— Ну, що там? — пробуркотіла я. Тепер, коли я була там, де хотіла бути, я могла дозволити собі трохи побрикатися. — Давай його сюди.
Едвард засміявся.
Він дістався ліжка і сів поряд зі мною, моє серце нерівно затріпотало. Я сподівалась, що він сприйме це за реакцію на його подарунок.
— Річ уже вживана, — суворо нагадав він мені. Він відірвав мій лівий зап’ясток від ноги і торкнувся срібного браслета лише на мить. А потім повернув руку на місце.
Я уважно її оглянула. На протилежному від вовка боці браслета тепер висів яскравий кристал у формі серця. Мільйони граней висяювали навіть при тьмяному світлі лампи. Я в захваті тихо видихнула.
— Кулон належав моїй матері, — знизав він плечима, підкреслюючи незначущість подарунка. — Я дістав у спадщину кілька таких дрібничок. Подарував дещо Есме та Алісі. Тож у цьому немає нічого особливого.
Я сумно посміхнулась на його запевняння.
— Але мені здається, це буде гарне нагадування про мене, — провадив він. — Сердечко важке і холодне, — Едвард засміявся. — І на сонячному світлі відкидає райдужні спалахи.
— Ти забув про найважливішу схожість, — прошепотіла я. — Воно прекрасне.
— Моє серце таке ж мовчазне, — задумливо промовив він. — І воно також твоє.
Я покрутила рукою, щоб сердечко заблискотіло, і промовила:
— Дякую. За обидва.
— Ні. Дякую тобі. Я відчуваю таке полегшення, що ти прийняла подарунок так легко! Для тебе це також гарна практика, — промовив він, усміхаючись і показуючи зуби.
Я нахилилась до нього, вмощуючись під рукою, і притулилась до його боку. Ймовірно, я почувалась би так само, якби горнулась до Давида [22] роботи Мікеланджело, з тією відмінністю, що моя досконала мармурова скульптура обняла мене і пригорнула до себе міцніше. Все починалось дуже добре.
— Ми можемо про дещо побалакати? Я була б дуже вдячна, якби ти спробував бути неупередженим.
Він близько хвилини вагався.
— Я зроблю все, що від мене залежить, — погодився він насторожено.
— Я не говоритиму про заборонені речі, — пообіцяла я. — Це буде розмова винятково про нас із тобою, — я прочистила горло. — Отже… Я була вражена, як швидко ми вчора досягли компромісу. Мені здається, що такі самі засади ми могли б застосувати для вирішення й іншого питання, — я і сама здивувалася з офіційності власного тону. Мабуть, це все нерви.
— Що ти хотіла обговорити? — запитав він з усмішкою в голосі.
Я боролася з собою, намагаючись знайти вірні слова, щоб розпочати розмову.
— Послухай, як б’ється твоє серце, — прошепотів Едвард. — Воно тріпотить, наче крильця колібрі. З тобою все гаразд?
— Все чудово.
— Тоді продовжуй, — підбадьорив він.
— Що ж, тоді, перш за все, я б хотіла поговорити про всі ті безглузді умови одруження.
— Вони безглузді лише для тебе. Що з ними не так?
— Я хотіла дізнатися, це питання досі відкрите для обговорення?
Едвард насупився, тепер він був абсолютно серйозним.
— Я вже зробив тобі найбільшу поступку — погодився взяти твоє життя незважаючи на свої найкращі переконання. Вважай, це було кілька компромісів одразу, на твою користь, між іншим.
— Ні, — похитала я головою, зосереджуючись на тому, щоб зберегти обличчя спокійним. — Про це ми вже домовились. Зараз ми не обговорюємо мого… оновлення. Я хочу домовитись про деякі інші деталі.
Він із підозрою поглянув на мене.
— Які саме деталі ти маєш на увазі?
Я вагалась.
— Нумо спочатку з’ясуємо твої умови.
— Ти сама чудово знаєш, чого я хочу.
— Шлюбу, — я вимовила це слово так, ніби воно було лайкою.
— Так, — широко посміхнувся Едвард. — Для початку.
Шок зруйнував мій так старанно стримуваний спокійний вираз обличчя.
— А що, є ще дещо?
— Почнімо з того, — відповів Едвард, підраховуючи в умі, — що коли ти будеш моєю дружиною, тоді все моє стане твоїм… наприклад, гроші на навчання. Тоді проблема з Дартмутом зникне.
