ТУТ - УБИВСТВО АВТАНДІЛОМ ЧАШНАГІРА ТА ЙОГО ДВОХ ВАРТОВИХ
Спав господар, не збудившись. Автанділ в палац ввійшов,
Міцнотілий, стрункостанний, руки вимастивши в кров.
Він не дав йому підвестись, враз нечутно поборов;
Поваливши на підлогу, ніж схопив і заколов.
Сонце - він прихильним людям, ворогам - він звір і жах.
З перснем палець одрубавши, набік мертвого відтяг
І з вікна у море вкинув, щоб валявся на пісках,-
Там знайшов собі могилу той понівечений прах.
Не стривожило нікого вбивство, вчинене у тиші.
Я дивуюсь, що троянди дух солодкий гнівом дише,
Що він зміг ту кров украсти, вдіять вчинки найлютіші!
Як ввійшов він, так і вийшов з цього дому на узвишші.
Лев сказав, коли, мов сяйво, до Фатьми у дім вступив:
«Сонце більше не побачить той юнак,- його я вбив.
Раб твій може присягтися - бачив він, що там зробив:
Відрубав із перснем палець, ніж свій кров'ю окропив.
Розкажи ж, від чого в тебе ті плачі несамовиті?
Чим загрожував нам красень? Хочу знать цієї ж миті».
І Фатьма, до ніг схилившись, так промовила: «На світі
Ти єдиний міг зцілити рани серця, кров'ю вмиті.
Я, й Усен, і наші діти - живемо життям новим.
Як хвалу достойну скласти, леве, подвигам твоїм?
Кров його проливши, радість повертаєш нам у дім!
Розкажу я все докладно,- ти послухай, що повім».
