Будденброки - Манн Томас
Ознакомительная версия. Доступно 31 страниц из 155
Його особа швидко стала відома в місті, і у великих домах зацікавлено говорили про баварського гостя Будденброків; але що він не мав ніяких справ ні на біржі, ні в якихось фірмах, а крім того, сезон скінчився і більшість родин уже збиралися виїжджати над море, консул не поспішався вводити пана Перманедера в товариство. Зате сам він приділяв своєму гостеві дуже багато уваги. Хоч консул мав безліч різних обов’язків, і ділових, і громадських, він знаходив час поводити пана Перманедера по місту, показати йому всі середньовічні пам’ятки — церкви, брами, криниці, ринок, ратушу, Дім корабельників. Він розважав його, як тільки міг, ба навіть познайомив на біржі з своїми найближчими приятелями… А коли мати при нагоді подякувала йому за таку самовідданість, він сухо зауважив:
— Та чого тільки не доводиться робити, мамо…
На це пані Елізабет не відповіла, навіть не всміхнулася, лише відвела вбік свої ясні очі й запитала про щось зовсім інше…
Сама вона ставилась до пана Перманедера з однаковою, щирою приязню, що навряд чи можна було сказати про її дочку. Торговець хмелем побував уже на двох «четвергах», — бо хоч він третього чи четвертого дня після свого приїзду і згадав мимохідь, що залагодив свою справу з тутешньою броварнею, відтоді минуло вже півтора тижня, — і на кожному з тих вечорів, як тільки пан Перманедер починав щось казати чи вимахувати руками, пані Грюнліх швидко, злякано кидала оком на своїх родичів: на дядька Юстуса, на кузин або на Томаса, червоніла, на довгий час замовкала чи навіть виходила з кімнати…
Зелені завіси у спальні пані Грюнліх на третьому поверсі легенько ворушилися від теплого подиху ясної червневої ночі; обоє вікон були відчинені. На нічному столику коло ліжка з запоною, в склянці, налитій до половини водою, а зверху оливою, горіло кілька гнотиків, рівним тьмяним світлом осяваючи велику кімнату з простими кріслами, покритими сірим лляним полотном. Пані Грюнліх лежала в постелі. Її гарненька голівка тонула в м’якій подушці з широкою мереживною прошвою, а руки були складеш поверх, стьобаної ковдри. Проте очі, надто задумані, щоб склепитися в сні, стежили за невтомними помахами крилець якогось метелика, що нечутно кружляв навколо освітленої склянки… Над ліжком, поміж двох давніх гравюр з краєвидами середньовічного міста, висів у рамках напис: «Покладайся на бога…» Та хіба це може бути втіхою, як отак лежиш опівночі з розплющеними очима і нема з ким порадитись, треба самій вирішувати, самій зважуватись на остаточне «так» чи «ні», від якого залежатиме все її подальше життя, її доля…
Було дуже тихо. Тільки цокав годинник на стіні і час від часу в сусідній кімнаті, відділеній від Тоні самими лише завісами, покашлювала мамзель Юнгман. Там ще ясно світилося. Вірна пруссачка сиділа і церувала малій Еріці панчохи. Дівчинка спала, глибоко й рівно дихаючи, — в пансіоні Зеземі Вайхброт були канікули, і вона жила на Менгштрасе.
Пані Грюнліх зітхнула, трохи підвелася й підперла голову рукою.
— Ідо! — приглушеним голосом покликала вона. — Ти ще й досі сидиш і церуєш?
— Авжеж, Тоні, серденько моє, — почулось у відповідь. — Сни, голубко, тобі завтра рано вставати, не виспишся.
— Та гаразд, Ідо… То ти збудиш мене о шостій?
— Добре буде й о пів на сьому, серденько. Карету замовлено на восьму. Засинай знову, щоб була свіжа й гарна…
— Ох, та я ще зовсім не спала!
— Ой-ой-ой, Тоні, це вже зовсім кепсько! Хочеш бути втомленою і сонною у Швартау? Ковтни сім раз води, повернись на правий бік і рахуй до тисячі…
— Ох, Ідо, прошу тебе, ходи на хвильку сюди! Я не можу заснути, в мене від думок уже голова лускає… Ось поглянь, у мене, мабуть, гарячка… Та й живіт знову… А може, це від недокрів’я? Жили на скронях набрякли й так пульсують, що аж боляче… Але це ще нічого не означає, такі повні жили можуть бути й при недокрів’ї…
Загуркотів стілець, і між завісами з’явилася міцна, кістлява постать Іди Юнгман у простій, немодній, брунатній сукні.
— Ой-ой-ой, невже гарячка, Тоні? Дай-но я помацаю, серденько… Зараз ми зробимо компресик…
Сягнистим, майже чоловічим кроком вона підійшла до шафки, дістала хусточку, вмочила в миску з водою, вернулася до ліжка, приклала її Тоні до чола і ще й кілька разів пригладила обома руками.