— Може, щось іще? Доки в тебе не минувся напад абсурдних бажань?
— Я б не заперечував трохи почекати з перетворенням.
— Ні. Ніяких «почекати». Ти просто зараз порушуєш нашу домовленість.
Він тужливо зітхнув.
— Лише рік чи два…
Я знов похитала головою і вперто стиснула губи:
— Переходь до наступного пункту.
— Це все. Хіба що ти хочеш потеревенити про машини…
Він весело всміхнувся, коли я скривилась, а потім узяв мою руку і почав гратися з пальцями.
— Я навіть не міг подумати, що існує ще щось, чого ти хочеш, окрім того, щоб я власноручно перетворив себе на чудовисько, — його голос був тихим та м’яким. Якби я не знала його так добре, то і не помітила б легкого уколу в тому голосі.
Я мовчала, дивлячись на Едвардову руку, що лежала на моїй. Бо й досі не знала, як почати цю нелегку розмову. Я відчувала, що він позирає на мене, і боялась підвести очі й поглянути на нього. Кров прилила до обличчя.
— Ти зашарілася? — здивовано спитав Едвард.
Я не підводила очей.
— Белло, будь ласка, недомовки нестерпні для мене.
Я закусила губу.
— Белло! — тепер його тон був наполегливим, нагадуючи мені, як важко йому, коли я тримаю всі думки в собі.
— Розумієш, я трохи хвилююсь про те, що буде… після, — пояснила я, нарешті поглянувши на нього.
Я відчула, як Едвард весь напружився, але голос залишався м’яким та оксамитовим:
— Що саме тебе хвилює?
— Здається, що ви всі впевнені: після зміни єдиним, що мене цікавитиме, буде знищення всіх людей у місті, — зізналась я, а Едвард здригнувся від слів, які я обрала для зізнання, — і я боюсь, я буду так заклопотана думками про вбивство, що це вже буду не я… і я не… не… не хотітиму тебе так само сильно, як зараз.
— Белло, ця частина перетворення не буде тривати вічно, — запевнив він мене. Проґавивши головне.
— Едварде, — знервовано промовила я, втупившись у родимку на зап’ястку. — Є річ, яку б я хотіла зробити до того, як припиню бути людиною.
Він чекав, доки я продовжу. Я мовчала. Моє обличчя все палало.
— Все що заманеться, — підбадьорив він мене. Він був стурбований і досі не розумів, до чого я веду.
— Ти обіцяєш? — прошепотіла я, знаючи, що моя спроба спіймати його на слові навряд чи спрацює, але я не могла встояти перед такою спокусою.
— Так, — відповів Едвард. Я поглянула на нього і побачила, що його очі серйозні та спантеличені. — Скажи мені, чого ти хочеш, і зможеш це отримати.
Важко описати, як ніяково та безглуздо я почувалась. Я була занадто невинна, що, звісно ж, і було центром обговорення. Я не мала жодної гадки про те, як бути спокусливою. Мені довелось просто почервоніти і сказати відверто.
— Тебе, — промовила я майже нечутно.
— Я твій, — відповів він із посмішкою, досі не втямивши, щo я маю на увазі, й намагаючись перехопити мій погляд, який я відводила вбік.
Я глибоко вдихнула та посунулась уперед, ставши на коліна на ліжку. Потім я обвила Едварда руками за шию і поцілувала.
Він поцілував мене у відповідь, спантеличено, але з пристрастю. Його вуста були ніжнішими проти моїх, але я могла закластися, що думки його були десь далеко, він намагався зрозуміти, що у мене в голові. Я вирішила, що Едвардові потрібен натяк.
Коли я забирала руки з його шиї, вони трохи тремтіли. Пальці спустились вниз до комірця сорочки. Тремтіння неймовірно заважало, коли я намагалась швиденько розстібнути ґудзики. Едвард зупинив мене.
Його губи застигли, і я заледве не почула клацання в його голові, коли він зіставив мої слова і мої дії.
Він одразу ж відштовхнув мене, обличчя висловлювало надзвичайне несхвалення.
— Белло, будь розважливою.
— Ти пообіцяв — все, що я забажаю, — нагадала я йому, не маючи особливої надії.
— Це не обговорюється, — Едвард пильно дивився на мене, поправляючи ґудзики, які я намагалась розстібнути.
Я зціпила зуби.
