Якщо говорити про мою амбіцію, то я не так пишаюся тим що написала, як тим, що писала і пишу в обставинах в яких ледве, чи писала б інша людина, особливо мати і господиня дому».
Від 1956 року, коли цього листа було писано, появилися друком ось такі більші праці Ольги Мак:
Повість «Чудасій» 1956 р. (одержала літературну нагороду Чікаґо).
Роман «Жаїра» І том — 1957 р.
Роман «Жаїра» II том — 1958 р.
Роман «Проти переконань» — 1959 р.
Короткі новелі, нариси, статті і т. д. появляються постійно в різних газетах, журналах і альманахах.
Таким чином з появою друком «Проти переконань» завершено п’ятирічний період часу плодовитої письменницької діяльности Ольги Мак.
Майже дві книжки кожного року, це неабиякий успіх.
Літературно-мистецьку вартість творів Ольги Мак критика оцінила дуже позитивно.
Якщо йдеться про сюжетне полотно творчости письменниці, то воно дуже широке і з появою кожного нового твору авторка щораз сильніше і гостріше та сміливіше підходить до розв’язання різних важливих людських проблем.
В «З часів Єжовщини» авторка менше переповідає і деталізує факти, натомість скупчує увагу на пізнання моментів психологічного порядку того часу.
Тритомовою пригодницькою повістю «Бог вогню», що її читає молодь і старші, авторка, як це підкреслила критика, справді заповнила в значній мірі велику прогалину в літературі для нашої молоді.
Проблема орієнтації на власні сили і потреба активної визвольної дії стає центральною ідеєю повісті «Чудасій», особливо в питанні усунення з України московської «мамаші».
В романі «Жаїра» читач переживає трагедію індійського народу [87], який не зумів піднятися на потрібну височину в слушний час і мусів понести поразку з усіма її страхітливими наслідками.
В романі «Проти переконань», що оце даємо до рук наших читачів авторка літературно-мистецькими засобами розглядає стільки різних найпекучіших питань нашої доби і ставить їх у такому яскравому насвітленні, що ледве, чи хто досі в нашій літературі мав відвагу в тій формі ці проблеми розглядати.
Наприклад, широка дискусія на тему філософії, релігії, традицій, побуту, материнства і т. д., що ведеться між дієвими особами роману, може в декого, хто не вглиблюється в проблему, викликати певні застереження.
Ось що пише сама авторка на цю тему в одному із своїх листів:
«... Якщо хочемо дискутувати на релігійні теми поважно, висуваймо аргументи і контраргументи гідні дискусії. Той, хто боїться таких дискусій, дає лише доказ, що він сам зовсім не є віруючим, лишень вдає віруючу людину для годиться. Багато можна на цю тему писати, але я хочу пригадати лише Лесю Українку з її "У катакомбах", "Руфін і ПрІсцілла", чи "У пущі", або Шевченкове: "Мені здається, що й Самого Тебе вже люди прокляли"»...
До повищих слів авторки «Проти переконань» годі щось додати. На думку приходить місце з «Інтереси і принципи» Мадзіні [88]: «О, люди Фур’є, Сен-Сімона і комунізму! Я знаю останнє слово всіх ваших доктрин. Всі ви, свідомо, чи несвідомо, яке б ім’я не носили, яку б форму всесвітнього братерства і любови не узурпували в демократії, — ви всі обожаєте користь. Ви не маєте моралі іншої від моралі інтересів. Ваша релігія є релігією матерії. Ви кажете: "Оздоровім тіло, а коли воно буде сильне, грубе і добре нагодоване — в нього війде душа". А я вам кажу: — Ні, — лише шляхом душі ви оздоровите тіло; в душі є джерело зла, рани тіла є лише зовнішніми виявами внутрішньої недуги»...
Решту скажуть читачі і критика.
До цих кількох зауважень у зв’язку з виходом з друку «Проти переконань», Видавництво хоче додати найкращі побажання Шановній Авторці на порозі нового п’ятиріччя письменницької діяльности.
