вони кататися містом із завішаними свинцем вікнами, у людей родяться запитання, да.