— Дякую, Ідо, зразу полегшало… Ох, посидь трохи коло мене, моя люба, старенька Ідо. Ось тут, на ліжку. Розумієш, мені з думки не сходить завтрашній день… Що його робити? Вже аж голова крутиться…
Іда сіла на край ліжка, знову взяла в руки голку й натягнену на дерев’яний грибок панчоху, схилила сиву, гладенько зачесану толову і, пильнуючи невтомними блискучими очима стібків, мовила:
— Думаєш, завтра він освідчиться?
— Напевне, Ідо! Можна не сумніватися. Такої нагоди він не пропустить. Як було з Кларою? Теж на такій прогулянці… Я могла б цього уникнути, не лишатися сама, не підпускати його до себе… Але тоді вже всьому кінець! Він сказав, що післязавтра від’їздить, та й не можна йому довше лишатися, якщо завтра нічого не вийде… Завтра неодмінно має все вирішитися… Але що мені відповісти, Ідо, якщо він освідчиться? Ти ще не виходила заміж, а тому, властиво, й не знаєш життя, але ти чесна, розумна жінка, і тобі вже сорок два роки. Що б ти порадила? Мені так треба чиєїсь поради…
Їда Юнгман опустила панчоху на коліна.
— Так, Тоні, я вже не раз про це міркувала. І вважаю, що тут нема чого багато радити, серденько моє. Він не може поїхати собі геть, не побалакавши з тобою і з мамою, а коли ти цього не хочеш, то треба було його раніше відіслати…
— Правду кажеш, Ідо; але я не могла, бо, врешті, це має статися! Тільки я все думаю: «Я можу відмовитися, ще не пізно!» І ось лежу й мучуся…
— Він тобі подобається, Тоні? Скажи щиро!
— Так, Ідо. Була б брехня, якби я відмагалася. Він не гарний, але в житті не врода важлива, зате добрішої за нього людини треба ще пошукати. Він не здатний ні на яку підлість, повір мені. А як згадаю Грюнліха… О господи, той завжди казав, що він діяльний і винахідливий, а насправді за цими словами ховалося звичайне шахрайство… А Перманедер не такий. Він для цього, я б сказала, надто неповороткий, надто добродушно ставиться до життя… Хоч, з іншого боку, це також вада, бо він напевне ніколи не стане мільйонером. Він навіть ладен, по-моєму, жити абияк, ваги-переваги, як вони там кажуть… Бо гам вони всі такі, оце я й хотіла сказати, Ідо, це основне. У Мюнхені, де він був серед своїх людей, які так само розмовляють і те саме роблять, я його просто покохала, таким він здавався мені милим, таким щиросердим і добрим. І я відразу помітила, що й він до мене не байдужий, — може, ще й тому, що він вважає мене за багату, боюся, що за багатшу, ніж я є насправді, бо, як ти знаєш, мама не може дати мені великого посагу… Але я переконана, що це його не зупинить. Він за великими грошима й не женеться… Одне слово… Що я хотіла сказати, Ідо?
— То було в Мюнхені, Тоні. А тут?
— А тут, Ідо… Ти вже здогадалася, що я хотіла сказали. Тут, де його вирвано з природного оточення, де люди зовсім інакші… так би мовити, суворіші, шанолюбніші, поважніші… тут мені часто буває соромно за нього, так, щиро признаюся тобі, Ідо, бо я завжди кажу те, що думаю… Я червонію за нього, хоч, може, це й погано з мого боку! Наприклад, він уже не раз казав у розмові «мені» замість «у мене». Там у них так кажуть, Ідо, навіть найосвіченіші люди, якщо вони в доброму гуморі, і нікого це не вражає, нікому не шкодить, ніхто з цього не дивується. А тут мама відвертає очі, Том зводить догори брови, дядько Юстус здригається і насилу стримується, щоб не пирхнути, як звичайно Крегери, а Пфіфі Будденброк перезирається зі своєю матір’ю або з Фрідерікою чи Генрієтою, і тоді мені стає так соромно, що я ладна втекти з кімнати, і мені важко навіть уявити собі, що я могла б вийти за нього заміж…
— Ну, це пусте, Тоні! Адже ти житимеш із ним у Мюнхені.
— Це правда, Ідо. Але ж будуть заручини, і їх святкуватимуть… Подумай, як мені доведеться соромитись перед родичами, перед Кістенмакерами і Меллендорфами і взагалі перед усіма гістьми, через те, що в ньому зовні так мало аристократизму… Ох, Грюнліх мав куди кращі манери, хоч душа в нього була чорна, як начебто любив колись казати пан Штенгель… Ідо, в мене голова йде обертом, будь ласка, поміняй компрес…
Ознакомительная версия. Доступно 31 страниц из 155
Похожие книги на "Будденброки", Манн Томас
Манн Томас читать все книги автора по порядку
Манн Томас - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.